ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/11210/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Погребняк В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 (колегія суддів у складі: Ткаченко Б.О. - головуючий, Сулім В.В., Гаврилюк О.М.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2023 (суддя Полякова К.В.)
у справі № 910/11210/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мейкер Плюс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-"
про стягнення 194169,92 грн,
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мейкер Плюс"
про стягнення 194169,65 грн,
ВСТАНОВИВ:
Стислий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Мейкер Плюс" (далі - Позивач) звернулося до господарського суду з позовом о Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-" (далі - Відповідач) про стягнення 189677,42 грн безпідставно отриманих коштів, а також 603,87 грн інфляційних втрат та 888,63 грн 3% річних, нарахованих за період з 26.08.2022 до 21.10.2022.
2. Позов мотивовано тим, що між сторонами велися перемовини про укладення договору суборенди №75-А, за яким Позивач сплатив гарантійний платіж у розмірі 189677,42 грн. Оскільки відповідний договір укладено не було, Позивач просить повернути безпідставно отримані Відповідачем грошові кошти та сплатити нараховані компенсаційні виплати.
3. Відповідач подав зустрічний позов до Позивача про стягнення частини збитків у розмірі 194169,65 грн, що становить дохід, який він міг би отримати у разі належного виконання Позивачем своїх зобов`язань за договором суборенди №75-А.
4. Зустрічний позов мотивовано тим, що ненаправлення Позивачем Відповідачу додаткової угоди про розірвання договору суборенди призвело до виникнення збитків, завданих неможливістю передати відповідне майно в оренду іншим особам, у сумі 909677,42 за період з 14.03.2022 до 31.09.2022, яка розрахована, виходячи з вартості одного місяця орендної плати за договором суборенди №75-А від 14.03.2022 у розмірі 120000 грн за період з 01.04.2022 до 31.09.2022 та в розмірі 69677,42 грн за період з 14.03.2022 до 31.03.2022, однак заявлена до стягнення лише в частині.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
5. Протягом лютого 2022 року між Позивачем і Відповідачем велися переговори щодо узгодження умов договору суборенди нежитлового приміщення загальною площею 1000 м2 за адресою: 01013, м. Київ, вул. Деревообробна, 5, під розміщення складських потужностей.
6. Зокрема, Відповідач 09.02.2022 з електронної пошти n.7395369@ukr.net направив на адресу і.pavlenko@100systems.com файл "шаблон догово…С.doc".
7. Позивач перерахував на рахунок Відповідача грошові кошти в сумі 189677,42 грн згідно з платіжним дорученням №193 від 17.02.2022 із призначенням платежу "за суборенду склад.приміщення за березень 2022, гарантійний платіж на підставі дог.№75-А, за рах. № АО-0000413 від 09.02.2022, у т.ч. ПДВ 20.00%".
8. У долученій до матеріалів справи копії рахунку-фактури від 09.02.2022 №АО-0000413 зазначено, що його виставлено на підставі договору №75-А від 14.03.2022, а сума в розмірі 189677,42 грн становить суборенду за березень 2022 року в розмірі 69677,42 грн та гарантійний платіж 120000 грн.
9. Проте умови договору суборенди не було узгоджено, договір суборенди не підписано, нежитлові приміщення в суборенду не передано.
10. 07.07.2022 з електронної пошти і.pavlenko@100systems.com направлено на пошту.7395369@ukr.net повідомлення щодо направлення в додатках сканів листа, акта звірки взаєморозрахунків, платіжного доручення.
11. Листом від 07.07.2022 №07/07/22-1 Позивач просив повернути сплачені грошові кошти в сумі 189677,42 грн у зв`язку з невикористанням складського приміщення.
12. Позивач 26.08.2022 та 29.08.2022 направив Відповідачу на юридичну та поштову адреси листи-претензії №26/08/22 щодо повернення коштів, сплачених 17.02.2022 згідно з платіжним дорученням №193.
13. Направлена Позивачем на юридичну адресу Відповідача претензія про повернення грошових коштів не вручена під час доставки 01.09.2022.
14. Відповіді або грошових коштів на направлені претензії не надійшло.
Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
15. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.03.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023, первісний позов задоволено в частині стягнення 189677,42 грн безпідставно отриманих коштів, 670,37 грн 3% річних, 3603,87 грн інфляційних втрат, у задоволенні решти позовних вимог первісного позову відмовлено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
16. Судові рішення в частині первісного позову мотивовано тим, що Позивач перерахував на користь Відповідача грошові кошти в сумі 189677,42 грн із посиланням на договір суборенди, який між сторонами укладено не було, тому правова підстава для утримання зазначеної суми коштів відсутня. Водночас місцевий господарський суд здійснив арифметичний перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 09.09.2022 до 21.10.2022.
17. Щодо зустрічного позову суди першої та апеляційної інстанцій виснували про недоведеність Відповідачем належними та допустимими доказами наявності упущеної вигоди у відповідному розмірі, протиправної поведінки Позивача та причинного зв`язку між такою поведінкою та заподіяними збитками.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
18. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.
19. Касаційну скаргу мотивовано наявністю підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
20. Відповідач вважає, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права через неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц (щодо застосування статей 759, 793, 795 Цивільного кодексу України), від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України), від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21, від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17, від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20, від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21 (щодо електронних листів (доказів).
21. Відповідач зазначає, що у зв`язку з наведеним господарські суди неправомірно відхилили (не дослідили) надані ним докази укладення договору з Позивачем: роздруковані електронні листи та додатки до них, роздрукований договір оренди та акт приймання-передачі приміщення, а отже порушили приписи статті 7 Цивільного кодексу України та статей 73, 86 Господарського процесуального кодексу України.
22. Також Відповідач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України у взаємозв`язку зі статтями 759, 795 цього Кодексу щодо орендних правовідносин.
23. На думку Відповідача, з огляду на положення наведених норм не можна вважати неукладеним договір оренди (найму) після його часткового виконання сторонами, враховуючи здійснення орендарем сплати орендної плати, в тому числі й до підписання акту приймання-передачі приміщення. Така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.
24. Відповідач посилається на суперечливу поведінку Позивача, який добровільно сплатив грошові кошти з посиланням на номер договору суборенди, а при зверненні з позовом у цій справі фактично заперечив свої попередні дії.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
25. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
26. Позивач заперечує проти доводів Відповідача про виконання сторонами умов договору суборенди, який між ними не було укладено, та зазначає, що грошові кошти за платіжним дорученням №193 від 17.02.2022 перераховані як гарантійний платіж та мали бути зараховані Відповідачем в оплату послуг суборенди, які мали бути надані Позивачу.
27. Позивач наголошує, що між сторонами у справі відсутні договірні правовідносини, він не отримував у суборенду відповідне приміщення, не використовував його та не мав можливості використовувати, адже не отримував ключі від нього, а Відповідач не направляв рахунки на оплату послуг оренди та акти наданих послуг, у податковому обліку щомісячне надання послуг оренди не відображав.
28. Позивач зазначає, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій Відповідач не довів, що відповідні електронні листи, на які він посилається, направлені саме Позивачу при тому, що електронна адреса і.pavlenko@100systems.com не є адресою Позивача чи його представника.
Позиція Верховного Суду
29. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.
30. Предметом касаційного розгляду є судові рішення, ухвалені за наслідком розгляду первісного позову про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів та зустрічного позову про відшкодування збитків.
31. Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
32. Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
33. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
34. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення глави 83 Цивільного кодексу України можуть бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
35. Зокрема, договірний характер спірних правовідносин, за відсутності їх припинення (розірвання тощо), тобто відпадіння правової підстави виникнення, виключає можливість застосування до них положень статті 1212 Цивільного кодексу України. Подібний за змістом висновок викладений, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, на які посилається Відповідач у касаційній скарзі.
36. З огляду на викладене необхідною передумовою для застосування судом до спірних правовідносин сторін положень глави 83 Цивільного кодексу України є встановлення відсутності договірного характеру таких правовідносин, зокрема внаслідок їх припинення.
37. За загальним правилом, встановленим статтею 638 Цивільного кодексу України (положення якої кореспондуються з частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України), договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
38. При цьому за змістом частини 1 статті 641 і частин 1, 3 статті 642 Цивільного кодексу України пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття, тоді як відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
39. З моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції договір є укладеним (частина 1 статті 640 Цивільного кодексу України). Натомість відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію (стаття 646 Цивільного кодексу України).
40. З огляду на положення наведених норм слід звернути увагу на те, що важливими ознаками оферти є те, що вона має бути виявленням наміру оферента вважати себе зобов`язаним у разі її прийняття та, водночас, повинна бути настільки визначеною, щоб можна було шляхом її прийняття досягнути домовленості про весь договір у цілому, а для укладення договору акцептанту було достатньо висловити свою волю, яка співпадає з офертою.
41. У разі ж якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) (частина 8 статті 181 Господарського кодексу України).
42. Відповідно до положень статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Зокрема, частиною 1 статті 693 зазначеного Кодексу встановлені вимоги до письмової форми договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).
43. Згідно з частиною 2 статті 184 Господарського кодексу України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу, за змістом якої господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
44. Зокрема, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) або уповноваженими на те особами (частини 2, 4 ст. 207 ЦК України).
45. Водночас правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина 1 статті 207 Цивільного кодексу України).
46. Велика Палата Верховного Суду (зокрема у постанові від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц, на яку посилається Відповідач) зауважила, що слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи. Зокрема, виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.
47. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
48. За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 Цивільного України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.
49. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
50. Зважаючи на вимоги статей 2, 13, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, керуючись завданнями та принципами господарського судочинства, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, при вирішенні спору суд повинен оцінити надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.