ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 759/24810/21
провадження № 61-3671св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Офіс Генерального прокурора, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Барильської А. П., Куценко Т. Р. та касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від
21 жовтня 2022 року у складі судді Перекопського М. М., постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 березня 2023 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Барильської А. П., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями прокуратури.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 17 червня 2014 року відносно нього було розпочато кримінальне провадження №42014000000000517.
18 листопада 2014 року йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 425 КК України, а 12 листопада 2015 року - вручено обвинувальний акт у кримінальному провадженні від 17 червня 2014 року № 42014000000000517.
Позивач вказував, що вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року у справі № 185/12161/15-к його визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 425 КК України і призначено покарання у вигляді семи років позбавлення волі. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року вказаний вирок залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 21 травня 2021 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року скасовано і закрито кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 425 КК України, у зв`язку з відсутністю
в його діянні складу кримінального правопорушення.
Таким чином, він незаконно перебував під кримінальним переслідуванням
з 18 листопада 2014 року до 21 травня 2021 року, а саме 78 місяців та 4 дні.
ОСОБА_1 зазначав, що під час перебування під слідством та судом йому було завдано моральної шкоди. Крім того, він поніс матеріальні витрати на лікування у зв`язку з погіршенням фізичного та психічного здоров`я.
Також він був позбавлений можливості реалізувати своє просування по службі, оскільки протягом п`яти років, незважаючи на те, що його не було відсторонено від посади, виконував повноваження першого заступника Генерального штабу Збройних Сил України. При цьому його кандидатура хоч і була погоджена Президентом України, проте він так і не був призначений на цю посаду.
Позивач також посилався на те, що він та його рідні зазнали душевних страждань
у зв`язку з протиправними діями стосовно нього органу прокуратури та суду, оскільки факт відкриття кримінального провадження щодо нього став підставою для поширення інформації, яка дискредитувала його.
ОСОБА_1 з урахуванням уточнення позовних вимог від 18 серпня 2022 року просив:
стягнути з Державного бюджету України на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури, 3 088 800,00 грн;
стягнути з Державного бюджету України на його користь судові витрати
з проведення комісійної комплексної експертизи у розмірі 10 164,00 грн;
стягнути з Державного бюджету України на його користь упущену вигоду
у розмірі 268 305,76 грн;
стягнути з Державного бюджету України на його користь витрати, пов`язані
з ушкодженням здоров`я у розмірі 27 300,00 грн;
стягнути з Державного бюджету України судові витрати у розмірі 76 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від
21 жовтня 2022 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України
про відшкодування шкоди в частині позовних вимог про стягнення витрат
з проведення комісійної комплексної експертизи в розмірі 10 164,00 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що стягнення процесуальних витрат
ОСОБА_1 з проведення комісійної комплексної експертизи відносяться до питання розподілу процесуальних витрат у кримінальній справі, а тому ця вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від
21 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 544 400,00 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнено з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 34 577,11 грн.
Суд першої інстанції з урахуванням частини шостої статті 82 ЦПК України зробив висновок, що позивач перебував під слідством і судом з моменту пред`явлення йому підозри, тобто з 18 листопада 2014 року, та до прийняття Верховним Судом постанови від 21 травня 2021 року про закриття кримінального провадження.
Отже, строк перебування позивача під слідством і судом становить 78 місяців 4 дні.
При частковому задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу завдано моральної шкоди внаслідок його незаконного перебування під слідством та судом, яка підлягає відшкодуванню.
Визначаючи розмір моральної шкоди суд, врахував що позивач є кваліфікованим професійним високопосадовцем Збройних Сил України, його характеристики, значення факту знаходження під слідством і судом під час виконання службових обов`язків, та вважав, що мінімальний розмір відшкодування підлягає збільшенню у три рази. Крім того, суд врахував особисті психологічні особливості позивача та вважав, що загальний розмір моральної шкоди підлягає збільшенню на 10 %.
Суд також прийняв до уваги й думку позивача, висловлену під час складання наданого ним висновку громадської експертизи, а саме те, що він вважає справедливою суму відшкодування завданої моральної шкоди в межах від 1 000 000,00 грн до 1 800 000,00 грн.
За таких обставин, з урахуванням вимог розумності і справедливості, сума, яка підлягатиме стягненню на користь позивача як моральна шкода, визначена судом у розмірі 1 544 400,00 грн (78 місяців х 6 000,00 грн (розмір однієї мінімальної заробітної плати) х 3 (коефіцієнт) + 140 400,00 грн (10 % (врахування психологічних особливостей позивача)). Також суд стягнув судові витрати у розмірі 34 577,11 грн, тобто пропорційно до задоволених вимог.
Стосовно вимоги позивача про стягнення на його користь упущеної вигоди у розмірі 268 305,76 грн, оскільки щодо нього було відкрито кримінальне провадження, його не було призначено на постійний час на посаду першого заступника Генерального штабу Збройних Сил України, на якій він міг би отримувати вищу заробітну плату, хоча кандидатуру було погоджено Президентом України, суд зазначив наступне.
Відповідно до довідки про суми виплаченого грошового забезпечення
з урахуванням доплат за тимчасове виконання посади генерал-майору
ОСОБА_1 за період з 06 січня 2015 року до 22 травня 2019 року виплачено грошове забезпечення із урахуванням виконуваних ним обов`язків.
Позивач не довів існування причинно-наслідкового зв`язку між його перебуванням під слідством і судом та не призначенням його на посаду першого заступника Генерального штабу Збройних Сил України. Доводи позивача зводяться до його власної суб`єктивної думки про обов`язковість його призначення на цю посаду. Сам факт погодження його кандидатури на цю посаду Президентом України не свідчить про обов`язковість призначення позивача. Крім того, суд встановив, що позивач від виконання роботи не відсторонявся, отже, він не має права на відшкодування зазначеної ним упущеної вигоди.
Суд першої інстанції також не встановив підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення на користь позивача витрат, пов`язаних з ушкодженням здоров`я, у розмірі 27 300,00 грн. Суд вказав, що позивач надав суду велику кількість виписних епікризів та медичної документації. Проте ці докази не підтверджують існування причинно-наслідкового зв`язку між погіршенням його здоров`я та його перебуванням під слідством і судом. Тому в задоволенні цих вимог слід відмовити за недоведеністю.
Щодо визначення розміру судових витрат, що підлягають стягненню на користь позивача суд зазначив таке. Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд задовольнив позов частково та стягнув в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 544 400,00 грн, то з Держави України на користь позивача слід стягнути судові витрати у розмірі 34 577,11 грн (1 544 400,00 грн (задоволена судом сума до стягнення) * 76 000,00 грн (заявлені до стягнення судові витрати) / 3 394 569,76 грн (сума усіх позовних вимог)).
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від
21 жовтня 2022 року в частині стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди
в розмірі 1 544 400,00 грн змінено, зменшено її до 982 800,00 грн.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від
21 жовтня 2022 року в частині стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 34 577,11 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнено
з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3 000,00 грн.
В іншій частині рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2022 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення моральної шкоди, проте не погоджується з її розміром, а також
з стягненням судових витрат.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що порушене стосовно ОСОБА_1 кримінальне провадження мало для нього тяжкі наслідки, оскільки позивач тривалий час страждав від почуття невизначеності свого майбутнього, він одночасно був кваліфікованим професійним воєнним, високопосадовцем Збройних Сил України та перебував під слідством і судом під час виконання службових обов`язків. Каральну силу правоохоронної системи застосовано до нього незаконно, що завжди є наслідком порушення прав та свобод людини та громадянина, посяганням на його соціальний статус, авторитет, честь і гідність, особисті переконання. Це завдало моральної шкоди особі, а тому підлягає повному відновленню та належній сатисфакції. Позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у порушенні його конституційних прав, переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, порушення у зв`язку з цим нормальних життєвих зв`язків, вимушених змінах в організації його життя, а тому доводи апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора в частині скасування рішення та відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди безпідставні.
Частково задовольняючи позов про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суд першої інстанції застосував частину третю статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та визначив суму відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі, ніж мінімальний розмір такого відшкодування. При визначенні суми моральної шкоди суд першої інстанції частково взяв до уваги висновок соціально-психологічного дослідження № 17-9-21 моральної шкоди потерпілого та визначив суму, яка підлягає стягненню на користь позивача як моральну шкоду, у розмірі 1 544 400,00 грн.
Зважаючи на те, що позивачем доведено та підтверджено матеріалами справи, що очевидно порушено нормальні життєві зв`язки позивача, а також той факт, що було створено об`єктивні перешкоди в реалізації його особистих прав, свобод, інтересів, для відновлення яких потрібно докласти значні зусилля, апеляційний суд погодився з тим, що існують очевидні обставини для виходу за межі граничного мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, визначеного законодавством. Разом
з цим суд апеляційної інстанції, керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності, вважав за необхідне забезпечити позивачеві відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі, який є співмірним з понесеними моральними стражданнями, ураховуючи фактичні обставини справи, та зменшити розмір моральної шкоди з 1 544 400,00 грн до 982 800,00 грн (78 місяців х 6 000,00 (розмір мінімальної заробітної плати) х 2,0 (коефіцієнт) + 5 % (врахування психологічних особливостей позивача)).
Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про стягнення
з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 34 577,11 грн.
Позивач просив стягнути судові витрати у розмірі 76 000,00 грн, з яких: 70 000,00 грн - витрати на правничу допомогу, 6 000,00 грн - витрати на проведення соціально-психологічного дослідження. При цьому, заявивши вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, позивач долучив до матеріалів справи виключно ордер на ім`я ОСОБА_2, копію свідоцтва про зайняття адвокатської діяльністю та ордер на ім`я ОСОБА_3, копію свідоцтва про зайняття адвокатської діяльністю, що виключає можливість стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу адвоката.
Водночас позивач довів факт оплати експертизи, ця експертиза частково прийнята до уваги, а позов підлягає частковому задоволенню, тому апеляційний суд вважав, що з відповідача слід стягнути 3 000,00 грн у рахунок відшкодування витрат пов`язаних з розглядом справи.
Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 березня
2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Доповнено постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року абзацом наступного змісту: "Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000 грн.".
Апеляційний суд виходив з того, що 20 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з заявою про ухвалення додаткового рішення у цій справі, якій вказано про те, що під час розгляду апеляційної скарги позивач поніс судові витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 17 425,00 грн.
У постанові апеляційного суду від 14 лютого 2023 року витрати на правову допомогу не стягувались. Представник позивача під час розгляду апеляційної скарги
(14 лютого 2023 року) повідомила суд про подання заяви про відшкодування витрат.
Відповідна заява з відповідними доказами була подана за допомогою засобів поштового зв`язку 20 лютого 2023 року (понеділок). До заяви про
ухвалення додаткового рішення позивач долучив договір від 06 серпня 2021 року
№ 110АО/21-Ф, додаткову угоду від 28 грудня 2022 року, рахунок на оплату від
15 лютого 2023 року № 13, акт наданих послуг від 15 лютого 2023 року № 8.
В акті вказано про виконання адвокатом наступних послуг: аналіз апеляційної скарги та підготовка відзиву 10 000,00 грн, підготовка до судових засідань 24 січня 2023 року та 14 лютого 2023 року 0,75 год - 2 025,00 грн, представництво інтересів позивача у судових засіданнях 24 січня 2023 року та 14 лютого 2023 року 1,5 год - 4 050,00 грн, підготовка та направлення клопотання про призначення судових засідань 24 січня 2023 року та 14 лютого 2023 року в режимі відеоконференцій
0,5 год - 1 350,00 грн.
Оскільки апеляційна скарга відповідача була задоволена частково, що виключає можливість покладення на сторону відповідача обов`язку відшкодувати позивачу усі понесені ним витрати на правову допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції, з врахуванням виконаної адвокатом позивача роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи,
з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги, та того, що адвокат приймала участь в двох судових засіданнях поза межами суду з використанням власних технічних засобів, тривалість самого судового засідання 24 січня 2023 року становила 15 хв, тривалість судового засідання 14 лютого 2023 року - 15 хв, що підтверджується протоколами судового засідання, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
У березні 2023 року представник ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду
з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора та зменшення розміру моральної шкоди з 1 544 400,00 грн до 982 800,00 грн, оскільки неправильно застосував норми статті 1176 ЦК України, статті 4 та 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" та висновки, викладені
у постановах Верховного Суду;
для цілей визначення розміру відшкодування моральної шкоди необхідно визначити конкретні обставини, які впливають на визначення розміру відшкодування. Суд апеляційної інстанції обмежився лише критеріями "очевидне порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, а також той факт, що було створено об`єктивні перешкоди в реалізації його особистих прав, свобод, інтересів, для відновлення яких потрібно докласти значні зусилля". Проте жодних конкретних обставин, чинників, показників, характеристик, які були підставою для зменшення розміру відшкодування, суд апеляційної інстанції у постанові не визначив та не навів. При цьому суд першої інстанції навів у рішенні безпосередні обставини, які слугували для визначення розміру відшкодування у розмірі 1 544 400,00 грн;
апеляційний суд не визначив та не вказав обставин, чому саме при розрахунку розміру відшкодування моральної шкоди зменшено коефіцієнт з "3" до "2", а також чинників, що стали підставою для зменшення відсоткового значення врахування психологічних особливостей позивача з "10 %"до "5 %";
практика Європейського суду з прав людини свідчить, що репутація особи відноситься до сфери її приватного життя і підлягає охороні, а отже, є одним
з основних критеріїв, а тому ступінь втрати репутації позивача впливає на визначення розміру відшкодування. Проте суд апеляційної інстанції не визначив і не обґрунтував те, в якій мірі постраждала репутація позивача, і як ця величина вливає на вчинений судом розрахунок.
Крім того, у касаційній скарзі вказано, що відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу у звʼязку з розглядом справи у суді касаційної інстанції (аналіз оскаржуваної постанови суду, аналіз практики Верховного Суду, підготовка та подання касаційної скарги, представництво інтересів в судових засіданнях) становитиме 20 000,00 грн.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 свідчать, що постанова апеляційного суду оскаржується ним у касаційному порядку лише в частині відмови у стягнення на відшкодування моральної шкоди в розмірі 561 600 грн (1 544 400,00 грн -
982 800,00 грн).
У березні 2023 року Офіс Генерального прокурора подав до Верховного Суду
касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, постанову та додаткову постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у вказаній частині, а в іншій частині - залишити без змін.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди попередніх інстанцій правильно встановили період перебування
ОСОБА_1 під судом та слідством. Проте суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність стягнення моральної шкоди в розмірі, що
в три рази перевищує мінімальний розмір відшкодування завданої моральної шкоди, та збільшення цього розміру на 10 % з огляду на особисті психологічні особливості позивача, а апеляційний суд - в розмірі, що в два рази перевищує мінімальний розмір відшкодування завданої моральної шкоди, а також збільшення цього розміру на 5 % з огляду на особисті психологічні особливості позивача;
приймаючи рішення про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі, що втричі перевищує встановлений законом мінімум, суд першої інстанції не обґрунтував і не навів відповідних розрахунків, доказів та мотивів в частині розміру саме такого стягнення, обмежившись твердженням про те, що позивач
є кваліфікованим професійним воєнним високопосадовцем Збройних Сил України, його характеристики, значення факту знаходження під слідством і судом під час виконання службових обовʼязків. Не наведено таких доводів і у постанові апеляційного суду, який визначив можливим відшкодування моральної шкоди
у розмірі, що вдвічі перевищує встановлений законом мінімум;
суд першої інстанції всупереч нормам процесуального закону обмежився висновком про те, що завдана позивачу моральна шкода підлягає відшкодуванню в розмірі втричі більшому від мінімального розміру відшкодування, а також про збільшення цього розміру на 10 % з огляду на особисті психологічні особливості позивача, не зазначивши у рішенні, яким чином суд визначив саме такий розмір. Апеляційний суд зменшив суму відшкодування моральної шкоди до розміру, що вдвічі перевищує встановлений законом розмір відшкодування, та збільшення цього розміру на 5 %, не зазначивши у постанові, яким чином судом визначено саме такий розмір. Доказів, які підтверджували б необхідність відшкодування моральної шкоди у розмірі як 1 544 400,00 грн., так і 982 800,00 грн позивач не надав, тому такий розмір є недоведеним;
позивач під вартою не перебував, від посади не відсторонювався. Під час розгляду кримінального провадження за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 425 КК України, Верховний Суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які
є підставою для скасування або зміни судового рішення. Суд також не вказав на жодне порушення слідчими та прокурорами норм КПК України, натомість констатував порушення норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанцій. Верховний Суд зробив висновок, що дії ОСОБА_1 відповідно до статті 42 КК України не є кримінальним правопорушенням, оскільки вони були вчинені в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Крім того, на момент прийняття постанови Верховного Суду від 21 травня 2021 року практики застосування статті 42 КК України не було, тобто, закриваючи кримінальне провадження щодо обвинуваченого, у вказаній постанові вперше застосовано норму частини першої статті 42 КК України, оскільки мало місце діяння, пов`язане з ризиком, обумовлене "оточенням ворогом аеродрому м. Луганськ, який обороняли військовослужбовці";
наданий позивачем висновок соціально-психологічного дослідження моральної шкоди потерпілого (громадської експертизи), проведеного ГО "Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень", є належним і допустимим доказом. Цей документ не є висновком спеціаліста чи експерта у контексті статей 74, 102 ЦПК України та ґрунтується виключно на поясненнях позивача та судовій практиці, у тому числі, у справах інших категорій, без використання затверджених методик. Вказане повністю нівелює значення такого висновку;
суди безпідставно задовольнили позов до Офісу Генерального прокурора, оскільки право на відшкодування шкоди на підставі норм статті 56 Конституції України, статей 23, 1167, 1176 ЦК України та статей 4, 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду". Субʼєктом відповідальності
є держава, а не конкретний орган прокуратури, тому Офіс Генерального прокурора
є неналежним відповідачем у справі;
у разі ухвалення касаційним судом судового рішення про відмову
в задоволенні позову, скасуванню також підлягає додаткова постанова апеляційного суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн, а також постанова апеляційного суду в частині стягнення 3 000,00 грн на відшкодування витрат, повʼязаних з розглядом справи.
Доводи касаційної скарги Офісу Генерального прокурора свідчать, що рішення суду першої інстанції, постанова та додаткова постанова апеляційного суду оскаржуються в частині задоволення вимог про стягнення на відшкодування моральної шкоди в сумі 982 800,00 грн та судових витрат в розмірі 8 000,00 грн
(у тому числі витрат на професійну правничу допомогу).
У квітні 2023 року від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, в якому вона просила у задоволенні касаційної скарги відмовити.
Відзив обґрунтований тим, що:
унаслідок незаконного кримінального переслідування, що тривало шість з половиною років, завдано шкоди здоровʼю позивачу, він поніс матеріальні витрати, зазнав душевних страждань та був позбавлений можливості просування по службі. Також через незаконне кримінальне переслідування у суспільстві сформувалося думка щодо винуватості позивача, що вплинуло на стосунки з оточуючими людьми, призвело до приниження його честі і гідності. Це відбувалось у звʼязку з поширенням у засобах масової інформації матеріалів, які дискредитували позивача як особистість;
висновок соціально-психологічного дослідження ГО "Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень" є належним та допустимим доказом, суди правильно врахували та оцінили його у сукупності з іншими доказами.Під час проведення дослідження та складання висновку спеціалістом соціально-психологічної діагностики використовувалась Методологія застосування загальновідомих психодіагностичних методик при дослідженні моральної шкоди (номер свідоцтва про реєстрацію авторського права від 13 травня 2017 року № 71833). Крім того, моральна шкода, серед іншого, може доказуватися комплексною громадською експертизою як належного письмового доказу, оскільки містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Цей доказ підлягає врахуванню при оцінці інших доказів у їх сукупності;
суди зробили правильний висновок про наявність підстав для стягнення
з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, проте апеляційний суд безпідставно зменшив її розмір з 1 544 400,00 грн до 982 800,00 грн.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора. Цією ж ухвалою
у задоволенні заяви Офісу Генерального прокурора про зупинення виконання оскаржуваних судових рішення до закінчення їх перегляду в касаційному порядку відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2023 року касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2023 року касаційну скаргу Державної казначейської служби України визнано неподаною та повернено скаржнику.
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі
№ 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 04 грудня
2019 рок у справі № 468/901/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 199/8734/17,
від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 09 лютого 2022 року у справі № 757/6203/21-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17, від 22 грудня 2021 року у справі
№ 202/1722/19-ц.
Доводи касаційної скарги Офісу Генерального прокурора містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказано, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, від 10 листопада 2021 року у справі
№ 346/5428/17, від 24 січня 2018 року у справі № 711/5994/15-ц, від 30 січня
2019 року у справі № 755/10947/17 від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 27 жовтня 2014 року ОСОБА_1 призначений тимчасово виконуючим обов`язки за вакантною посадою першого заступника Генерального штабу Збройних Сил України.
18 листопада 2014 року слідчий в особливо важливих справах слідчого відділу слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Свинар О. О. повідомив позивача про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 425 КК України.
12 листопада 2015 року ОСОБА_1 було вручено обвинувальний акт
у кримінальному провадженні від 17 червня 2014 року № 42014000000000517 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року у справі № 185/12161/15-к ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 425 КК України, і призначено покарання у вигляді семи років позбавлення волі.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 21 травня 2021 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року скасовано і закрито кримінальне провадження за обвинуваченням позивача у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 425 КК України, у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).