ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 826/359/16
адміністративне провадження № К/9901/35995/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А., Судді: Юрченко В.П., Хохуляк В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2016 року (Суддя Арсірій Р.О.),
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2017 року (Судді: Шурко О.І., Василенко Я.М., Степанюк А.Г.),
у справі № 826/359/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укркабель"
до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
В січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укркабель" (далі - позивач, ТОВ "ТД "Укркабель") звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві) в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.08.2015 року №0005212203 та №0005222203 (т. 1 а.с. 1-6).
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2017 року адміністративний позов задоволено (т. 2 а.с. 23-30, 62-67).
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в доводах якої, посилаючись на зафіксовані актом перевірки від 28.07.2015 року № 690/26-54-22-03-22/38261938 порушення, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. Доводи контролюючого органу базуються на не підтвердженні позивачем реальності господарських операцій в розрізі укладених із контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторас", Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Домініус", Товариством з обмеженою відповідальністю "Електро-Буд" договорів у перевіряємий період, враховуючи наявну інформацію з ІС "Податковий блок", "Єдиного реєстру податкових накладних" в розрізі наведених контрагентів, а також інформацію за ланцюгом постачання послуг/товарів цим контрагентам, в якій відображено висновок про відсутність у контрагентів позивача в достатній кількості майна, основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення ними господарської діяльності (т. 2 а.с. 72-74).
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, за наслідками проведеної відповідачем у період з 15.07.2015 року по 21.07.2015 року документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Торговий дім "Укркабель" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Вікторас" за період з 01.10.2014 по 31.10.2014, ТОВ "Юридична компанія "Домініус" за період з 01.12.2014 по 31.12.2014 та з ТОВ "Електрон-Буд" за період з 01.07.2014 по 31.07.2014, відповідачем складено акт перевірки від 28.07.2015 № 690/26-54-22-03-22/38261938, з висновками про порушення позивачем: пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2014 рік у розмірі 392 853 грн.; пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 та пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 436 503 грн., в тому числі по періодах липень 2014 року - 311 072 грн., серпень 2014 року - 104 000 грн., жовтень 2014 року - 3 598 грн., грудень 2014 року - 17 833 грн.
Підставою для зафіксованих відповідачем порушень, слугував висновок контролюючого органу в акті перевірки про не підтвердження позивачем реальності господарських операцій з контрагентами ТОВ "Вікторас", ТОВ "Юридична компанія "Домініус" та ТОВ "Електрон-Буд" у перевіряємий період, враховуючи інформацію з ІС "Податковий блок", "Єдиного реєстру податкових накладних" в розрізі наведених контрагентів, а також інформацію за ланцюгом постачання послуг/товарів цим контрагентам, в якій відображено висновок про відсутність у контрагентів позивача в достатній кількості майна, основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення ними господарської діяльності (т. 1 а.с. 7-43).
На підставі висновків акта перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.08.2015 року:
-№ 0005212203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 589 280 грн, з яких за основним платежем у розмірі 392 853 грн, штрафні (фінансові) санкції в розмірі 196 427 грн (т. 1 а.с. 65);
- № 0005222203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 654 755 грн, з яких за основним платежем на суму 436 503 грн, штрафні (фінансові) санкції в розмірі 218 252 грн (т. 1 а.с. 66).
Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій, за результатами оцінки наданих позивачем первинних документів, посилаючись на індивідуальну юридичну відповідальність платника податків, дійшли висновку про документальне підтвердження позивачем реальності господарських операцій з контрагентами за перевіряємий період. Додатково, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справи посилався на те, що наявність первинних документів щодо взаємовідносин позивача з контрагентами відповідачем не заперечується, але вичерпного переліку розбіжностей між вимогами діючого законодавства до оформлення первинних документів та фактичним змістом наданих позивачем первинних документів, відповідачем не наведено. Тоді, як без надання відповідачем в акті перевірки оцінки первинним документам, податкова інформація не може бути доказом нереальності господарських операцій (т. 2 а.с. 23-30, 62-67).
Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Кодексу).
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Кодексу податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: -придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; -придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, які не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно підпункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну з зазначеними в ній обов`язковими реквізитами згідно переліку, визначеного цим підпунктом.