ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2023 року
м. Київ
Справа № 334/3443/21
Провадження № 51 - 4622 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
та в режимі відеоконференції:
засудженої ОСОБА_6,
її захисника адвоката ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12021082050000406 від 26 травня 2021 року, щодо
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Запоріжжя, громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимої,
за ст. 115 ч. 1 КК України,
за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_6 на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 27 квітня 2023 року щодо неї.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ленінського районного судум. Запоріжжя від 13 грудня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 115 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано обчислювати з дня набрання вироком законної сили.
На підставі ст. 72 ч. 5 КК України зараховано у строк відбуття покарання ОСОБА_6 строк тримання під вартою з 26 березня 2021 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 компенсацію майнової шкоди, завданої злочином, у сумі 18 150 гривень та компенсацію моральної шкоди, завданої злочином, у сумі 500 000 гривень, а разом - у сумі 518 150 гривень.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватою і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
26 березня 2021 року приблизно о 10 годині 30 хвилин ОСОБА_6 разом зі своїм співмешканцем ОСОБА_9 та ОСОБА_10 перебували у приміщенні квартири АДРЕСА_2, де спільно вживали алкогольні напої. Під час вживання алкогольних напоїв між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виник конфлікт, в ході якого ОСОБА_6, діючи умисно, з метою протиправного заподіяння смерті ОСОБА_9, під час сварки з останнім, використовуючи ніж, який вона взяла зі столу та утримуючи його в правій руці нанесла ОСОБА_9 один удар в область грудної клітини зліва, чим спричинила останньому тілесні ушкодження у вигляді одиночного сліпого, проникаючого колото-різаного поранення лівої передньої поверхні грудної клітки порожнини з наскрізним пошкодженням передньої стінки правого шлуночка серця, яке ускладнилося зовнішньою та внутрішньою кровотечею з розвитком гострої крововтрати, від якого ОСОБА_9 помер на місці події.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 квітня 2023 року апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисників - адвокатів ОСОБА_11, ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 просить скасувати вирок суду першої інстанції та змінити строк призначеного їй покарання на більш м`який. Вказує на те, що вона перебувала у стані сильного душевного хвилювання та нанесла удар ножем ОСОБА_9 у стані стресу, перевищуючі межі необхідної оборони, оскільки останній через ревнощі мав умисел нанести їй тілесні ушкодження, а тому її дії слід було кваліфікувати за ст. 118 КК України, а не за ст. 115 ч. 1 КК України. Зазначає, що захисники в апеляційних скаргах вказували на таке неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та на невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості скоєного злочину та її особі внаслідок суворості, на що суд апеляційної інстанції належної уваги не звернув та не усунув таких порушень закону. При ухваленні рішення ОСОБА_6 просить касаційний суд врахувати те, що вона позитивно характеризується, раніше не судима, має на утриманні малолітню дитину, визнає свою вину, щиро розкаюється і просить врахувати вказані обставини при ухваленні рішення, так як вона лише захищала своє життя.
Заперечення на касаційну скаргу засудженої від учасників судового провадження не надходили.
Позиції учасників судового провадження
Засуджена ОСОБА_6 та її захисник в судовому засіданні вважали касаційну скаргу обґрунтованою та просили її задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі засудженої, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.
Умисне вбивство (стаття 115 КК України) з об`єктивної сторони характеризується діянням у вигляді посягання на життя іншої людини, наслідком у вигляді смерті людини та причинним зв`язком між вказаними діянням та наслідком, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає або свідомо припускає її настання.
Аналогічні ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК України). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК України, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК України, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Закріплене в ст. 36 КК України право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (ст. 27 ч. 3 Конституції України).
Згідно зі ст. 36 ч. 1 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ст. 36 ч. 3 КК України).
Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.
Стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу кримінального правопорушення, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні нею умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, тобто злочину, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими і оціненими судом першої інстанції доказами.
Суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_6 та на підтвердження її винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ст. 115 ч.1 КК України, обґрунтовано послався зокрема:
- на показання самої ОСОБА_6, яка під час судового розгляду в суді першої інстанції,хоч і не визнала вину в умисному вбивстві ОСОБА_9, проте не заперечувала факту нанесення нею ножового поранення ОСОБА_9, від якого настала смерть останнього. ОСОБА_6, окрім іншого, зазначила про те, що між нею та ОСОБА_9 виникла сварка через ревнощі, при цьому вказала, що такі сварки між ними траплялись і раніше, проте вона жодним чином на це не реагувала, до правоохоронних органів з відповідними заявами не зверталась. Під час вказаних подій на допомогу вона нікого не кликала, оскільки вважала, що це марно.
- на показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_10, які повідомили суду, що до моменту вчинення злочину між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 виник спір через ревнощі, проте коли вони пішли до іншої кімнати, то не чули ніяких криків та сварок між ними;
- на показання свідка ОСОБА_13, яка є сусідкою ОСОБА_6 і яка також в той день не чула криків з квартири останньої;
- на показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15, які повідомили суду про обставини, які відбувались безпосередньо після події злочину, зокрема про наявність на одязі ОСОБА_6 слідів крові та те, що остання зізналась у скоєнні цього злочину, хоча спочатку і вказувала, що ОСОБА_9 вчинив самогубство.
При цьому суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_6 цілеспрямовано та умисно завдала ОСОБА_9 удар ножем у ділянку грудної клітки, де розміщені життєво важливі органи людини - легені та серце, внаслідок чого настала смерть останнього. Згідно з висновком експерта № 1664 від 12 травня 2021 року, смерть ОСОБА_9 настала від одиночного, сліпого, проникаючого колото-різаного поранення лівої передньої поверхні грудної клітки порожнини з наскрізним пошкодженням передньої стінки правого шлуночка серця, яке ускладнилося зовнішньою та внутрішньою кровотечею з розвитком гострої крововтрати, котра у даному випадку стала безпосередньою причиною смерті.
Надавши оцінку вказаному висновку експерта, зокрема щодо відомостей про довжину раневого каналу, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що ОСОБА_6 нанесла удар ОСОБА_9 із силою.
При цьому суд першої інстанції не знайшов доказів на підтвердження позиції захисту про те, що ОСОБА_6 діяла в умовах необхідної оборони, навівши у вироку мотиви такого висновку. Зокрема суд першої інстанції у вироку вказав, що показання ОСОБА_6 про її побиття ОСОБА_9 безпосередньо під час події спростовуються показаннями свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_10, які зазначили, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 була розмова на підвищених тонах, проте будь-яких криків та звуків ударів з кімнати, в якій відбувалась подія, вони не чули. Також при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_9 не виявлені ушкодження, які зазвичай утворюються у разі боротьби чи самозахисту. Суд зазначив, що при наявності можливості звернутись з проханням допомогти в припиненні конфлікту, ОСОБА_6 до свідків не звернулась, що вона повідомила і у своїх показаннях суду.