ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 462/4025/19
провадження № 61-10906св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів Грушицького А. І., Карпенко С. О., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Універсал Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Універсал Банк" на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 06 жовтня 2021 року у складі судді Кирилюк А. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.
у справі за позовом Акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк") звернулося у червні 2019 року до суду з вищевказаним позовом, в якому просило:
- стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором № 11-1/254к-05 в розмірі 24 488,11 доларів США та заборгованість за Генеральним договором про надання кредитних послуг № BL6509 в розмірі 39 703,05 доларів США, всього - 64 191,16 доларів США;
- стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором № 11-1/254к-05 в розмірі 24 488,11 доларів США та заборгованість за Генеральним договором про надання кредитних послуг № BL6509 в розмірі 39 703,05 доларів США, всього - 64 191,16 доларів США.
На обґрунтування позовних вимог АТ "Універсал Банк" посилалося на те, що 29 липня 2005 року між ВАТ "Банк Універсальний" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11-1/254-к-05 на загальну суму 15 000 доларів США, з кінцевим терміном повернення до 28 липня 2020 року та з процентною ставкою 12,85 % річних.
У подальшому між ВАТ "Банк Універсальний" та ОСОБА_1 укладались додаткові договори, якими змінювалась сума кредиту, термін його повернення, процентні ставки та порядок його погашення.
Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між ВАТ "Банк Універсальний" та ОСОБА_2 укладено договір поруки та додаткові до нього договори.
Між банком та ОСОБА_3 29 вересня 2014 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором також було укладено договір поруки.
Між ВАТ "Банк Універсальний" та ОСОБА_1 09 липня 2008 року було укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL6509 з додатковим договором, відповідно до якого банк зобов`язується надати кредитні кошти в розмірі 37 400 доларів США.
У подальшому укладались додаткові договори до Генерального договору про надання кредитних послуг № BL6509, якими змінювались розміри відсоткових ставок.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним Генеральним договором 09 липня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № BL6509-К/1 з додатковими договорами до нього.
29 вересня 2014 року між банком та ОСОБА_3 також з метою забезпечення виконання зобов`язань за Генеральним договором було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язується відповідати за невиконання позичальником усіх зобов`язань перед позивачем, що виникли з кредитного договору в повному обсязі як існуючих, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Відповідальність є солідарною.
Позичальник належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Залізничний районний суд міста Львова рішенням від 06 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позичальник взятих на себе зобов`язань не виконав у повній мірі у зв`язку із чим виникла заборгованість.
Однак, банк пропустив строк звернення до суду з цим позовом, визначений статтею 257 ЦК України, оскільки позивач вперше звернувся до суду з аналогічним позовом 25 лютого 2016 року, який ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 15 травня 2018 року залишено без розгляду, а з цим позовом банк звернувся 24 червня 2019 року, тобто з пропуском загальної позовної давності.
Львівський апеляційний суд постановою від 27 вересня 2022 року апеляційну скаргу АТ "Універсал Банк" задовольнив частково, а рішення Залізничного районного суду міста Львова від 06 жовтня 2021 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що умовами договорів кредиту було передбачено певний порядок вирішення питання дострокового стягнення суми боргу у випадку прострочення виконання зобов`язання, а саме надіслання досудової вимоги позичальнику із наданням йому строку на самостійне дострокове погашення всієї суми боргу, а лише після спливу цього строку та невиконання вимоги банку позичальник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання в цілому, тобто усієї суми боргу достроково і відповідно лише після цього банк набуває прав вимоги стягнення суми боргу в цілому достроково та строк дії договору відповідно змінюється.
Однак, на порушення вимог вказаних вище пунктів кредитних договорів, позивачем не надано та у матеріалах справи відсутні вимоги банку до позичальника, який прострочив внесення платежів за договорами, про дострокове повернення всієї суми кредиту, сплати процентів та інших обов`язкових платежів, докази надсилання таких вимог позичальнику, а тим більше отримання ним таких.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Від АТ "Універсал Банк" у листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 06 жовтня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, а судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 419/316/15-ц та змісті Рішення Конституційного Суду України (справа про досудове врегулювання спорів) від 09 липня 2002 року, справа № 1-2/2002, № 15-рп/2002.
Вимоги позичальника та поручителів з часу першого звернення до суду (25 лютого 2016 року) фактично перебували на розгляді в судах 2 роки 11 місяців 14 днів.
Втретє до Залізничного районного суду міста Львова АТ "Універсал Банк" звернулося 24 червня 2019 року, тобто після спливу лише 4 місяців 15 днів загалом.
Предметом поданого 25 лютого 2016 року та вдруге поданого 24 липня 2018 року позову АТ "Універсал Банк" заявляло лише частину грошових вимог станом на 27 жовтня 2015 року. В той же час, АТ "Універсал Банк" має право на отримання (стягнення) нарахованих відсотків за користування кредитними коштами до 28 липня 2020 року та 01 липня 2028 року відповідно. Вимоги щодо нарахованих відсотків на розсуд банку можуть бути заявлені під час розгляду поточної справи так і шляхом звернення до суду з новим позовом.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції без урахування обставин та матеріалів справи помилково дійшов висновку про пропуск АТ "Універсал Банк" строку звернення до суду, в той час коли такий строк неодноразово переривався.
Також місцевий суд крім неправильного застосування норм матеріального права, припустився "надмірного формалізму", позбавивши банк права на захист своїх прав та інтересів.
Апеляційний суд дійшов передчасного висновку щодо недотримання банком порядку дострокового стягнення заборгованості (не надіслання досудової вимоги позичальнику).
Про існування факту направлення вимог представником банку повідомлялося колегії суддів апеляційного суду під час судового засідання 27 вересня 2022 року, однак надані пояснення не були враховані та не відображені у постанові.
Звернення до суду з позовом без досудового врегулювання не заборонено, що підтверджується Рішенням Конституційного Суду України (справа про досудове врегулювання спорів) від 09 липня 2002 року, справа № 1-2/2002, № 15-рп/2002 та постановою Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 419/316/15-ц.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Дмитришиної М. П. у грудні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що позивачем не зазначено жодного правового висновку, викладеного у постанові/постановах Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що є порушенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вперше з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором банк звернувся 25 лютого 2016 року, отже трирічний строк позовної давності для звернення до суду із вказаними позовними вимогами сплив 26 лютого 2019 року, при цьому АТ "Універсал Банк" звернулося до суду із вказаним позовом 24 червня 2019 року, тобто з пропуском трирічного строку, що свідчить про безпідставність як позовних вимог, так і вимог касаційної скарги, оскільки жодних доводів, які б спростували зазначене позивачем не наведено.
Вимоги банку не були спрямовані на дострокове стягнення заборгованості, а лише визначали розмір та необхідність її погашення, тому такі "нові" докази не можуть братися до уваги.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 17 листопада 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Залізничного районного суду міста Львова.
Справа № 462/4025/19 надійшла до Верховного Суду 14 грудня 2022 року.
Верховний Суд ухвалою від 02 березня 2023 року зупинив касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 553/1501/15-ц (провадження № 14-50цс22).
Верховний Суд ухвалою від 31 липня 2023 року поновив касаційне провадження у цій справі.
Верховний Суд ухвалою від 30 серпня 2023 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Між Відкритим акціонерним товариством "Банк Універсальний" (далі - ВАТ "Банк Універсальний") та ОСОБА_1 29 липня 2005 року було укладено кредитний договір № 11-1/254-к-05 на загальну суму 15 000 доларів США із кінцевим терміном повернення 28 липня 2020 року під 12,85 % річних.
25 травня 2009 року, 25 червня 2010 року, 13 жовтня 2011 року, 16 жовтня 2013 року, 27 вересня 2014 року, 29 вересня 2014 року між банком та ОСОБА_1 укладались додаткові угоди до кредитного договору, якими змінювалась сума кредиту, термін його повернення, процентні ставки, порядок його погашення.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 29 липня 2005 року між ВАТ "Банк Універсальний" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, згідно з умовами якого поручитель зобов`язалася перед кредитором відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_1, що випливають із кредитного договору.
25 травня 2009 року, 25 червня 2010 року, 16 жовтня 2013 року між банком та ОСОБА_2 було укладено додаткові угоди до договору поруки.
16 жовтня 2013 року між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, згідно з яким ОСОБА_2 поручилася перед кредитором за виконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань, що виникли за кредитним договором від 29 липня 2005 року № 11-1/254-к-05.
29 вересня 2014 року між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за яким ОСОБА_3 поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань, що виникли за кредитним договором від 29 липня 2005 року № 11-1/254-к-05.
Також, між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 було укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL6509, з урахуванням додаткової угоди до нього від 09 липня 2008 року, згідно з умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні послуги у валютах, вказаних у цьому договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 37 400 доларів США на строк до 01 липня 2028 року під 15,25 % річних.
В забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання кредитних послуг № BL6509 та додатковою угодою № BL6509-K між банком та ОСОБА_2 09 липня 2008 року було укладено договір поруки з додатковими до нього договорами та договір поруки від 16 жовтня 2013 року.
Крім цього, 29 вересня 2014 року між банком та ОСОБА_3 також укладено договір поруки.
Згідно з розрахунками заборгованості за кредитними договорами № 11-1/254к-05 та № BL6509/BL6509-К сума заборгованості становить 24 488,11 доларів США та 39 703,05 доларів США відповідно.
Пунктом 10.3 кредитного договору від 29 липня 2005 року № 11-1/254к-05 передбачено, що банк має право вимагати дострокового погашення заборгованості по кредиту, сплати процентів та штрафних санкцій, що передбачені даним договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов даного договору, а позичальник зобов`язаний повернути банку суму заборгованості за кредитом, що залишилась, сплатити проценти та штрафи, а також відшкодувати збитки, завдані банку у наступних випадках: якщо позичальник порушує терміни платежів, що встановлені цим договором; при невиконанні позичальником передбачених цим договором зобов`язань по цільовому використанню кредиту; якщо інформація та документи, що підлягають поданню позичальником банку у відповідності або в зв`язку з цим договором, представлені позичальником несвоєчасно, в неповному обсязі або якщо така інформація та документи або їх частина не відповідає дійсності; при виникненні обставин, які викликають загрозу своєчасному погашенню заборгованості по кредиту та/або сплаті процентів; невиконання позичальником зобов`язань, передбачених пунктом 6.1.3 даного договору.
Відповідно до пункту 10.4 договору у випадку виникнення у позичальника простроченої заборгованості по погашенню кредиту та/або по сплаті процентів за користування ним більше 10-ти календарних днів, банк надсилає позичальнику повідомлення, в якому зазначається сума прострочки та термін сплати. У випадку невиконання позичальником вимоги банку, в термін встановлений у повідомленні, дата погашення кредиту, вказана у пункті 1.1 договору вважається такою, що настала на наступний день після дати зазначеної в повідомленні. В цю дату позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту в повному об`ємі, проценти та інші платежі передбачені даним договором.
Згідно з пунктом 6.1 Генерального договору про надання кредитних послуг № BL6509 від 09 липня 2008 року в разі прострочення виконання зобов`язань позичальника за будь-якою з кредитних послуг, наданих банком за умовами його договору та відповідної індивідуальної угоди, банк також має право вимагати від позичальника дострокового повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати плати за кредит за всіма кредитними послугами, наданими банком в межах дії цього договору, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення. Дострокове погашення кредиту та плати за кредит відбувається в наступному порядку: про встановлення терміну виконання зобов`язання позичальник повідомляється шляхом направлення йому банком поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника, що вказана у цьому договорі, або іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив банку при зміні адреси.
Також судами встановлено, що позивач звертався з тими ж вимогами до тих же відповідачів з позовною заявою до Залізничного районного суду міста Львова 25 лютого 2016 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції, не відповідає з огляду на таке.
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.
За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків (пункти 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України).