ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2023 року
м. Київ
справа №200/14456/21
адміністративне провадження № К/990/12788/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №200/14456/21
за позовом ОСОБА_1
до Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2,
про визнання протиправними і скасування постанов,
за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Фєтісова Євгена Павловича
на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2022 року (головуюча суддя: Загацька Т.В.)
і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року (головуючий суддя: Геращенко І.В., судді: Блохін А.А., Казначеєв Е.Г.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року адвокат Пілігрім Петро Олександрович в інтересах ОСОБА_1 пред`явив позов до Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), з участю третьої особи: ОСОБА_2, у якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження і стягнення виконавчого збору в розмірі: 12000 грн від 7 жовтня 2021 року за виконавчим провадженням НОМЕР_2;
- визнати протиправною та скасувати постанову про розмір мінімальних виплат виконавчого провадження від 7 жовтня 2021 року за виконавчим провадженням НОМЕР_2.
В обґрунтування позовних вимог представник зазначав, що виконавчий документ не відповідає вимогам пункту 5 частини першої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", а виконання судового рішення, на підставі якого видано виконавчий лист, не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень. Водночас указував, що позаяк вимоги про скасування цих постанов у частині стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є похідними, то вони також є незаконними. Крім цього, представник позивачки наголошував, що виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення суду за умови, що такі заходи привели до виконання рішення, однак державний виконавець не вчиняв будь-яких дій щодо примусового виконання рішення.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Цю справу суди розглядали неодноразово.
15 грудня 2021 року Донецький окружний адміністративний суд постановив ухвалу про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшовши висновку, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
18 серпня 2022 року Перший апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову, якою частково задовольнив апеляційну скаргу адвоката Пілігріма П.О., скасував ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року і направив справу для продовження розгляду до Донецького окружного адміністративного суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року, позов задоволено:
- визнано протиправною та скасовано постанову Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про відкриття виконавчого провадження і стягнення виконавчого збору в розмірі: 12000 грн від 7 жовтня 2021 року за виконавчим провадженням НОМЕР_2;
- визнано протиправною та скасовано постанову Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 7 жовтня 2021 року за виконавчим провадженням НОМЕР_2;
- стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі: 908 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача;
- стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі: 3000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 4 лютого 2021 року у справі №221/6892/19 змінено порядок участі у вихованні та спілкуванні ОСОБА_2 з малолітнім сином та встановлено порядок спілкування з останнім за відповідним графіком. Водночас ні судовим рішенням, ні виконавчим листом не зобов`язано ОСОБА_1 вчиняти якісь дії і у постанові про відкриття виконавчого провадження від 7 жовтня 2021 року теж не зазначено дій (зобов`язань), які зобов`язана виконати ОСОБА_1 .
За таких обставин та на основі норм статей 4, 63, 64-1 Закону України "Про виконавче провадження" суд першої інстанції виснував, що виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання.
Крім цього, суд першої інстанції виходив з того, що у порушення приписів частини шостої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження від 7 жовтня 2021 року не зазначив про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням, а вказав, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
На цій основі суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження від 7 жовтня 2021 року ВП НОМЕР_2, у зв`язку з чим задовольнив позовні вимоги у цій частині.
Позовні вимоги про скасування постанови у частині стягнення виконавчого збору та постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 7 жовтня 2021 року суд першої інстанції задовольнив як похідні.
Розв`язуючи питання судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що за подання позову ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі: 908 грн, а заявлена сума витрат на правову допомогу адвоката (9000 грн) є розумною та виправданою у межах розміру: 3000 грн.
Суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого суду за скаргою третьої особи та констатував, що спір вирішено правильно.
Одночасно з цим, суд апеляційної інстанції прийняв та оцінив додаткові докази апелянта.
Крім цього, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апелянта стосовно порушення місцевим судом під час роз`яснення порядку оскарження судового рішення. Апеляційний суд виходив з того, що це не призвело до неправильного вирішення справи та не порушило права третьої особи в частині апеляційного оскарження рішення.
Рішення місцевого суду в частині витрат на професійну правничу допомогу сторони не оскаржували.
Короткий зміст вимог касаційної скарги і відзивів
У квітні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Фєтісов Є.П. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на вказані судові рішення, просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження послався на пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - "КАС України").
Скаржник стверджує, що суди першої й апеляційної інстанції неправильно застосували норми матеріального права, а саме: частину першу статті 129-1 Конституції України, статті 9, 26, 64-1 Закону України "Про виконавче провадження", пункти 6-9 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5.
Позиція скаржника полягає в тому, що рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 4 лютого 2021 року у справі №221/6892/19 про зміну порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною за своєю суттю є рішенням немайнового характеру про встановлення побачення з дитиною, а тому підлягає примусовому виконанню. Скаржник вважає, що державний виконавець обґрунтовано відкрив виконавче провадження і належно визначив суму виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Висновки судів з цього приводу трактує помилковими.
Крім цього, скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права.
Проявом цих порушень скаржник називає позбавлення судом першої інстанції третьої особи прав узяти участь у судовому засіданні, подати пояснення та докази протягом розумного строку, що зумовлено запізнілим врученням копії позовної заяви й ненаданням часу на підготовку відзиву. Скаржник уважає, що суд першої інстанції порушив норми статті 119, частини третьої статті 2, статті 8, частини першої статті 9, частини другої статті 51, частин першої, третьої статті 44, частин першої, третьої статті 165, частини першої статті 176 КАС України.
Також скаржник обґрунтовує скаргу тим, що суд першої інстанції недотримався вимог пункту 3 частини п`ятої статті 246, частини першої статті 295, частини першої статті 297 КАС України стосовно змісту рішення та щодо зазначеного строку й порядку його оскарження, оскільки вказав, що апеляційна скарга на рішення подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд. Скаржник вважає, що строк оскарження становив тридцять днів з поданням скарги до суду апеляційної інстанції. Скаржник стверджує, що суд першої інстанції порушив права ОСОБА_2, оскільки у разі дотримання ним такого роз`яснення це призвело б до неприйняття до розгляду і повернення його апеляційної скарги. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на це порушення.
Іншим проявом процесуального порушення скаржник називає неповне з`ясування судами обставин, котрі мають значення для правильного вирішення справи, що зумовлено недослідженням судами доказів, які підтверджують, що ОСОБА_1 перешкоджала ОСОБА_2 у відвідуванні дитини.
Зрештою скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23 жовтня 2019 року у справі №404/8677/13, від 4 грудня 2019 року №552/3995/17, від 23 жовтня 2020 року у справі №620/2558/19, від 12 квітня 2021 року у справі №638/12278/15, від 30 червня 2021 року у справі №201/12569/16, від 5 грудня 2022 року у справі №753/11909/21.
ОСОБА_1 відзиву на касаційну скаргу не подала, копія ухвали про відкриття касаційного провадження і матеріали скарги направлялись їй двічі. Представник позивачки - адвокат Пілігрім П.О. - подав заяву, у якій просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а справу розглянути без участі позивачки.
Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав, копія ухвали про відкриття касаційного провадження була доставлена йому в електронний кабінет 20 квітня 2023 року.
Відповідно до приписів статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
28 квітня 2016 року Волноваський районний суд Донецької області ухвалив рішення у справі №221/4757/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, зацікавлена особа: відділ опіки та піклування Слов`янської міської ради, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.
Цим рішенням суд частково задовольнив позовні вимоги:
- зобов`язав ОСОБА_3 не перешкоджати ОСОБА_2 у вихованні та вільному спілкуванні із сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, визначивши наступні способи його участі у вихованні та спілкуванні із сином: двічі на місяць (у першу і третю неділю кожного місяця) у період часу з 14:00 до 16:00 години спілкуватися із дитиною за місцем проживання його матері ОСОБА_3 та у присутності останньої (або за її згодою у присутності будь-якого її родича);
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив (том 1 а.с. 34-36).
4 лютого 2021 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області ухвалив рішення у справі №221/6892/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: орган опіки та піклування Слов`янської міської ради, про зміну порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.
Цим рішенням суд частково задовольнив позовні вимоги:
- змінив порядок участі у вихованні та спілкуванні ОСОБА_2 з малолітнім сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- встановив порядок спілкування з малолітнім сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за таким графіком: кожну другу неділю кожного місяця з 14:00 години до 16:30 години перші півроку (з метою адаптації малолітнього до батька, пізнання з батьком навичок, потреб, навичок сина, з яким не спілкувався більше року - у присутності матері ОСОБА_1, надалі без присутності ОСОБА_1 );
- стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі: 768,40 грн;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив (том 1, а.с.22-27).
16 березня 2021 року указане рішення суду набрало законної сили.
2 вересня 2021 року на виконання цього рішення Слов`янський міськрайонний суд Донецької області видав виконавчий лист (том 1, а.с.19-20).
7 жовтня 2021 року старший державний виконавець Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Курилова О.Д. прийняла постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП НОМЕР_2) за виконавчим листом, виданим Слов`янським міськрайонним судом Донецької області 2 вересня 2021 року у справі №221/6892/19, та стягнула з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі: 12000 грн (том 1, а.с.15-16).
7 жовтня 2021 року старший державний виконавець Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Курилова О.Д. прийняла постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та визначила для боржника ОСОБА_1 розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі: 300 грн (том 1, а.с.17-18).
Згідно з актом державного виконавця від 10 листопада 2021 року, у цей день для належного виконання рішення здійснено дзвінок на телефон НОМЕР_1, який було зазначено у заяві про примусове виконання рішення. На дзвінок відповів чоловік, який представився адвокатом стягувача та повідомив державного виконавця, що стягувач захворів та немає можливості з`явитись у другу неділю місяця, тобто 14 листопада 2021 для належного виконання рішення. Також адвокат повідомив, що направить на адресу відповідача заяву про відкладення виконавчих дій у зв`язку хворобою (том 1, а.с. 98).
Відповідно до акту від 15 листопада 2021 року, державний виконавець встановив, що станом на 15 листопада 2021 року від стягувача не надходило жодних заяв, на телефонний дзвінок адвокат стягувача не відповідає (том 1, а.с. 99).
Актом державного виконавця від 15 листопада 2021 року встановлено, що того дня адвокат стягувача зателефонував та повідомив, що стягувач 14 листопада 2021 року самостійно без попередження відвідав боржника за адресою: АДРЕСА_1, але двері йому ніхто не відчинив, його на телефонні дзвінки ОСОБА_1 не відповідала (том 1, а.с.100).
Не погоджуючись із правомірністю постанов державного виконавця від 7 жовтня 2021 року про відкриття виконавчого провадження і стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних виплат виконавчого провадження, ОСОБА_1 звернулася до суду з метою їхнього оскарження.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі також - "Закон №1404-VIII", у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII врегульовано, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини шостої статті 26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Частиною першою статті 27 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Згідно з частиною другою статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Частиною третьою статті 27 Закону №1404-VIII визначено, що за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.