ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 522/24477/17
провадження № 61-12809св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Сенс Банк", яке є правонаступником Акціонерного товариства "Альфа-Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги Акціонерного товариства "Сенс Банк" на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 24 травня 2022 року у складі судді Чернявської Л. М. та постанови Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.
у справі за позовом Акціонерного товариства "Сенс Банк", яке є правонаступником Акціонерного товариства "Альфа-Банк", до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Сенс Банк" (далі - АТ "Сенс Банк"), угрудні 2017 року звернулося до суду з позовом, в якому просило в рахунок погашення заборгованості за договором кредиту № 2007/13-2.06/155 від 20 березня 2007 року звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів на підставі Закону України "Про виконавче провадження" за початковою ціною, встановленою нарівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом.
Позовні вимоги банк обґрунтовував тим, що 20 березня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ СР "Укрсоцбанк") та ОСОБА_3 було укладено договір кредиту № 2007/13-2.06/155.
З метою забезпечення виконання взятих на себе зобов`язань за вказаним договором, між банком та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_3 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 належним чином не виконувала взятих на себе зобов`язань за договором кредиту, у зв`язку з чим станом на 08 вересня 2017 року виникла прострочена заборгованість, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 160 882 доларів США та заборгованості за відсотками - 143 243,16 доларів США.
Приморський районний суд міста Одеси ухвалою від 22 січня 2020 року замінив ПАТ "Укрсоцбанк" на правонаступника АТ "Альфа-Банк".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Приморський районний суд міста Одеси рішенням від 24 травня 2022 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що договір іпотеки не був належним чином зареєстрований у Державному реєстрі іпотек.
Приморський районний суд міста Одеси додатковим рішенням від 22 липня 2021 року заяву представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 - адвоката Цірат Г. В. задовольнив.
Стягнув з АТ "Альфа-Банк" (правонаступник ПАТ "Укрсоцбанк") на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 90 402,41 грн.
Суд першої інстанції, врахувавши складність справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, час розгляду справи, дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 90 402,41 грн.
Одеський апеляційний суд постановою від 20 жовтня 2022 року апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" задовольнив частково. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 24 травня 2021 року в частині обґрунтування висновків щодо відмови у задоволенні позову змінив. Виклав мотивувальну частину рішення Приморського районного суду міста Одеси від 24 травня 2021 року в редакції мотивувальної частини цієї постанови. У решті рішення залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що незважаючи на відсутність у Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження квартири іпотекою, банк пред`явив до останніх набувачів квартири позовну вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, не заявляючи вимог про визнання за банком права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна.
Місцевий суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову, проте помилився щодо мотивів такої відмови.
Одеський апеляційний суд постановою від 20 жовтня 2022 року апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" задовольнив частково. Додаткове рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 липня 2021 року змінив.
Виклав мотивувальну частину додаткового рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 липня 2021 року в редакції мотивувальної частини даної постанови.
Виклав резолютивну частину додаткового рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 липня 2021 року в наступній редакції:
"Заяву представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 - адвоката Цірат Г. В. задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Альфа-Банк", правонаступника ПАТ "Укрсоцбанк" на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 50 000 грн. В задоволенні решти заяви про ухвалення додаткового рішення - відмовити".
Змінюючи додаткове рішення апеляційний суд врахував характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, характер складності справи та обсяг виконаної адвокатом роботи, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 50 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
Від представника АТ "Сенс Банк" - адвоката Борщенка К. Ю. у грудні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 24 травня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Від представника АТ "Сенс Банк" - адвоката Борщенка К. Ю. у грудні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення і прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 і ОСОБА_4 - адвоката Цірат Г. В. про ухвалення додаткового рішення.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційні скарги
У касаційній скарзі як на підставу оскарження рішення Приморського районного суду міста Одеси від 24 травня 2022 року та постанови Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що судом неправильно надано кваліфікацію існуючих між сторонами правовідносин, а застосована практика не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Така підстава як неефективний спосіб захисту не може бути обґрунтованим доводом та підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки порушує право сторони на доступ до правосуддя.
Згідно з копією іпотечного договору в Державні реєстри було внесено запис про іпотеку за № 408 та запис про заборону відчуження за № 38, однак з невідомих іпотекодержателю обставин вилучені з Державних реєстрів.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Встановивши факт переходу до відповідача права власності на нерухоме майно під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності, слід дійти висновку про застосування до правовідносин статті 23 Закону України "Про іпотеку", поширення її дії на відповідача та збереження обтяження цього майна іпотекою за іпотечним договором.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України, про що зазначив у постановах від 13 травня 2015 року у справі № 6-53цс15, від 10 червня 2015 року у справі № 6-449цс15.
У даному випадку при виникненні спору мало місце невідповідність письмових доказів інформації, наявній у державних реєстрах, однак це не може бути підставою для відмови у позові, оскільки у разі невідповідності відомостей наведених у Державному реєстрі прав про припинення іпотеки, даним, зазначеним в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії, пріоритет має інформація, що міститься в названих документах (постанова Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 918/80/19).
Незмінною є правова позиція Верховного Суду про те, що іпотека залишається чинною для нового власника навіть у разі відсутності відповідного реєстраційного запису про обтяження, який був вилучений (постанова Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 761/24810/14-ц).
Іпотека дійсна з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 478/5566/18).
У будь-якому разі чинна законна іпотека має пріоритет над відомостями з реєстру речових прав. Тобто, якщо інформація у реєстрі речових прав про іпотеку (наприклад, іпотека припинена) суперечить первинним документам про державну реєстрацію, пріоритетного значення набувають первинні підстави реєстрації - той самий іпотечний договір (постанова Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 918/80/19).
У касаційній скарзі як на підставу оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що судом апеляційної інстанції не застосовано правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, та у постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18, від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17, від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18, від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/19, від 29 січня 2020 року у справі № 755/15364/17, від 11 червня 2020 року у справі № 821/227/17, від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19.
Матеріали справи не містять доказів щодо представництва іншої особи адвоката Янушкевича О. Д. у цій справі, заява про стягнення витрат заявлена іншим адвокатом.
Відповідачами до закінчення судових дебатів не подано заяву про подання доказів понесення судових витрат.
Сторонами не надано жодного доказу на підтвердження заявлених витрат на правничу допомогу, тому суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині витрат на правничу допомогу.
Винагорода у розмірі, визначеному у вказаних заявником розмірах, є завищеною, надуманою, недоведеною жодними доказами, та такою, що дійсно не відповідає складності справи, тому не підлягає задоволенню, або підлягає зменшенню.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Цірат Г. В. у травні 2023 року надійшов відзив на касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 24 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що позивачем не надано оригіналу іпотечного договору щодо спірної квартири, докази (інформаційні довідки, витяги з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та/або Державного реєстру іпотек) на підтвердження існування будь-яких обтяжень спірного майна, докази існування судових справ, які б підтверджували, що банк оспорював дії (державного) реєстратора прав на нерухоме майно щодо вилучення таким реєстратором відомостей про обтяження спірного майна з Державних реєстрів.
На час укладення іпотечного договору ОСОБА_3 ще не стала власником спірного майна, а іпотечний договір не було зареєстровано у Державних реєстрах, тому він кваліфікується як неукладений.
Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації, взаємні права та обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону, іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек, що узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 203/2612/13-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 640/3775/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 478/5566/18.
Від представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Цірат Г. В. у травні 2023 року надійшов відзив на касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що судові витрати, понесені відповідачами, є співмірними, оскільки розгляд справи триває тривалий час, до роботи було долучено трьох адвокатів.
Заявниками було подано докази на правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи з порушенням положень частини восьмої статті 141 ЦПК України.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 16 лютого 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Приморського районного суду міста Одеси.
Справа № 522/24477/17 надійшла до Верховного Суду 02 травня 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 07 червня 2023 року продовжив ОСОБА_1, ОСОБА_2 строк на подання відзивів на касаційній скарги.
Верховний Суд ухвалою від 28 серпня 2023 року справу призначив до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 березня 2007 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_3 було укладено договір кредиту № 2007/13-2.06/155, за умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 190 000 доларів США зі сплатою 12,7 % річних та наступним порядком погашення суми основної заборгованості: з квітня 2007 року до лютого 2032 року щомісячно рівними частками по 633 долари США, в березні 2032 року - 733 долари США, з кінцевим терміном погашення заборгованості до 19 березня 2032 року.
Відповідно до пункту 1.2. договору кредит надається позичальнику на наступні цілі: придбання нерухомого майна - двокімнатної квартири загальною площею 81 кв. м, житловою площею 28,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 20 березня 2007 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, згідно з пунктом 1.1 якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за Договором кредиту № 2007/13-2.06/155 від 20 березня 2007 року квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 1.2. іпотечного договору вартість предмета іпотеки за згодою сторін становить 1 200 000 грн, що еквівалентно 237 623,76 доларів США.
Пунктом 1.3. іпотечного договору передбачено, що загальна вартість предмета іпотеки відповідно до Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" від 19 березня 2007 року № 13921164, становить 28 350 грн.
Пунктом 1.4. іпотечного договору встановлено, що зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання - повернення кредиту в сумі 190 000 доларів США.
Відповідно до пунктів 1.5., 1.6. іпотечного договору іпотекою за цим договором також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, пов`язаних із зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання і збереження предмета іпотеки, витрат на страхування предмет іпотеки, збитків, завданих порушенням умов цього договору.
Згідно з пунктом 4.5. іпотечного договору іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів:
4.5.1. на підставі рішення суду; або
4.5.2. на підставі виконавчого напису нотаріуса; або
4.5.3. шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; або
4.5.4. шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку"; або
4.5.5. шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати".
29 червня 2016 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_5 і ОСОБА_2 (покупці) укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2, ОСОБА_1 купили в рівних частках кожний квартиру АДРЕСА_1, яка в цілому складається з двох житлових кімнат житловою площею 28,9 кв. м, загальною площею 81,0 кв. м.
У вказаному договорі купівлі-продажу зазначено, що вказана квартира належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В. В. 20 березня 2007 року за реєстровим № 406, зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 17362352, номер запису: 504 в книзі: 637пр-35, згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухому майно № 14046294, виданим Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" 28 березня 2007 року.
Згідно з пунктом 4 договору купівлі-продажу продавець свідчить, що вказана квартира на момент укладення цього договору до цього часу нікому іншому не продана, не подарована, іншим способом не відчужена, під заставою (в тому числі податковою), забороною (арештом) не перебуває, судового спору щодо неї, а також прав у третіх осіб як у межах, так і поза межами України, немає, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесена; сервітутами, боргом за житлово-комунальні послуги та користування електроенергією не обтяжена, у відчужуваній квартирі будь-яких самочинних прибудов, перебудов чи перепланувань не проводилось, у відчужуваній квартирі ніхто з малолітніх, неповнолітніх, непрацездатних та інших осіб, яких продавець зобов`язаний утримувати за законом чи договором, не проживає та не зареєстровано, а також про те, що дохід від продажу вказаної квартири є доходом, отриманим продавцем від першого у 2016 році продажу житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 ЗК України залежно від її призначення, та перебуває у власності продавця понад три роки.
ОСОБА_3 належним чином не виконувала взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, в результаті чого станом на 08 вересня 2017 року виникла заборгованість за кредитом в розмірі 160 882 доларів США та заборгованість за відсотками 143 243,16 доларів США.
17 лютого 2017 року ПАТ "Укрсоцбанк" направив ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 вимогу про усунення порушень, в якій повідомив, що у разі невиконання вимоги банк розпочне звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України "Про іпотеку", шляхом подачі до суду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки чи вчинення виконавчого напису нотаріуса.
Також у вказаній вимозі зазначено, що у разі якщо боржники не мають наміру усувати зазначені порушення умов основного зобов`язання чи не усунуть їх протягом 30 днів ПАТ "Укрсоцбанк" вимагає добровільно звільнити всіма мешканцями житлове приміщення, яке є предметом іпотеки, а саме - двокімнатну квартиру загальною площею 81 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з обов`язковим зняттям всіх мешканців зазначеного житла з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб відповідного РВ УМВС України.
У порушення умов кредитного договору, іпотечного договору та вимог чинного законодавства України станом на дату звернення до суду ОСОБА_3 не здійснила погашення всієї суми заборгованості у встановлені строки, яка наразі загалом складає 9 186 475,48 грн.
Судами також встановлено, що ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20 березня 2007 року придбала у ОСОБА_6 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Вказана квартира була зареєстрована за ОСОБА_3 28 березня 2007 року, що підтверджується копією Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28 березня 2007 року № 14046294.
Згідно з копією Інформаційної довідки з № 62339660 від 29 червня 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за пошуком параметрів запиту " ОСОБА_3" та "права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження" підтверджується, що ОСОБА_3 на момент отримання цього витягу була власницею спірного майна з 28 березня 2007 року за договором купівлі-продажу від 20 березня 2007 року, яке не було будь-яким чином обтяженим на користь будь-яких осіб.
З копії Інформаційної довідки № 62339833 від 29 червня 2016 року судами також встановлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за пошуком параметрів запиту " АДРЕСА_1 - адреса спірного майна" та "права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження", що спірне майно на момент отримання цього витягу було придбано ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 20 березня 2007 року, державна реєстрація якого відбулася 28 березня 2007 року, і саме з цього моменту ОСОБА_3 стала його власником, і воно не було будь-яким чином обтяженим на користь будь-яких осіб.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ "Сенс Банк" на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 24 травня 2022 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга АТ "Сенс Банк" на постанову Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року в частині вирішення заяви представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 - адвоката Цірат Г. В. про стягнення витрат професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо касаційної скарги АТ "Сенс Банк" на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 24 травня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.