ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня2023 року
м. Київ
справа № 750/5173/17
провадження № 61-16806св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь. О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Бобрової І. О., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 12 серпня 2010 року між ОСОБА_3, з якою вона 29 травня 2017 року уклала договір про відступлення права вимоги, та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір позики з наданням останньому коштів у розмірі 510 000 грн на строк до 30 серпня 2015 року. 31 серпня 2012 року були внесені зміни до пункту 4 договору позики, згідно з якими погашення позики здійснюється позичальником у кінці терміну договору - 30 серпня 2015 року. Однак відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав, кошти не повернув. З урахуванням наведеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь 2 109 344,64 грн, з яких: сума боргу за договором позики - 496 262,12 грн; відсотки за період з 01 жовтня 2013 року по 31 січня 2018 року - 553 392,34 грн; пеня за несплаченою позикою за період з 30 вересня 2015 року по 31 січня 2018 року - 396 832,94 грн; пеня за несплаченими відсотками за період з 30 червня 2015 року по 31 січня 2018 року - 285 438,48 грн; інфляційні втрати за відсотками за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2017 року - 224 570,23 грн; інфляційні втрати за сумою боргу за період з 01 вересня 2015 року по 31 грудня 2017 року - 152 846,37 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 03 травня 2018 року у складі судді Литвиненко І. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за тілом кредиту у розмірі 496 254,46 грн, заборгованість за відсотками - 505 808,03 грн, пеню за прострочення сплати відсотків за кредитом - 187 056,56 грн, пеню за прострочення сплати тіла кредиту - 232 878,64 грн, інфляційні втрати за прострочення сплати заборгованості за тілом кредиту - 152 846,37 грн, інфляційні втрати за прострочення сплати відсотків за кредитом - 181 095,98 грн, а всього 1 756 140,04 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник належним чином не виконував свої зобов`язання за договором позики від 12 серпня 2010 року, внаслідок чого утворилася заборгованість. Разом з цим, у розрахунках позивача наявні математичні помилки, зокрема нараховувалися відсотки, пеня та інфляційні втрати на заборгованість, яка ще не виникла у поточному місяці, а тому такі розрахунки не можна брати до уваги. Наданий позивачем розрахунок заборгованості від 18 квітня 2018 року узгоджується з розписками про отримання коштів, відтак, суд з ним частково погодився. Правомірність зарахування коштів на погашення пені узгоджується з положеннями статті 534 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім того, суд першої інстанції визнав необґрунтованими доводи відповідача про те, що несплата коштів відбувалася з вини кредитора, оскільки боржник сплачував у рахунок сплати боргу за договором позики грошові кошти на часткове погашення пені та відсотків. При цьому дії щодо часткового погашення відсотків та пені свідчать про визнання боржником всієї суми боргу.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 03 травня 2018 року змінено. Зменшено розмір стягнутої з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 12 серпня 2008 року з 1 756 140,04 грн до 1 010 618,20 грн, з яких: заборгованість за тілом позики - 475 130,66 грн, заборгованість за несплаченими відсотками - 146 781,78 грн, інфляційні втрати за тілом позики - 163 662,08 грн, інфляційні втрати за відсотками - 81 812,87 грн, пеня за тілом позики- 108 199,60 грн, пеня за несплаченими відсотками - 35 031,21 грн. В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 03 травня 2018 року залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на умови пункту 5 договору позики, згідно з яким відсотки нараховуються до дня повернення позики. Суд безпідставно не нарахував відсотки з 2015 по 2018 рік. Апеляційний суд помилково погодився з висновком експерта щодо розрахунку пені та стосовно застосування шестимісячного строку позовної давності згідно з положеннями Господарського кодексу України і Господарського процесуального кодексу України, оскільки застосування позовної давності є виключною повноваженням суду і не входить до компетенції експерта. Крім того, апеляційний суд не дав оцінки доводам позивача про те, що розрахунок інфляційних втрат експертом здійснено всупереч вимог статті 625 ЦК України з урахуванням деінфляційних місяців, що суттєво вплинуло на зменшення розміру заборгованості. Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідач у своєму листі від 26 травня 2017 року до ОСОБА_3 повністю визнав пред`явлену йому суму заборгованості з урахуванням відсотків, нарахованих на час пред`явлення вимоги-повідомлення, тому обмеження апеляційним судом строку виплати відсотків датою повернення позики - 30 серпня 2015 року суперечить фактичним обставинам справи. Суд не застосував до спірних правовідносин частину першу статті 264 ЦК України, яка підлягає застосуванню до обставин даної справи. Суд апеляційної інстанції не аргументував, чому і з яких мотивів не вважає вищевказані дії боржника діями, що свідчать про визнання боргу. Застосування апеляційним судом позовної давності суперечить обставинам справи.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 23 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 03 травня 2018 року змінено: в частині визначення розміру заборгованості за пенею за прострочення сплати відсотків за кредитом з 187 056,56 грн до 281 017,98 грн та пенею за прострочення сплати тіла кредиту з 232 878,64 грн до 388 764,38 грн; в частині визначення розміру інфляційних втрат за прострочення сплати відсотків за позикою з 181 095,98 грн до 184 496,02 грн; в частині визначення загальної суми заборгованості за позикою з 1 756 140,04 грн до 2 009 187,24 грн. Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 03 травня 2018 року скасовано в частині розподілу та стягнення судових витрат. В іншій частині рішення залишено без змін. Вирішено питання щодо стягнення судового збору.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції помилково не застосовано до наявних правовідносин частину першу статті 264 ЦК України, яка підлягає для застосування до обставин даної справи. Отримані відповідачем кошти в якості позики підлягають поверненню в повному об`ємі, ураховуючи заборгованість по тілу кредиту, відсотках, пені та інфляційних втратах.
Постановою Верховного Суду від 23 червня 2021 року касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задоволено. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 липня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що відомостей про повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи 23 липня 2020 року матеріали справи не містять, як і не містять протоколів судових засідань, які відбулися 22 та 23 липня 2020 року. З огляду на зазначене, постанова суду апеляційної інстанції прийнята без додержання норм процесуального права, що є підставою для її скасування.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 03 травня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати відсотків, пені за прострочення сплати тіла кредиту та інфляційних втрат через прострочення сплати відсотків змінено, збільшено суму стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з суми у розмірі 1 756 140,04 грн до суми у розмірі 2 009 187,24 грн, з яких: пеня за прострочення сплати відсотків з суми у розмірі 187 056,56 грн до суми у розмірі 281 017,98 грн; пеня за прострочення сплати тіла кредиту з суми у розмірі 232 878,64 грн до суми у розмірі 388 764,38 грн, інфляційні втрати через прострочення сплати відсотків з суми у розмірі 181 095,98 грн до суми у розмірі 184 496,02 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 03 травня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позичальник належним чином не виконував свої зобов`язання за договором позики від 12 серпня 2010 року, внаслідок чого утворилася заборгованість. Розмір боргу за договором позики визначено судом з урахування відсотків за договором з 01 вересня 2015 року, тобто після закінчення строку дії договору, на рівні 24 відсотки річних. Дії боржника свідчать про визнання ним боргу, що з урахуванням дати звернення позикодавця до суду з цим позовом (30 травня 2017 року), виключає застосування позовної давності в цій справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2021 року ФОП ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга ФОП ОСОБА_2 подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 (провадження № 14-318цс18) тощо, а також - не дослідив зібрані у справі докази.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду міста Чернігова.
У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 30 листопада 2022 року касаційне провадження в цій справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерхім-БТВ" про порушення справи про банкрутство приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь".
05 квітня 2023 року Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову в справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 13 грудня 2022 року поновлено провадження в цій справі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що право кредитора нараховувати відсотки за користування позикою припинилося після спливу визначеного договором строку повернення позики, тобто 30 серпня 2015 року, однак розрахунок заборгованості за відсотками та пенею здійснено до 31 січня 2018 року включно. При цьому апеляційний суд не врахував подану відповідачем заяву про застосування позовної давності та дійшов висновку про стягнення пені за період, що перевищує спеціальну позовну давність в один рік. Крім того, судом не враховано протиріччя в умовах договору позики щодо можливості/неможливості нарахування відсотків після закінчення строку дії договору, а також те, що розмір пені перевищує розмір заборгованості.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем з 14 вересня 2009 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 03 квітня 2018 року (т.1 а.с.176).
12 серпня 2010 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким позикодавець надає позичальнику гроші в сумі 510 000 грн, а позичальник бере у борг у позикодавця вищезазначену суму строком до 30 серпня 2015 року. При цьому 247 978 грн надаються після оформлення договору іпотеки, а решта коштів в сумі 262 022 грн протягом трьох місяців з дня надання першого траншу. Факт надання коштів за цим договором підтверджується особистими розписками позичальника. Позичальник зобов`язується повернути позикодавцю вищезазначену суму боргу за адресою: АДРЕСА_1, а також сплачувати відсотки щомісячно у розмірі 24 % річних не пізніше останнього числа кожного поточного місяця (т.1 а.с.3, 82).
Відповідно до пункту 4 цього договору погашення позики здійснюється позичальником шляхом здійснення щомісячних фіксованих рівних платежів протягом всього строку дії цього договору починаючи з вересня 2010 року. За рахунок кожного платежу здійснюється погашення щомісячних процентів за користування позикою та погашення частини позики.
У пункті 5 договору сторони встановили, що нарахування процентів по договору здійснюється щомісяця за фактичне число календарних днів користування позикою виходячи з фактичної кількості днів в місяці та році. При цьому проценти за користування позикою нараховуються на залишок заборгованості за позикою починаючи з дня надання позики до дня повного погашення заборгованості за позикою включно.
Пунктом 7 договору передбачено відповідальність за прострочення позичальником зобов`язань з погашення позики та/або сплати процентів за користування нею більше 10 днів, у вигляді сплати пені за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент прострочення, від суми прострочених зобов`язань.
Позичальник зобов`язаний повністю повернути позику та сплатити нараховану плату за користування позикою незалежно від настання строку виконання зобов`язання у випадках: невиконання позичальником зобов`язань за цим договором чи за будь-яким іншим договором, укладеним з позикодавцем; несплати відсотків за користування позикою та суми позики, якщо прострочення виконання цих зобов`язань більше трьох місяців (пункт 8 договору).
Факт отримання відповідачем коштів за договором позики у розмірі 247 978 грн та 262 022 грн підтверджується розписками від 12 серпня 2010 року та від 08 вересня 2010 року (т.1 а.с.84-85).
31 серпня 2012 року сторонами були внесені зміни до договору позики від 12 серпня 2010 року, згідно із якими пункт 4 договору викладений в такій редакції: "Погашення позики здійснюється позичальником в кінці терміну цього договору - 30 серпня 2015 року" (т.1 а.с.4, 86).
На виконання умов договору позики ОСОБА_2 частково повертав ОСОБА_3 кошти на погашення суми заборгованості за позикою та відсотками, що підтверджується розписками ОСОБА_3 та її представника - ОСОБА_4 про отримання коштів (т.1 а.с.61-73, 103-109). Вказана обставина сторонами оспорюється.
Повноваження ОСОБА_4 на отримання коштів від імені позичальника підтверджуються довіреністю ОСОБА_3 від 21 вересня 2011 року, виданою строком на 10 років, до 21 вересня 2021 року (т.1 а.с.87).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 є також представником ОСОБА_1, що підтверджується довіреністю від 19 листопада 2008 року, виданою строком на п`ятдесят років - до 19 листопада 2058 року.
22 вересня 2015 року між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ФОП ОСОБА_2 (позичальником) укладено договір позики на суму 64 828,78 грн строком до 01 квітня 2016 року. Відповідно до умов договору кошти отримані повністю до підписання цього договору (т.1 а.с. 102).
Факт отримання коштів за договором підтверджується копією розписки ОСОБА_2 від 22 вересня 2015 року. Водночас, у день укладення даного договору ОСОБА_2 передав отриману суму в розмірі 64 828,78 грн представнику ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на погашення суми пені згідно з договором позики від 12 серпня 2010 року, про що свідчить копія розписки останнього (т.1 а.с.102). Копії договору позики від 22 вересня 2015 року, а також розписок про отримання коштів та їх передачу на сплату пені за іншим договором розміщені на одному аркуші.
29 травня 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір відступлення права вимоги по зобов`язанням ФОП ОСОБА_2 перед первісним кредитором за договором позики від 12 серпня 2010 року на загальну суму 1 620 989,23 грн. (т.1 а.с.5).
Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 26 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 07 грудня 2017 року, у задоволенні позову ФОП ОСОБА_2, ТОВ "Торговий дім "Мстислав" до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги за договором позики від 12 серпня 2010 року та договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором відмовлено (т.1 а.с.48-51).
Вказаними судовими рішеннями встановлено, що 29 травня 2017 року ОСОБА_3 надіслала ФОП ОСОБА_2 та ТОВ "Торговий дім "Мстислав" повідомлення про відступлення права вимоги за договором позики від 12 серпня 2010 року та про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 12 серпня 2010 року, які було отримано адресатами 30 травня 2017 року. Разом з повідомленнями про відступлення права вимоги ФОП ОСОБА_2 та директору ТОВ "Торговий дім "Мстислав" ОСОБА_3 надіслала вимоги-повідомлення про усунення порушення зобов`язань за договором позики від 12 серпня 2010 року, в яких повідомлялося, що станом на 30 травня 2017 року загальна заборгованість становить 1 620 989,23 грн та вимагалось в 30-денний термін з дня отримання цієї вимоги погасити прострочену заборгованість.
Копії вимог-повідомлень ОСОБА_3 до ОСОБА_2 від 23 та 29 травня 2017 року про усунення порушення забезпеченого іпотекою зобов`язання за договором позики від 20 серпня 2010 року із розрахунками заборгованості по договору (т.1 а.с.118-121).
Судом встановлено, що в даних повідомленнях при написанні дати договору була допущена технічна описка - "20.08.2010" замість "12.08.2010". Договору позики між сторонами від 20 серпня 2010 року не існує.
Отримавши 23 травня 2017 року вимогу-повідомлення, ОСОБА_2 надіслав 26 травня 2017 року ОСОБА_3 лист, в якому повідомив, що має намір розрахуватися за договором 10 червня 2017 року, про що він повідомляв представнику кредитора - ОСОБА_4 ще в січні 2017 року. Просив надати платіжні реквізити для сплати боргу за договором (т.1 а.с.75).
08 червня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_3 із запереченням щодо вимог-повідомлень від 23 та 29 травня 2017 року (т. 1 а.с.123).
26 червня 2017 року ОСОБА_2 надіслав поштою заяву приватному нотаріусу Чернігівського міського нотаріального округу Глобі Н. М., в якому зазначив, що ним 23 та 30 травня 2017 року були отримані вимоги-повідомлення за неіснуючими договорами позики від 20 серпня 2010 року, у зв`язку з чим просив нотаріуса не проводити будь-яких дій щодо відчуження майна та майнових прав, що є предметом іпотеки по забезпеченню зобов`язань за договором позики від 12 серпня 2010 року (т.1 а.с.122).
07 та 26 грудня 2017 року ОСОБА_1 надіслала відповідачу вимоги-повідомлення про усунення порушення забезпеченого іпотекою зобов`язання за договором позики від 20 серпня 2010 року, в яких повідомлялося, що станом на 30 липня 2017 року загальна заборгованість становить 2 032 788,16 грн та вимагалось в 30-денний термін з дня отримання вимоги погасити прострочену заборгованість. Від отримання вимоги від 07 грудня 2017 року ОСОБА_2 відмовився, вимога від 26 грудня 2017 року, що була направлена поштою, повернулась не врученою (т.1 а.с.88-89).
Сторони не оспорюють, що ОСОБА_2 належним чином не виконував свої зобов`язання за договором позики від 12 серпня 2010 року, унаслідок чого утворилась заборгованість, однак кожна із сторін має свою позицію щодо фактичного розміру суми заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача.
Не погоджуючись з розрахунками заборгованості ФОП ОСОБА_2 06 лютого 2018 року подав заяву про застосування судом наслідків спливу позовної давності (т.1 а.с.76), а також надав власні розрахунки боргу (т.1 а.с.178-183, 190-195).
Відповідно до останнього розрахунку відповідача від 05 квітня 2018 року заборгованість за договором становить 788 456,41 грн, з яких: сума боргу за позикою - 306 000 грн, сума боргу за нарахованими відсотками - 117 106,59 грн, пеня на прострочені відсотки - 26 102 грн, пеня на прострочене тіло позики - 163 032,64 грн, інфляційні втрати за відсотками - 82 164,87 грн, інфляційні втрати за тілом позики - 94 242 грн (т.1 а.с.190-195).
Відповідно до наданого позивачкою на вимогу суду скорегованого розрахунку від 18 квітня 2018 року заборгованість ОСОБА_2 за договором від 12 серпня 2010 року складає 2 010 343,19 грн, з яких: тіло боргу - 496 254,46 грн, відсотки - 505 808,03 грн, пеня за несплачені відсотки - 282 173,93 грн, пеня за тілом боргу - 388 764,38 грн, інфляційні втрати по відсоткам - 184 496,02 грн, інфляційні втрати за тілом боргу - 152 846,37 грн. (т.1 а.с.211-216).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Касаційна скарга ФОП ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону рішення місцевого суду та оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідають.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.