ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/8659/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Вронська Г.О., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,
представників учасників справи:
позивача - Федько Т.В., Кіян А.В.,
відповідача - Коваль Д.М., Гулеватий Ю.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Яковлєв М.Л., Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю.
від 24.10.2023
за позовом АНIT SOLUTIONS (FZC)
до Міністерства оборони України
про виконання зобов`язань.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
Компанія АНIT SOLUTIONS (FZC) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про зобов`язання Міністерства оборони України виконати умови договору поставки № UA-1711-1 від 09.12.2022 (надалі - Договір), а саме, зобов`язати прийняти залишок товару (куленепробивних шоломів PASGT) у кількості 10 170 штук.
Під час розгляду справи Міністерством оборони України подано заяву про залишення позову без розгляду з тих підстав, що сторони уклали арбітражну угоду про передачу всіх спорів за договором поставки № UA-1711-1 від 09.12.2022 на вирішення до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.
2. Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 у справі № 910/8659/23 заяву Міністерства оборони України про залишення позову без розгляду задоволено. Позовну заяву АНIT SOLUTIONS (FZC) до Міністерства оборони України про виконання зобов`язань залишено без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
- з огляду на зміст положень Договору, сторони уклали арбітражну угоду у вигляді арбітражного застереження щодо розгляду будь-яких спорів, які виникатимуть з Договору або у зв`язку з ним, за процедурою міжнародного комерційного арбітражу та вказана арбітражна угода є виконуваною. Отже, наявна у Договорі арбітражна угода не визнана недійсною, не втратила чинності та може бути виконана;
- пунктом 10.4 Договору передбачено, що усі спори, розбіжності чи вимоги, які виникають із цього Договору або у зв`язку з ним, у тому числі щодо його укладення, тлумачення, виконання, порушення, припинення чи недійсності, підлягають вирішенню у Міжнародному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України згідно з його Регламентом. Проте назва арбітражної установи, яка міститься у Договорі, містить помилку у назві арбітражу, а саме відсутнє слово "комерційний". В місті Києві знаходиться Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України;
- оскільки у пунктах 10.5 - 10.7 Договору сторони визначили місце проведення засідання арбітражного суду - місто Київ, Україна, арбітражний суд складається з одного арбітра, мова арбітражного розгляду - англійська, суд першої інстанції дійшов висновку, що умови в арбітражній угоді дозволяють встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи та регламенту, за яким має здійснюватися арбітражний розгляд;
- враховуючи, що 17.07.2023 Міністерством оборони України було подано до суду заперечення проти вирішення спору в Господарському суді міста Києва, яке викладено в заяві про залишення позову без розгляду, з урахуванням існування арбітражної угоди, яка є дійсною, чинною та виконуваною, суд першої інстанції дійшов висновку, що спір у справі № 910/8659/23 відноситься до компетенції арбітражу, а відтак позов у даній справі підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 7 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 у справі № 910/8659/23 скасовано. Справу № 910/8659/23 передано на розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- на спір між АНIT SOLUTIONS (FZC) до Міністерства оборони України про зобов`язання виконати умови Договору поширюються правила виключної підсудності судам України, передбачені статтею 30 Господарського процесуального кодексу України, що не було враховано судом першої інстанції;
- у зв`язку із цим позивач звернувся з даним позовом саме до Господарського суду міста Києва, оскільки арбітражна угода не може бути виконана, проте суд першої інстанції не врахував зазначених обставин у зв`язку із чим дійшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для залишення позову без розгляду.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 та залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 у даній справі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, а саме: статтю 77 Закону України "Про міжнародне приватне право", частину 1 статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", частину 1 статті 22, частину 5 статті 30, пункт 7 частини 1 статті 226, частину 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України.
11 грудня 2023 року позивач подав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Вказаний відзив подано позивачем з пропуском встановлених Судом строків.
Натомість 11.12.2023 позивач також подав клопотання про продовження процесуального строку, у кому просить продовжити для позивача строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 11.12.2023, у зв`язку з обставинами ракетного обстрілу території України 08.12.2023 ("повітряна тривога" тривала з 06:47 год до 08:31 год у м. Києві) та скасування для дітей шкільних занять у класі, внаслідок чого адвокат Кіян А.В., за відсутності інших дорослих осіб в цей день, був змушений залишитись вдома зі своєю малолітньою дитиною. Вказані обставини перешкодили адвокату Кіян А.В. доопрацювати відзив на касаційну скаргу у даній справі та 08.12.2023 подати до Верховного Суду.
Згідно із частиною 1 статті 295 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 6 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Відповідно до статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Приписами статті 118 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
За змістом частин 1 та 4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли Господарським процесуальним кодексом України встановлено неможливість такого поновлення.
Натомість відповідно до частини 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. При цьому суд не може продовжити строк понад встановлений Господарським процесуальним кодексом України строк (правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16).
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Верховного Суду від 22.11.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 910/8659/23 за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023, та, зокрема, встановлено АНIT SOLUTIONS (FZC) строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 08.12.2023.
Враховуючи, що строк для подання відзиву на касаційну скаргу встановлений в ухвалі Верховного Суду від 22.11.2023 на час звернення АНIT SOLUTIONS (FZC) з клопотанням про продовження строку для подання відзиву на касаційну скаргу сплив, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для його задоволення.
З огляду на викладене, Суд відмовляє АНIT SOLUTIONS (FZC) у задоволенні клопотання про продовження строку для подання відзиву на касаційну скаргу та залишає відзив позивача на касаційну скаргу без розгляду.,
4. Розгляд клопотань
11 грудня 2023 року до Верховного Суду від відповідача надійшло клопотання про передачу справи № 910/8659/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності виключної правової проблеми із застосування частини 5 статті 30 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши вказане клопотання, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Господарське процесуальне законодавство не містить визначення поняття "виключна правова проблема", відсутні в ньому і критерії визначення виключності правової проблеми. Разом з цим такі критерії були визначені Великою Палатою Верховного Суду та викладені у численних ухвалах, зокрема в ухвалах від 30.10.2018 у справі № 757/172/16-ц, від 10.07.2019 у справі № 431/5643/16-ц, від 23.06.2020 у справі № 910/8130/17, від 28.04.2021 у справі № 916/1977/20 тощо.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що зміст виключної правової проблеми полягає у тому, що у справі, питання про прийняття якої до розгляду вирішується Великою Палатою, вбачається різне застосування норм матеріального права, відсутні норми, які регулюють спірні відносини, або є прогалини в їх застосуванні до спірних відносин. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення сталого розвитку права.
Згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.
Кількісний критерій ілюструє той факт, що виключна правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини:
- відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема, зокрема, наявність протилежних і суперечливих судових рішень, глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами;
- невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема;
- необхідність застосування аналогії закону чи права;
- відсутність національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами, ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо;
- вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання, оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також вирішує, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
Суд зазначає про відсутність у клопотанні відповідача наведених вище критеріїв, які свідчать про виключність правової проблеми стосовно застосування частини 5 статті 30 Господарського процесуального кодексу України. Тому Суд відмовляє у задоволенні клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
18 грудня 2023 року до Верховного Суду від Громадської організації "Українська Арбітражна Організація" надійшов висновок незалежних спеціалістів. Однак, враховуючи, що така особа не є учасником справи та не має права подавати заяви, клопотання тощо, тому відповідний висновок залишається Судом без розгляду.
5. Позиція Верховного Суду
З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для виконання відповідачем зобов`язань за Договором щодо прийняття залишку товару, яке постачає позивач.
Під час розгляду справи Міністерством оборони України подано заяву про залишення позову без розгляду з тих підстав, що сторони уклали арбітражну угоду про передачу всіх спорів за Договором на вирішення до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.
Судом першої інстанції встановлено, що пунктом 10.1 Договору передбачено, що до цього Договору, зокрема при вирішенні спорів, застосовується матеріальне право України.
Відповідно до пунктів 10.2-10.3 Договору при виникненні між сторонами суперечок, що виникають із Договору або у зв`язку з ним, сторони намагаються врегулювати такі суперечки шляхом переговорів. У разі недосягнення згоди між сторонами щодо врегулювання спірних питань шляхом переговорів протягом 1 місяця, кожна сторона має право передати спір на розгляд та вирішення арбітражу з урахуванням положень 10.4 -10.8 Договору.
Пунктом 10.4 Договору передбачено, що усі спори, розбіжності чи вимоги, які виникають із Договору або у зв`язку з ним, у тому числі щодо його укладення, тлумачення, виконання, порушення, припинення чи недійсності, підлягають вирішенню у Міжнародному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України згідно з його Регламентом.
Пунктом 10.5. Договору визначено, що місцем проведення засідання арбітражного суду є місто Київ, Україна.
Відповідно до пункту 10.6 Договору арбітражний суд складається з одного арбітра.
Згідно з пунктом 10.7 Договору мова арбітражного розгляду - англійська .
Пунктом 10.8 Договору передбачено, що рішення арбітражного суду є остаточним і обов`язковим для обох сторін. Рішення арбітражного суду визначатиме обов`язки сторін щодо витрат, які вони нестимуть у зв`язку із арбітражним розглядом.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються зі статтею 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частинами 1, 2 статті 3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач (АНIT SOLUTIONS (FZC) є юридичною особою, зареєстрованою за законодавством Шарджа Об`єднаних Арабських Еміратів.
Відповідно до статті 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 366 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" іноземним елементом є ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Відповідно до частини 1 статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.
Статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено підстави визначення підсудності справ судам України, а статтею 77 цього Закону - виключна підсудність справ з іноземних елементом судам України.
За змістом статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв`язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном.
У статті 2 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" передбачено, що "арбітраж" - це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.