ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 203/3184/20
провадження № 61-3071cв23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заяви
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 до 2020 роки, заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ДМС України в Дніпропетровській області).
Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є уродженцем Грузинської РСР. Влітку 1991 року на підставі паспорта громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_1, виданого Горійським РВ 21 серпня 1990 року, з метою працевлаштування та постійного проживання прибув в Україну.
З літа 1991 року до 1995 року проживав у сім`ї свого дядька ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
До 2004 року був зареєстрований на АДРЕСА_2, а в подальшому неодноразово змінював місце реєстрації на території Дніпропетровської області.
З 2011 року проживає однією сім`єю із громадянкою України ОСОБА_3, з якою має спільних дітей - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
29 жовтня 2004 року Покровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області взамін паспорта громадянина СРСР йому було видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, який у зв`язку з незаконними діями працівника відділу Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб був визнаний таким, що виданий незаконно, та знищений. Під час обміну на паспорт громадянина України його паспорт громадянина СРСР також був знищений.
Посилаючись на те, що встановлення факту постійного проживання на території України йому потрібно для підтвердження належності до громадянства України, ОСОБА_1, зокрема, на підставі пункту 2 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України", пункту 9 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001, у редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006, (далі - Порядок), просив суд встановити, що він постійно проживав на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 до 2020 роки.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Справа судами переглядалась неодноразово.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м. Горі Грузинської РСР, на території України із 1993 року до 2020 року.
У іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.
Частково задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з доведеності факту проживання ОСОБА_1 на території України у період із 1993 до 2020 роки, що відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про громадянство України" є однією з умов прийняття до громадянства України. У той час суд першої інстанції дійшов висновку, що у справі відсутнє безспірне підтвердження фактичних даних та доказів щодо факту перебування заявника в Україні станом на 13 листопада 1991 року, а засоби здобуття доказів з належних і допустимих джерел суд вважав вичерпаними.
При цьому місцевий врахував заяву ОСОБА_1, подану 18 лютого 2015 року до Кіровського РВ в м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, в якій заявник зазначав, що прибув до Україну у 1993 році із паспортом громадянина колишнього СРСР.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 .
Встановлено факт, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, постійно проживав на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 року до 2020 роки.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи заяву ОСОБА_1, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції безпідставно відхилив показання свідків, які вказували, що станом на 13 листопада 1991 року заявник постійно проживав у свого дядька ОСОБА_2, починаючи з літа 1991 року, відвідував секцію боротьби дзюдо у м. Дніпрі, що узгоджується з довідкою комунального позашкільного навчального закладу "Спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву № 6" Дніпровської міської ради (далі - КПНЗ "СДЮСШОР № 6" ДМР) від 20 січня 2021 року № 10, на підставі чого апеляційний суд вважав доведеним факт постійного проживання заявника на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 року до 2020 роки.
Постановою Верховного Суду від 21 вересня 2022 рокукасаційну скаргу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області задоволено частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-14161св21).
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи, встановивши факт проживання заявника на території України до 2020 року, не звернув увагу на те, що юридичне значення для встановлення належності ОСОБА_1 до громадянства України може мати факт його постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або проживання на території України на момент набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-XII "Про громадянство України" (далі - Закон України № 1636-ХІІ) (13 листопада 1991 року), а отже, встановлення із вказаною метою факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України в інший період не має правового значення.
Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2014 року у справі № 200/6631/14-ц, копія якого надана в матеріали справи, не існує.
Так, в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР) відсутня інформація про рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2014 року у справі № 200/6631/14-ц, яким встановлено, що ОСОБА_1 є особою без громадянства. Так само відсутня інформація про розгляд в судах справи № 200/6631/14-ц або № 200/6631/14, відсутній текст самого рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2014 року в цій справі.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2021 року скасовано.
Заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, постійно проживав на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 року до 2020 року.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи заяву ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заявником надано належні та допустимі докази на доведення факту його проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року та у період з 1991 року до 2020 року.
У матеріалах справи наявна завірена представником ОСОБА_1 копія рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2014 року у справі № 200/6631/14-ц, яким встановлено, що ОСОБА_1 є особою без громадянства. Копія рішення має відмітку, що воно набрало законної сили.
Однак в ЄДРСР відсутня як інформація про розгляд в судах справи № 200/6631/14-ц або № 200/6631/14, так і текст рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2014 року в цій справі.
Судом апеляційної інстанції, на виконання вказівок Верховного Суду, було витребувано із Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська матеріали цивільної справи № 200/6631/14-ц.
На виконання вимог апеляційного суду, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська надав відповідь, що обліково-статистична картка на справу в автоматизованій системі документообігу суду містить реєстраційні відомості щодо результатів розгляду справи суддею Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Циганковим В. О. - 08 травня 2014 року заяву задоволено повністю. При цьому електронний примірник рішення суду суддею електронним цифровим підписом не підписано та до ЄДРСР не надіслано. Матеріали вказаної цивільної справи отримано з канцелярії секретарем судового засідання та до канцелярії суду не повернуті.
Отже, враховуючи відповідь суду та обставини, які склалися в організації роботи суду через суддю та інших працівників суду, сама по собі відсутність цивільної справи та тексту судового рішення, який би був опублікований офіційно або внесений до ЄДРСР, не спростовують факт ухвалення зазначеного рішення і обставини, які ним встановлені.
Звертаючись до суду із зазначеною заявою, заявник зазначав, що йому це необхідно для усунення розбіжностей у свідоцтві про народження дитини. До того ж дане рішення не виключає його проживання на території України з 13 листопада 1991 року і бажання отримати громадянство України, а лише встановлює факт, що заявник є особою без громадянства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У лютому 2023 року ГУ ДМС України в Дніпропетровській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року і відмовити в задоволенні заяви повністю та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга ГУ ДМС України в Дніпропетровській області мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин вимоги Закону України "Про громадянство України" та пункт 7 Порядку, оскільки заявником не було надано суду будь-яких документів на підтвердження його проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року, зокрема, копії військового квитка; трудової книжки; реєстраційної картки чи карток прописки; документів про здобуття середньої чи вищої освіти тощо. Зазначений факт судом встановлено лише на показаннях свідків.
Підставами касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 липня 2020 року у справі № 335/5634/18 (провадження № 61-7305св19) та від 21 липня 2021 року у справі № 740/4027/20 (провадження № 61-3965св21).
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У квітні 2023 року ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Ореховський М. Л., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу та заяву, в яких просив суд закрити касаційне провадження, оскільки касаційна скарга не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а також просив суд у разі неприйняття рішення про закриття касаційного провадження залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін як таку, що постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У січні 2023 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Горі Грузинської РСР.
29 жовтня 2004 року ОСОБА_1 отримав паспорт громадянина України, виданий Покровським РВ УМВС України у Дніпропетровській області, серія НОМЕР_2 .
Вироком Покровського районного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2006 року, який набрав законної сили, засуджено працівника Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ОСОБА_6 за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК України. За встановлених у вироку обставин, спеціаліст імміграційного контролю Покровського РВ УМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_6 визнаний винним у службовому підробленні в період з лютого 2003 року до лютого 2005 року включно, яке виявилось у безпідставному внесенні в офіційні заяви форми № 1 завідомо неправдивих відомостей про період проживання на території України, досягнення 16-річного віку і зміни прізвища осіб, здебільшого з числа кавказької етнічної групи, які не мали права на громадянство України, після чого на підставі таких заяв форми № 1, були підготовлені та видані паспорта громадян України, серед яких і паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 .
Відповідно до обліків Покровського РС ГУ ДМС паспортний документ серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 вилучений 12 лютого 2013 року, як незаконно виданий, та знищений у встановленому законом порядку.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2014 року у справі № 200/6631/14-ц заяву ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту задоволено. Встановлено факт того, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, є особою без громадянства. Матеріали цієї справи відсутні в судді та рішення не внесено в ЄДРСР.
18 лютого 2015 року ОСОБА_1 подав до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області заяву про продовження строку перебування на території України, де в графі "Обґрунтовані підстави для подальшого перебування в Україні" зазначив: "із 1993 року проживаю на території України, маю сина громадянина України", а в графі "Громадянство" - "ОБГ" (особа без громадянства).
Того ж дня ОСОБА_1 надав спеціалісту ГУ ДМС України в Дніпропетровській області пояснення, в яких зазначав, що прибув в Україну у 1993 році.
Згідно з довідкою КПНЗ "СДЮСШОР № 6" ДМР № 10 від 20 січня 2021 року № 10 ОСОБА_1 із серпня 1991 року був вихованцем спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву.
У судовому засіданні були допитані свідки:
- ОСОБА_2, який вказав, що є дядьком заявника та навесні чи влітку 1991 року до нього у м. Дніпропетровськ приїхали племінники ОСОБА_1 із м. Горі після розпалу збройного конфлікту в Грузії. Вони декілька місяців побули в нього, потім поїхали до Грузії і через деякий час знов повернулись в Україну, де ОСОБА_1 залишився жити.
Показання свідка ОСОБА_2 підтвердила його дружина ОСОБА_8 ;
- ОСОБА_9, який вказав, що із 1989 року працював тренером у спортивному клубі на базі КПНЗ "СДЮСШОР № 6" ДМР у м. Дніпрі, куди у 1990 та 1991 роках прийшов тренуватися ОСОБА_1 ;
- ОСОБА_10, який пояснив, що із 1992 року займався дзюдо в КПНЗ "СДЮСШОР № 6" ДМР де познайомився із ОСОБА_1 ;
- ОСОБА_11, який пояснив, що у 1990 та 1991 роках у спортивному клубі познайомився із ОСОБА_1 та тренувався в спортивному залі КПНЗ "СДЮСШОР № 6" ДМР;
- ОСОБА_12, яка пояснила, що знайома із ОСОБА_1 з початку 90-х років, приблизно із 1991 року, та у жовтні 1992 року ОСОБА_1 був у неї на весіллі;
- ОСОБА_13, який пояснив, що товаришував із ОСОБА_2, у зв`язку із чим на початку 90-х років, приблизно у 1991 році, познайомився із ОСОБА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ГУ ДМС України в Дніпропетровській області підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно з частиною першою статті 3, та частиною першою статті 4 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право за захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.