ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 489/1101/21
провадження № 61-11382св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Климовичем Андрієм Володимировичем, на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2022 року у складі судді Рум`янцевої Н. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 03 липня 2013 року вона позичила ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 70 000 доларів США, які він зобов`язувався повернути у строк до 02 липня 2019 року, про що склав розписку.
30 червня 2016 року вона позичила ОСОБА_2 ще 20 000 доларів США, які він зобов`язувався повернути у строк до 29 червня 2019 року, про що також склав розписку.
Вказувала, що 29 грудня 2020 року ОСОБА_2 частково виконав взяті на себе зобов`язання за договором від 03 липня 2013 року, повернувши їй 5 000 доларів США.
Разом з тим, іншу частину боргу у сумі 85 000 доларів США не повернув.
Зазначала, що під час укладання вищезазначених договорів позики ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 і позичені кошти використовував в інтересах сім`ї, зокрема для купівлі та подальшого ремонту квартири АДРЕСА_1, на що ОСОБА_3 надавала свою згоду.
Вказувала, що у зв`язку з тим, що відповідачі у визначений договором строк не повернули кошти, вона має право на стягнення з них 85 000 доларів США боргу та трьох відсотків річних у сумі 4 456,03 доларів США, а саме за користування коштами у сумі 20 000 доларів США у період з 30 червня 2019 року до 26 лютого 2021 року у сумі 999,45 доларів США; за користування коштами у сумі 70 000 доларів США у період з 03 липня 2019 року до 29 грудня 2020 року у сумі 3 141,37 доларів США; за користування коштами у сумі 65 000 доларів США у період з 30 грудня 2020 року до 26 лютого 2021 року у сумі 315,21 доларів США.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 солідарно вказану суму заборгованості.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики від 03 липня 2013 року та від 30 червня 2016 року у розмірі 85 000 доларів США та 3% річних у розмірі 115 268,94 грн.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач довела передачу ОСОБА_2 грошових коштів у борг, а останній не виконав належно свого обов`язку з повернення коштів.
При цьому, суд вважав недоведеним солідарний обов`язок щодо повернення коштів у відповідачів, оскільки не встановлено, що отримана сума коштів була використана в інтересах сім`ї, а не у власних інтересах ОСОБА_2 .
Крім того, суд вважав, що три відсотки річних необхідно стягувати в національній валюті - гривні.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 відмовлено.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_2 3% річних змінено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 4 448,63 доларів США.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що районним судом правильно були встановлені обставини справи щодо наявності непогашених зобов`язань відповідача перед позивачем, проте суд помилково стягнув три відсотки річних у гривні, оскільки борг ОСОБА_2 отримував у доларах США, тому й відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України повинна нараховуватися та стягуватися в цій валюті, що відповідає практиці Великої Палати Верховного Суду.
При цьому, апеляційний суд, пославшись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), вважав, що оскільки позивач не надала суду належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 надавала письмову згоду на укладання договорів позики в інтересах сім`ї з метою використання отриманих у борг коштів для задоволення потреб сім`ї, то суд першої інстанції обґрунтовано констатував про відсутність у відповідачів солідарного обов`язку повернення боргу за договорами позики.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), надавши значення виключно факту надання письмової згоди другим з подружжя для вирішення питання наявності солідарного обов`язку з повернення боргу, не врахувавши належно норми частини другої статті 65 СК України про те, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Суди не встановили тієї обставини, на що були витрачені ОСОБА_2 отримані у борг кошти: в інтересах сім`ї, чи у власних інтересах, що є ключовим для правильності визначення солідарного обов`язку колишнього подружжя. При цьому, суди безпідставно не взяли до уваги докази того, що кошти були витрачені на квартиру та ремонт в ній, яка була придбана відповідачами за час шлюбу.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є обґрунтованими, оскільки в нього та ОСОБА_3 виник солідарний обов`язок щодо спірних коштів, так як кошти були отримані за час їх шлюбу та витрачені в інтересах сім`ї, тому просить задовольнити касаційну скаргу позивача.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
02 січня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18 травня 2012 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, який розірвано на підставі рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 08 жовтня 2018 року.
За час шлюбу, 03 липня 2013 року, ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 70 000доларів США, які зобов`язався повернути через 6 років, до 02 липня 2019 року, про що склав розписку.
13 жовтня 2014 року ОСОБА_2 уклав з Публічним акціонерним товариством (далі - ПАТ) "ГЕОС ІНВЕСТ" інвестиційний договір №ТР4/136/1, за умовами якого ОСОБА_2 приймав участь в якості інвестора у будівництві будинку.
Ціна договору, а саме загальна сума інвестиційних внесків становила 745 315,00 грн, сума яких не є остаточною.
30 травня 2016 року між тими ж сторонами укладено додатковий договір № 1, за умовами якого у зв`язку зі збільшенням проектної площі квартири на 0,09 кв. м ОСОБА_2 зобов`язався доплатити 1 035грн.
30 червня 2016 року ОСОБА_2 позичив у позивача ще 20 000 доларів США, які зобов`язався повернути через 3 роки до 29 червня 2019 року, про що була складена розписка.
30 серпня 2016 року ОСОБА_2 за згоди ОСОБА_3 придбав у ПАТ "Закритий недиверсійний венчурний корпоративний інвестиційний фонд "ГЕОС ІНВЕСТ" квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 64,9 кв. м, житловою площею 35,1 кв. м вартістю 746 350 грн.
03 вересня 2016 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_4 договір на виконання підрядних робіт, відповідно до якого останній зобов`язувався провести роботи з опорядження кв. АДРЕСА_1 . Вартість робіт за цим договором складала 745 453 грн.
Того ж дня, ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_2 300 000 грн в якості авансу за виконання вищезазначених робіт.
15 лютого 2017 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_2 ще 445 453 грн в якості остаточної оплати за проведені роботи.
29 грудня 2020 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 5 000 доларів США в рахунок оплати боргу від 03 липня 2013 року, про що склала розписку.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 712/14562/17-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 483/1953/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 707/2606/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 361/7130/15-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, від 23 вересня 2020 року у справі № 344/8509/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18, від 08 жовтня 2020 року у справі № 194/1126/18, від 21 липня 2021 року у справі № 361/5840/19 та від 27 липня 2022 року у справі № 462/2589/14, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Крім того, ОСОБА_1 зазначає про порушення судами норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази; необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).