ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 537/1118/20
провадження № 61-2020св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2023 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, у якому просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 27 жовтня 2016 року у розмірі 25 000,00 євро та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 1 822,60 євро.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що згідно з договором позики від 27 жовтня 2016 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 кошти у розмірі 25 000,00 євро, про що складена розписка, за якою відповідач зобов`язався повернути цю суму до 28 жовтня 2017 року. Розписка написана відповідачем власноручно та без будь-якого примусу.
З метою досудового врегулювання спору відповідачу рекомендованим листом надіслано письмову претензію від 17 вересня 2019 року, яку вручено особисто 20 вересня 2019 року. Відповіді на претензію відповідач не надав.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 27 жовтня 2016 року у розмірі 25 000,00 євро, три проценти річних від простроченої суми у розмірі 1 822,60 євро.
У червні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, укладеного 27 жовтня 2016 року.
Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовані тим, що він дійсно написав боргову розписку під психічним тиском і погрозами розправи щодо нього з боку ОСОБА_1 та його сина внаслідок трудового конфлікту. Грошових коштів він не отримував.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним договір позики.
Короткий зміст судових рішень ухвалених у справі
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 березня 2021 року у первісному позові відмовлено, зустрічний позов задоволено. Визнано недійсним договір позики від 27 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з часу його укладення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог та задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зміст розписки не містить відомостей про передачу позивачем коштів та отримання їх відповідачем. ОСОБА_1 не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі коштів відповідачу. Наявність у наданій позивачем розписці зобов`язань щодо повернення боргу у грошовій сумі не підтверджує факт укладення між сторонами договору позики, а також передання позивачем відповідачу коштів, оскільки цей борг міг виникнути на підставі інших правовідносин.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 березня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення первісного позову. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 27 жовтня 2016 року у розмірі 25 000,00 євро та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 1 822,60 євро. У зустрічному позові відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи первісні позовні вимоги та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що факт передачі коштів підтверджується борговою розпискою від 27 жовтня 2016 року, докази щодо повернення грошових коштів позичальником позикодавцю відсутні. Після написання розписки від 27 жовтня 2016 року ОСОБА_2 не звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання вказаного договору позики недійсним, а подав зустрічний позов лише у червні 2020 року, після звернення до суду ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. Позивач за зустрічним позовом не довів належними та допустимими доказами той факт, що під час написання розписки він перебував у такому емоційному стані, в якому не зміг зберігати свідому реалізацію та мотивацію її написання, чи не міг контролювати свої дії, прогнозувати їх наслідки, не міг відмовитися від вчинення таких дій, оскільки це могло спричинити шкоду його законним інтересам. У матеріалах справи відсутні переконливі докази того, що відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 вчинив неправомірні дії, які б здійснили безпосередній вплив на формування волі ОСОБА_2 щодо укладення договору та написання боргової розписки від 27 жовтня 2016 року.
Постановою Верховного Суду від 06 липня 2022 року постанову Полтавського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції вказав на те, що суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводи ОСОБА_2 щодо написання розписки під психічним тиском та погрозами щодо нього з боку ОСОБА_1, з яким він перебував у трудових відносинах, не надав належної оцінки усім обставинам і доказам у справі у їх сукупності, яка випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих фактів, підтверджених доказами.
Встановлено, що 23 жовтня 2016 року, за три дні до написання розписки, ОСОБА_2, який працював водієм на ПП "Транзит-Сервіс", власником якого є ОСОБА_1, завдав збитків підприємству внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), а сума, зазначена в розписці, майже співпадає із сумою матеріального збитку згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження від 12 січня 2017 року.
ОСОБА_2 02 листопада 2016 року звертався до правоохоронних органів із заявою про написання ним під психологічним тиском з боку ОСОБА_1 боргової розписки.
За заявою ОСОБА_2 відкрито кримінальне провадження, проводилося досудове розслідування, смартфон із записом розмови та спірна боргова розписка визнані речовими доказами, та проведено судову експертизу звукозапису. Разом із тим, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 1201670110001872, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 189 КК України, що підтверджується копією постанови слідчого відділення відділу поліції № 1 Кременчуцького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 11 лютого 2021 року (далі - СВ ВП № 1 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області).
Верховний Суд зазначив, що сам факт закриття кримінального провадження не може бути безумовною підставою для відмови у позові, оскільки суд має дослідити та оцінити всі надані сторонами докази у справі, факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, а його відсутність підтверджуватися постановою про закриття кримінального провадження.
Дійшовши висновку, що з наданої ОСОБА_2 роздруківки звукозапису неможливо достовірно встановити, коли та між ким відбулася зафіксована на ній розмова, враховуючи висновок експерта за результатами проведення судової експертизи відео-, звукозапису № 12817 у кримінальному провадженні, згідно з якою встановити ці факти в категоричній формі неможливо, суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи дійсно між сторонами відбулася відповідна розмова, оскільки у вказаному висновку експерта зазначено, що відповідні фрази, слова належать сторонам, ознак монтажу не виявлено.
Суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки доводам ОСОБА_2 щодо недекларування у 2016 році ОСОБА_1, як депутатом, надання у борг коштів у розмірі 25 000,00 євро, а обмежився висновком, що перевірка правильності заповнення декларації відповідно до статті 11 Закону України "Про запобігання корупції" належить до компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.
Апеляційний суд, дійшовши висновку про стягнення боргу за договором позики лише з підстав, що вона відповідає вимогам статті 1046 ЦК України, не перевірив підстави зустрічного позову, чи дійсно ця боргова розписка написана з власної волі, чи надана суду розписка за своєю природою є підтвердженням укладання договору позики та отримання відповідачем від позивача коштів, тобто доводи про безгрошовість укладеного між сторонами правочину.
Суд апеляційної інстанції надав перевагу доводам позивача за первісним позовом, але не перевірив з достатньою повнотою доводи відповідача за первісним позовом з урахуванням наданих ним доказів, у постанові не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи.
Суд касаційної інстанції також звернув увагу, що згідно з Єдиним державним реєстром судових рішень ухвалою Полтавського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року скасовано ухвалу слідчого судді Крюківського районного суду м. Кременчука від 28 січня 2021 року та постановлено нову ухвалу, якою скаргу ОСОБА_2, подану через адвоката Гольдінова Ю. Л. на постанову заступника начальника СВ ВП № 1 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області Новосельця Є. В. про закриття кримінального провадження від 11 лютого 2021 року направлено до суду першої інстанції для розгляду слідчим суддею.
Ухвалою слідчого судді Крюківського районного суду м. Кременчука від 09 грудня 2021 року скасовано постанову заступника начальника СВ ВП № 1 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області Новосельця Є. В. від 11 лютого 2021 року про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12016170110001872 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 189 КК України.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2023 року рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 березня 2021 року змінено в мотивувальній частині в редакції цієї постанови. В іншій частині вказане рішення залишено без змін.
Апеляційний суд, змінюючи мотиви рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення зустрічної позовної заяви, оскільки ОСОБА_2 мав право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти ним не були одержані від позикодавця ОСОБА_1, боргова розписка мала іншу правову природу, правочин не був спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених договором позики.
Залишаючи без задоволення вимоги ОСОБА_1 за первісним позовом, суд апеляційної інстанції вказав про те, що ним не доведено факту передачі грошових коштів ОСОБА_2, враховуючи, що розписка була складена під психічним тиском та погрозами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2023 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував статті 1046, 1047 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 20 січня 2021 року у справі № 357/13897/16, Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 61-1967цс15.
Заявник зазначає, що в апеляційній скарзі та поясненнях до неї було вказано, що письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Для цього з метою правильного застосування норм статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доводиться факт укладення договору позики і його умов. З огляду на усталену практику Верховного Суду апеляційний суд у постанові не зазначив який саме документ чи доказ, на його думку, необхідно надати для підтвердження існування боргу. Отже, суд апеляційної інстанції так і не виконав вказівок суду касаційної інстанції та не здійснив аналізу кожного доказу як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача, при цьому не навів переконливих мотивів чому вважає, що оригінал наявної у позивача за первісним позовом ОСОБА_1 розписки не підтверджує факту передання грошових коштів ОСОБА_2, чим порушив положення статті 417 ЦПК України.
Крім того, заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та звертає увагу, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Зокрема, апеляційний суд при перегляді цієї справи не виконав вказівок суду касаційної інстанції, обмежившись лише перерахуванням доказів, на які посилався позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2, а також на посилання позивача за первісним позовом ОСОБА_1 щодо дійсності боргової розписки та відсутність доказів написання цієї розписки під тиском.
Провадження у суді касаційної інстанції
27 лютого 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У березні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Щодо відзиву на касаційну скаргу
Представником ОСОБА_2 - Гольдіновим Ю. Л. електронною поштою до Верховного Суду подано відзив на касаційну скаргу, однак доказів, що підтверджують надсилання (надання) відзиву і доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи, суду не надано. За таких обставин, Верховний Суд не бере до уваги поданий відзив та переглядає справу за наявними матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, щоу матеріалах справи наявна боргова розписка від 27 жовтня 2016 року, згідно з якою ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 25 000,00 євро, що еквівалентно 700 000,00 грн, строком на 12 місяців з дня написання цієї розписки. У розписці зазначено, що ОСОБА_2 зобов`язується повернути грошові кошти до 28 жовтня 2017 року.
ОСОБА_2 стверджував, що борговарозписка написана для забезпечення повернення ним збитків, завданих підприємству ОСОБА_1 внаслідок ДТП.
ОСОБА_2 вказував про те, що ОСОБА_1 вимагав у нього кошти в особливо великих розмірах та звернувся до органів поліції.
Кримінальне провадження, відкрите за заявою ОСОБА_2 та внесене до ЄРДР за № 1201670110001872 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 189 КК України, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 189 КК України, що підтверджується копією постанови заступника начальника СВ ВП № 1 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області Новосельця Є. В. від 11 лютого 2021 року.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року скасовано ухвалу слідчого судді Крюківського районного суду м. Кременчука від 28 січня 2021 року та постановлено нову ухвалу, якою скаргу ОСОБА_2, подану через адвоката Гольдінова Ю. Л., на постанову заступника начальника СВ ВП № 1 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області Новосельця Є. В. про закриття кримінального провадження від 11 лютого 2021 року направлено до суду першої інстанції для розгляду слідчим суддею.
Ухвалою слідчого судді Крюківського районного суду м. Кременчука від 09 грудня 2021 року скасовано постанову заступника начальника СВ ВП № 1 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області Новосельця Є. В. від 11 лютого 2021 року про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12016170110001872 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 189 КК України.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.