ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 442/4633/22
провадження № 51-3609км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Львівського апеляційного суду від 13 березня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12022142110000383, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя
АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, судимість
не знята та не погашена у визначеному законом порядку,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Історія справи та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від
11 жовтня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю
2 роки, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 16 червня
2022 року, приблизно о 18:30, перебуваючи на вул. Тараса Шевченка в
м. Дрогобичі Львівської області, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх злочинних дій, переслідуючи корисливий мотив, спрямований на власне збагачення за рахунок чужого майна, діючи в умовах воєнного стану, який відповідним Указом Президента України продовжено з 05:30 25 травня
2022 року строком на 90 діб, скориставшись тим, що неповнолітня донька потерпілої, яка залишила мобільний телефон на сходах біля магазину де продала перехожим солодку вату, не спостерігає за його діями, а також переконавшись в тому, що його дії не будуть помічені іншими особами, умисно, таємно, повторно, шляхом вільного доступу викрав належний потерпілій
ОСОБА_8 мобільний телефон марки "ZTE" моделі "Blade L210", вартістю 1600 грн в чохлі для мобільного телефону вартістю 75, 60 грн. Після чого пішов з місця події та в подальшому продав викрадений ним мобільний телефон, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_8 матеріальну шкоду на загальну суму 1675, 60 грн.
Вироком Львівського апеляційного суду від 13 березня 2023 року рішення місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання скасовано.
Постановлено свій вирок, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись з таким рішенням апеляційного суду, захисник подав касаційну скаргу в якій просить змінити вирок апеляційного суду у зв`язку з суворістю призначеного засудженому покарання та пом`якшити останньому покарання шляхом застосування положень ст. 75 КК України.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи щодо справедливості призначеного апеляційним судом покарання, яке засуджений має відбувати реально без подальшого звільнення від його відбування з випробуванням.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить змінити вирок апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, зокрема не застосування положень ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість і пом`якшити останньому покарання із застосуванням зазначеної норми закону.
Не оспорюючи фактичних обставин справи та правової кваліфікації дій засудженого, захисник стверджує, що апеляційний суд порушив загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначив засудженому занадто суворе покарання.
Свої доводи мотивує тим, що суд не врахував конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого, стан його здоров`я, відсутність скарг на нього за місцем проживання, відшкодування потерпілій матеріальної шкоди, повернення останній викраденого майна, його незначну вартість, ставлення засудженого до скоєного, думку потерпілої щодо призначення засудженому покарання, обставини, яка пом`якшує йому покарання, що в сукупності давало суду підстави застосувати ст. 75 КК України при призначенні засудженому покарання.
Також, на думку захисника, судом апеляційної інстанції неправильно застосовано роз`яснень Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначенні судами кримінального покарання" викладених у постанові від
24 жовтня 2003 року № 7 та при призначенні засудженому покарання врахував, що злочин вчинено засудженим на ґрунті пияцтва, що вказує на необхідність призначити більш суворе покарання, ніж призначено судом першої інстанції.
До того ж, на переконання захисника, воєнний стан в умовах якого вчинено засудженим крадіжку не має впливати на застосування положень ст. 75 КК України при призначенні засудженому покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу
захисника не подавалися.
У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Відповідно до ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;
3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;
4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Згідно із вимогами ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Частиною 1 статті 65 КК України установлено, що суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Нормами ст. 12 КК України передбачена класифікація кримінальних правопорушень:
1. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.
2. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не повʼязане з позбавленням волі.
3. Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.
Тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.
Пунктом 1 частини 1 статті 66 КК України встановлено обставини, які пом`якшують покарання, зокрема щире каяття.
Відповідно до ст. 67 КК України обставинами, які обтяжують покарання, визнаються, крім інших, вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння та рецидив злочинів.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Про справедливість призначеного апеляційним судом покарання, яке засуджений має відбувати реально без подальшого звільнення від його відбування з випробуванням.
Висновки суду про винуватість засудженого та кваліфікація його дій у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення в касаційній скарзі не оспорюються.
Слід зазначити, що у правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, в якій має використовуватись не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи.
На реалізацію принципу, встановленого частиною другою статті 61 Конституції України, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положення статті 65 КК України. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано у положеннях Кримінального кодексу України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання.