ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 199/4913/21
провадження № 51-4621 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 06 вересня 2022 року й ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020040000000792, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Теміртау Республіки Казахстан, зареєстрованого в АДРЕСА_1, жителя АДРЕСА_2,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 06 вересня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Суд задовольнив частково цивільний позов ОСОБА_8 та ухвалив стягнути на його користь з ПрАТ "Страхова компанія "Євроніс Україна"" 7580 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 10 000 у рахунок відшкодування моральної шкоди, а із ОСОБА_7 - 2600 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Також суд прийняв рішення щодо розподілу процесуальних витрат і долі речових доказів.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 30 жовтня 2020 року близько 17:10, керуючи технічно справним автомобілем марки "Ford Transit" (д.р.н. НОМЕР_1 ), рухаючись у крайній лівій смузі по вул. Донецьке шосе зі сторони вул. Передової в напрямку вул. Петрозаводської в м. Дніпрі, у районі електроопори № 339 допустив крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, та, не маючи жодних перешкод технічного і фізичного характеру для безпечного руху, в момент виникнення небезпеки для руху, а саме пішохода ОСОБА_9, який перетинав проїзну частину в невстановленому для цього місці справа наліво за напрямком руху його автомобіля, котрого ОСОБА_7 об`єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду та здійснив на нього наїзд. Унаслідок порушення ОСОБА_7 вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) сталася дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої пішоходу ОСОБА_9 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 06 липня 2023 року залишив вирок місцевого суду без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть аргументів захисника переважно зводиться до того, що місцевий суд необґрунтовано ухвалив обвинувальний вирок, оскільки причиною дорожньо-транспортної пригоди, на думку сторони захисту, стали неправомірні дії пішохода, який порушив вимоги ПДР і створив аварійну ситуацію. Як зазначає захисник, ОСОБА_7 розраховував на те, що інші учасники дорожнього руху виконають ПДР, що передбачено п. 1.4 цих Правил, і до того ж не мав можливості уникнути дорожньо-транспортної пригоди через обмежену оглядовість. Захисник також наголошує, що ОСОБА_7, перебуваючи у статусі свідка, був допитаний під час слідчого експерименту, а надалі його показання використані для проведення експертизи, тому отримані за цих обставин докази є недопустимими з огляду на вимоги п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України. Водночас, як зазначив захисник, ці висновки експертиз ґрунтуються на однобічних і недостовірних вихідних даних та здобуті стороною обвинувачення з порушенням положень ч. 2 ст. 69 КПК України. Тому, на думку захисника, суд не з`ясував та не врахував усіх обставин дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, твердить, що ОСОБА_7 набув статусу підозрюваного лише за три дні до завершення досудового розслідування, що позбавило його можливості реалізувати свої права та скористатися правовою допомогою. Також зазначає, що місцевий суд за власною ініціативою витребував і дослідив постанову про створення групи прокурорів, чим порушив принцип змагальності сторін. Водночас захисник наводить аргументи на доведення відсутності в матеріалах справи належного підтвердження повноважень прокурорів, які брали участь у досудовому розслідуванні й судовому розгляді. З огляду на викладене всі здобуті докази, на думку захисника, є недопустимими, а тому суд повинен був закрити це кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 і його захисник ОСОБА_6 просили задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Прокурор ОСОБА_5 вважала, що підстави для задоволення касаційної скарги сторони захисту відсутні, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.
Однобічність і неповнота досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неналежна, на думку захисника, оцінка доказів, не є предметом перегляду суду касаційної інстанції. Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається в касаційній скарзі захисник, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який не встановив цих порушень під час проведення досудового розслідування і розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції. Тому колегія суддів Верховного Суду, переглядаючи судові рішення, виходить із фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
У касаційній скарзі захисник посилається на недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а також на відсутність у його діях ознак об`єктивної сторони цього кримінального правопорушення. Однак колегія суддів Верховного Суду, перевіривши наведені захисником доводи в межах передбачених кримінальним процесуальним законом повноважень, дійшла висновку про їх неспроможність.
Так, об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, має три обов`язкові ознаки: діяння - порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту; наслідки у вигляді спричинення смерті потерпілому або заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження; причинний зв`язок між порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту і зазначеними у статті наслідками.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції про те, що причиною дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків є порушення вимог п. 12.3 ПДР водієм ОСОБА_7, котрий, будучи вкрай неуважним до дорожньої обстановки та її змін, у момент виникнення небезпеки для руху у вигляді пішохода ОСОБА_9, якого він об`єктивно спроможний був виявити, не вжив своєчасно заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, натомість продовжив рух і допустив наїзд на ОСОБА_9, що спричинило смерть останнього на місці події від тілесних ушкоджень, заподіяних під час дорожньо-транспортної пригоди. Отже, суди попередніх інстанцій встановили, які саме порушення правил безпеки руху стали причиною наслідків, передбачених ч. 2 ст. 286 КК України, тобто перебували у прямому причинному зв`язку з ними. Ці висновки зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які місцевий суд безпосередньо дослідив і оцінив відповідно до ст. 94 цього Кодексу, з чим погодився апеляційний суд. Аргументами, на які захисник посилається у касаційній скарзі, цих висновків не спростовано.
Як правильно встановив суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку, наведені обставини підтверджені, зокрема, висновком комплексної судової фототехнічної та автотехнічної експертизи від 16 червня 2021 року № КСЕ-19/104-21/19187, відповідно до якого в дорожній обстановці, що склалася безпосередньо перед дорожньо-транспортною пригодою, ОСОБА_7 повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.2 ПДР, тобто в темну пору доби та в умовах недостатньої видимості обрати таку швидкість руху, щоб мати змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги. Крім того, з моменту виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку ОСОБА_7 об`єктивно спроможний виявити, зокрема пішохода, він повинен був виконати вимоги п. 12.3 ПДР, які передбачають негайне вжиття заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або здійснення безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. В умовах, які склалися на місці події, ОСОБА_7 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода своєчасним застосуванням екстреного гальмування із зупинкою автомобіля до місця наїзду.
Водночас суди, досліджуючи обставини дорожньо-транспортної пригоди, ретельно перевірили показання ОСОБА_7 про те, що він через неосвітленість проїзної частини не міг виявити пішохода, котрий несподівано вискочив на дорогу, та зіставили їх з іншими доказами, зокрема: показаннями свідка ОСОБА_10, яка перебувала в автомобілі на пасажирському сидінні позаду водія ОСОБА_7 і пояснила, як під час руху побачила на проїзній частині пішохода і потім несподівано стався наїзд на нього, після чого ОСОБА_7 застосував гальмування; даними протоколу огляду місця події про характеристику автомобільної дороги, дорожні умови, розташування транспортного засобу на місці дорожньо-транспортної пригоди та слідову інформацію; даними протоколів слідчих експериментів за участю ОСОБА_7 і свідка ОСОБА_10 ; висновками автотехнічної експертизи щодо технічного стану автомобіля, транспортно-трасологічної експертизи щодо орієнтовного місця наїзду на пішохода, комісійної судово-медичної експертизи щодо характеру, локалізації тілесних ушкоджень потерпілого та причин його смерті; даними відеозапису з камери спостереження, на якому зафіксовано момент дорожньо-транспортної пригоди, а також висновком комплексної судової фототехнічної та автотехнічної експертизи щодо зображених на цьому відеозаписі даних.
Зібрані у кримінальному провадженні докази щодо винуватості ОСОБА_7, на які суди послалися у своїх рішеннях, є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та у своїй сукупності в достатній мірі підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, які викладені при формулюванні обвинувачення.
Кожний доказ окремо та всю сукупність доказів суди оцінили й мотивовано з посиланням на конкретні докази відхилили як надуману версію ОСОБА_7 про те, що, враховуючи дорожню обстановку, що склалася на момент події, він не міг виявити пішохода через неосвітленість або обмежену оглядовість.
Так, усупереч доводам захисника в касаційній скарзі, апеляційний суд перевірив твердження ОСОБА_7 про те, що видимість дороги в напрямку його руху була обмежена іншими транспортними засобами, внаслідок чого він не побачив пішохода. Апеляційний суд підтвердив правильність встановлених місцевим судом обставин, відповідно до яких небезпека для руху водія ОСОБА_7 виникла не пізніше ніж передня частина керованого ним автомобіля порівнялася з транспортним засобом, що рухався в суміжній смузі руху праворуч у попутному напрямку, в момент його випередження, а пішохід у цей час перебував на проїзній частині, перетинаючи її справа наліво відносно напрямку руху автомобіля, і згідно з указаним вище висновком комплексної судової фототехнічної та автотехнічної експертизи цей час до наїзду на пішохода становив 3,64-3,8 с. Крім того, відстань, на якій перебував автомобіль під керуванням ОСОБА_7 в момент виникнення небезпеки для руху від місця наїзду (50,6-52,8 м), є більшою за відстань його зупиночного шляху за екстреного гальмування в умовах місця пригоди (30,7 м), тому ОСОБА_7 мав технічну можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди шляхом своєчасного гальмування із зупинкою автомобіля до місця наїзду. Проте, як установили суди попередніх інстанцій, ОСОБА_7, маючи об`єктивну спроможність виявити пішохода та технічну можливість запобігти наїзду на нього шляхом застосування заходів до гальмування, порушив вимоги п. 12.3 ПДР, у результаті чого відбулася дорожньо-транспортна пригода і спричинено смерть потерпілого.
У касаційній скарзі захисник зазначає, що пішохід ОСОБА_9 своїми діями створив аварійну обстановку для ОСОБА_7, тоді як останній розраховував на те, що інші учасники дорожнього руху виконують правила безпеки дорожнього руху. На думку захисника, протиправність дій потерпілого пішохода, який допустив порушення ПДР, виключає винуватість засудженого. Однак ці твердження захисника є неспроможними, оскільки суди попередніх інстанцій не встановили у діях пішохода таких порушень, які би призвели до вказаних наслідків.
Так, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що потерпілий з порушенням вимог пунктів 4.7, 4.8 ПДР переходив проїзну частину в невстановленому для цього місці, чим для водія ОСОБА_7 створив небезпеку для дорожнього руху. Однак із фактичних обставин цього кримінального провадження, встановлених судами попередніх інстанцій, випливає, що ОСОБА_7 в умовах дорожньо-транспортної ситуації, що склалася, мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода за умови виконання приписів ПДР, що є визначальним фактором для встановлення відповідальності за наслідки дорожньо-транспортної пригоди. Тому, всупереч доводам захисника в касаційній скарзі, у цьому конкретному випадку пішохід не створив аварійної ситуації, через яку ОСОБА_7 не мав можливості уникнути дорожньо-транспортної пригоди.