ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 759/22254/19
провадження № 51-3248 км 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7, на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 9 березня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017010000000196 від 17 листопада 2017 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Сімферополь АР Крим, який проживає за адресою: АДРЕСА_1
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України (в редакції Закону від 08 квітня 2014 року № 1183-VII) і призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років з конфіскацією всього належного йому майна.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат.
Згідно з вироком, суд першої інстанції визнав доведеним, що ОСОБА_7, знаходячись у сесійній залі Верховної Ради АР Крим за адресою: вул. Карла Маркса, 18, м. Сімферополь, 06 березня 2014 року, взяв участь у засіданні Верховної Ради АР Крим та проголосував за незаконне рішення, а саме за постанову № 1702-6/14 "О проведении общекрымского референдума".
Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_7 17 березня 2014 року, знаходячись у сесійній залі Верховної Ради АР Крим за адресою: вул. Карла Маркса, 18, м. Сімферополь, взяв участь у засіданні Верховної Ради АР Крим та проголосував за прийняття постанови № 1745-6/14 "О независимости Крыма", згідно з якою створено нелегітимне державне утворення "Республика Крым", а також постанову від 17 березня 2014 року № 1748-6/14 "О правопреемстве Республики Крым", у пункті 1 якої вказано, що з моменту проголошення Республіки Крим як незалежної суверенної держави вищим органом влади Республіки Крим є "Государственный Совет Республики Крым".
Зазначеними діями ОСОБА_7 вчинив діяння, направлені на шкоду суверенітетові, територіальної цілісності та недоторканості України, а саме надання іноземній державі та її представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України. Результатом прийняття депутатами Верховної Ради АР Крим за безпосередньої участі ОСОБА_7 зазначених рішень стало входження території АР Крим до складу РФ.
Крім того, продовжуючи свої злочинні дії, направлені на проведення підривної діяльності проти України, 11 квітня 2014 року, точний час досудовим слідством не встановлено, ОСОБА_7, знаходячись у сесійній залі Верховної Ради АР Крим за вищевказаною адресою взяв участь у позачерговому засіданні незаконно створеного органу "Государственный Совет Республики Крым", чим забезпечив його функціонування та проголосував за прийняття незаконного рішення - так звану "Конституцию Республики Крым", відповідно до якої "Республика Крым является демократическим правовым государством в составе Российской Федерации, а территория Республики Крым является единой и неделимой и составляет неотъемлемую часть территории Российской Федерации".
Створення та діяльність на території України представницького органу іноземної держави, у якому працював ОСОБА_7, призвели до зміни меж території України, втрати адміністративно-територіальної одиниці України, посилення заходів тимчасової окупації півострова Крим, забезпечили належне функціонування незаконно створених органів влади та правоохоронних органів.
Київський апеляційний суд ухвалою від 09 березня 2023 року вирок Святошинського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2022 року стосовно ОСОБА_7 залишив без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати оскаржені судові рішення і закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 на підставі пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
На обґрунтування касаційної скарги захисник зазначає, що:
· у діях ОСОБА_7 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, не доведено фактів вчинення ОСОБА_7 вказаного злочину, оскільки законодавство України не містить чіткого визначення терміна "підривна діяльність";
· не доведена добровільна та безпосередня участь ОСОБА_7 під час голосування;
· ОСОБА_7 є депутатом, згідно з Конституцією АРК зобов`язаний брати учать у роботі ВР АРК, а тому притягнення депутата за його волевиявлення суперечить принципам кримінального закону;
· протоколи огляду інтернет видань без встановлення зображення на них ОСОБА_7 є неналежним доказом. При цьому проведена в рамках кримінального провадження експертиза підтверджує неможливість такої ідентифікації особи;
· свідки сторони обвинувачення, які надавали показання під час досудового слідства, не були безпосередньо допитані в судовому засіданні;
· ОСОБА_7 не проінформований про кримінальне провадження щодо нього, тому обмежений в реалізації своїх прав, чим порушено його право на вільний вибір захисника;
· положення кримінального процесуального закону стосовно можливості заочного судового розгляду щодо осіб, які знаходяться на території РФ, без оголошення у міжнародний розшук, не узгоджуються зі ст. 2 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в України" та з §1 ст. 1 Протоколу № 12 до Європейської конвенції та практики Європейського суду з прав людини.
Заперечення на касаційну скаргу захисника до Верховного Суду не надходили.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу захисника необґрунтованою та просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Натомість зазначені обставини, на які посилається в касаційній скарзі захисник, були предметом ретельної перевірки в судах першої та апеляційної інстанцій.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
Розглянувши це кримінальне провадження в порядку спеціального судового розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні вказаного кримінального правопорушення та призначив відповідне покарання.
Висновки судів у частині призначеного ОСОБА_7 покарання в касаційному порядку сторонами кримінального провадження не оспорюються.
Щодо доводів касаційної скарги про відсутність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 КК України, та недоведеність вчинення ним вказаного кримінального правопорушення
Так, стаття 111 КК України передбачає покарання за державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Разом з тим, захисник, обґрунтовуючи доводи в цій частині, посилається на те, що законодавство України не містить чіткого визначення терміна "підривна діяльність", то Верховний Суд вже неодноразово зазначав, що цей термін давно застосовується в міжнародному праві та його визначення розкривається в науковій доктрині.
Зокрема, термін "підривна діяльність" вживається в Деклараціях Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав від 09 грудня 1981 року № 36/103, про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, обмеження їх незалежності й суверенітету від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ) та інших. Ці міжнародні акти зазначені в рішенні суду першої інстанції, а їх системний аналіз дозволяє недвозначно зрозуміти сутність указаного поняття.
У контексті положень ст. 111 КК України підривною діяльністю є дії іноземних держав, іноземних організацій або їх представників, спрямовані на підрив основ національної безпеки України та завдання істотної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Беручи до уваги встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини кримінального провадження, Верховний Суд робить висновок, що застосування ст. 111 КК України в цьому випадку було передбачуваним і не суперечить вимогам ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, вчинення будь-яких діянь, які охоплюються ч. 1 ст. 111 КК України, заподіює шкоду національній безпеці України і розцінюються як підривна діяльність проти неї.
Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України. Види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.
Так, як убачається з матеріалів провадження, свої висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, суди обґрунтували такими доказами:
- протоколи оглядів відеозаписів від 13 та 22 липня 2016 року з додатками у вигляді зображень, зроблених за допомогою функції скріншоту, з приводу подій, які відбувалися у Верховній Раді АР Крим 27 лютого, 06 та 17 березня, 11 квітня 2014 року і які стосувалися прийняття незаконних рішень про приєднання Криму до РФ та проведення кримського референдуму, про незалежність Криму та створення нелегітимного державного утворення - Республіки Крим, про правонаступництво Республіки Крим, вищим органом влади якої передбачено Державну Раду Республіки Крим, Конституції Республіки Крим, а також протоколи оглядів офіційних веб-сайтів Державної Ради Республіки Крим і Міністерства освіти, науки та молоді Республіки Крим від 31 жовтня 2019 року з додатками у вигляді роздрукованих рішень та конституції;
- протокол огляду диску з відеозаписами від 11 грудня 2017 року з додатками у вигляді зображень, зроблених за допомогою функції скріншоту, відповідно до яких з відеосюжетів, які стосуються незаконного прийняття Конституції Республіки Крим та проведення референдуму на півострові, вбачаються зображення особи, ззовні схожої на депутата Верховної Ради АР Крим ОСОБА_7 ;
- повідомлення Департаменту захисту національної державної СБ України від 11 січня 2018 року № 5/3/4-466, згідно з яким ОСОБА_7 з 19 вересня 2014 року є депутатом Державної Ради Республіки Крим І скликання, з грудня 2016 року обіймає посаду директора Академії будівництва і архітектури Кримського федерального університету ім. В. І. Вернадського.
Також судом першої інстанції прийнято до уваги загальновідомі факти.
Так, 06 березня 2014 року у приміщенні Верховної Ради АР Крим, у порушення ч. 3 ст. 2, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України, п. 2 ч. 3 ст. 3, ст. ст. 6, 18, 27 Закону України "Про всеукраїнський референдум", депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 щодо проведення загальнокримського референдуму з визначенням 16 березня 2014 року датою такого волевиявлення, на яке одним з питань виносилося, зокрема, питання про входження АР Крим до складу РФ на правах суб`єкта.
11 березня 2014 року, у порушення вищезазначених вимог законодавства України, у приміщенні Верховної Ради АР Крим за адресою: вул. Карла Маркса, 18, м. Сімферополь, проведено засідання Верховної Ради АР Крим, на якому прийнято незаконну постанову № 1727-6/14 щодо декларації незалежності АР Крим та міста Севастополь, якою передбачені умови входження вказаних територій у склад РФ.
Відповідно до вищезазначених незаконних постанов 16 березня 2014 року проведено незаконний референдум, результатом якого стала тимчасова окупація території АР Крим і міста Севастополя, а також їх входження до складу РФ на правах суб`єкта федерації.
Крім того, у приміщенні Верховної Ради АР Крим за адресою: вул. Карла Маркса, 18, м. Сімферополь, 17 березня 2014 року депутатами Верховної Ради АР Крим, повноваження якої припинено постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII, прийнято постанову № 1745-6/14 щодо незалежності республіки Крим, тобто створено нелегітимне державне утворення "Республика Крым".
В цей же день депутатами Верховної Ради АР Крим з метою створення незаконно створеного органу прийнято постанову № 1748-6/14 від 17 березня 2014 року щодо правонаступництва Республіки Крим, яким, зокрема, визначені вищі органи влади як незалежної держави.
У подальшому, 18 березня 2014 року між РФ та представниками нелегітимного державного утворення "Республика Крим" підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополя до складу РФ.
Варто зауважити, що судами враховано також і те, що 11 квітня 2014 року в приміщенні Верховної Ради АР Крим за адресою: вул. Карла Маркса, 18, м. Сімферополь відбулось позачергове засідання незаконно створеного парламенту, на якому 88 колишніми депутатами Верховної Ради АР Крим одноголосно прийнято конституцію, яка передбачає "Республіку Крим як демократичну, правову країну у складі Російської Федерації".
Разом з тим, Указом Президента України від 07 березня 2014 року № 261/2014 дія постанови Верховної Ради АР Крим "Про проведення загальнокримського референдуму" від 06 березня 2014 року зупинена, а рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.
Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія постанови Верховної Ради АР Крим від 11 березня 2014 року, якою прийнята "Декларація" та проголошено АР Крим "суверенною державою" - "Республікою Крим" зупинена, а рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.
Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
ОСОБА_7 є громадянином України та на час дій, які ставляться йому у провину, був депутатом Верховної Ради АР Крим.
Дослідивши докази, надавши кожному з них оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.