ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 380/8020/22
адміністративне провадження № К/990/33730/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 380/8020/22
за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, начальника юридичного департаменту Державної казначейської служби України Бойка Володимира Богдановича про визнання протиправними бездіяльності та дій, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2022 року (суддя - Лунь З.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року (головуючий суддя - Кушнерик М.П., судді: Курилець А.Р., Мікула О.І.)
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (Казначейська служба, відповідач), начальника юридичного департаменту Державної казначейської служби України Бойка Володимира Богдановича (начальник юридичного департаменту Бойко В.Б., відповідач 2) у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Казначейської служби щодо нарахування компенсації за невиконання у встановлений законом тримісячний строк, виданого Шевченківським районним судом м. Львова 14 лютого 2020 року, виконавчого листа у справі № 466/2383/19;
- визнати протиправними дії начальника юридичного департаменту Бойка В.Б. щодо безпідставної відмови у нарахуванні компенсації, після його звернення 02 серпня 2021 року про виплату відшкодування;
- зобов`язати Казначейську службу, за порушення у період з 10 червня 2020 року по 14 липня 2021 року, строку перерахування коштів по виконавчому листу у справі № 466/2383/19 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію на його особистий рахунок, що знаходиться в Першому українському міжнародному банку.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що у зв`язку із порушенням строку виконання (майже на рік) судового рішення у справі № 466/2383/19 про стягнення моральної шкоди відповідно до Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (Закон № 266/94-ВР) він має право на компенсацію, відповідно до вимог статті 5 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (Закон № 4901-VI).
На думку позивача відповідач 2 допустив незаконну бездіяльність нездійснивши виплату такої компенсації після його звернення із заявою. У зв`язку з цим, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини
Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 31 липня 2019 року у справі № 466/2383/19, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року, позов ОСОБА_1 до Казначейської служби та Прокуратури Волинської області задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 625 950, 00 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконними діями органів досудового розслідування і прокуратури.
На виконання вказаного рішення суду 14 лютого 2020 року видано виконавчий лист, який позивачем пред`явлено до виконання в Казначейську службу.
Лише в липні наступного року на виконання вищезазначеного рішення суду у справі № 466/2383/19 здійснено безспірне списання коштів для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної стягувачу незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду у сумі 625 950,00 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача від 14 липня 2021 року.
У зв`язку з порушенням встановленого законом строку виконання рішення у справі № 466/2383/19 (прострочення виплати на 13 місяців) позивач звернувся до Казначейської служби із заявою (02 серпня 2021 року) про нарахування та виплату компенсації передбаченої статтею 5 Закону № 4901-VI.
Листом від 02 серпня 2021 року Казначейська служба повідомила про те, що відповідно до Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником, за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Рішення суду у справі № 466/2383/19 передбачає списання коштів з Державного бюджету України. Казначейська служба, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, є виконавцем даного рішення. Таким чином, дія вказаного Закону не поширюється на рішення суду про відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність досудового розслідування, органу прокуратури або суду, а нарахування трьох відсотків річних компенсації за порушення строку перерахування коштів за програмою КПКВК 3304030 законодавством не передбачено.
Не погоджуючись з бездіяльністю Казначейської служби щодо невиплати компенсації, позивач звернувся до суду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2022 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Казначейської служби та зобов`язано її нарахувати та виплатити позивачу компенсацію у розмірі трьох відсотків річних за порушення строку (з 10 червня 2020 року по 14 липня 2021 року) перерахунку коштів по виконавчому листу в справі №466/2383/19. Визнано протиправними дії начальника юридичного департаменту Бойка В.Б. щодо відмови у нарахуванні компенсації після його звернення із відповідною заявою. Стягнуто на користь позивача сплачений ним судовий збір.
За висновком суду першої інстанції законодавством чітко визначений обов`язок казначейства нараховувати і виплачувати стягувачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми в разі неперерахування протягом трьох місяців коштів за рішенням суду.
З огляду на те, що відповідачем допущено порушення термінів виконання рішення суду, Львівський окружний адміністративний суд дійшов висновків, що наявні усі підстави для зобов`язання Казначейської служби нарахувати і виплатити позивачу компенсацію за період порушення строку перерахунку коштів по виконавчому листі у справі № 466/2383/19.
Суд першої інстанції зазначив, що стягнення коштів з боржника державного органу та зобов`язання державного органу виплатити кошти стягувачу, - за своєю правовою природою є тотожними поняттями. І в тому, і в іншому випадку державний орган зобов`язаний перерахувати кошти особі, на користь якої прийнято судове рішення. І в тому, і в іншому випадку судове рішення є виконаним, коли особа отримала присуджені їй кошти. І в тому, і в іншому випадку невиконання або несвоєчасне виконання судового рішення має однакові наслідки: особа не отримує або несвоєчасно отримує належні їй грошові кошти. Відтак і наслідки від невиконання або несвоєчасного виконання судового рішення для боржника мають бути однаковими.
Цей суд зауважив, що відповідь директора юридичного управління Бойка В.Б. про те, що нарахування і виплата компенсації за списання належних стягувачу коштів бюджетною програмою та законодавством не передбачено, є протиправною.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 31 жовтня 2022 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Зокрема зауважив, що відповідач помилково вважає, що положення Закону № 4901-VI стосовно виплати компенсації поширюються виключно на випадки несвоєчасного виконання судових рішень про стягнення коштів з визначеного кола суб`єктів (зокрема, державних органів), а не з держави (державного бюджету).
Ураховуючи, що у вказаному виконавчому документі боржником було вказано - Державну казначейську службу України, яка є державним органом та здійснює функцію казначейського обслуговування бюджетних коштів, суд апеляційної інстанції погодився з тим, що компенсація передбачена статтею 5 Закону № 4901-VI обумовлюється фактом пропуску тримісячного строку для виплати коштів відповідно до судового рішення, ухваленого на підставі Закону № 266/94-ВР.
При вирішенні спірного питання цей суд звернув увагу, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на чинному законодавстві, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, а тому відсутність коштів не може бути причиною невиконання органами державної влади своїх зобов`язань. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 13 березня 2020 року в справі №804/4151/15.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Казначейська служба подала касаційну скаргу, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Як на підставу оскарження рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідач послався на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України).
На обґрунтування цієї підстави скаржник зазначає, що в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій застосували частину четверту статті 3 та частини першу, другу статті 5 Закону № 4901-VI у системному зв`язку з положеннями Закону № 266/94-ВР - без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №826/17656/16.
Подібного висновку, як зазначає скаржник, також дійшов Верховний Суд і у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №804/2076/17.
Касаційна скарга, як указує скаржник, стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки Верховний Суд сформулював правову позицію щодо неможливості поширення дії норм Закону № 4901-VI на випадки виконання судового рішення, ухваленого на підставі Закону № 266/94-ВР, водночас суд апеляційної інстанції проігнорував позицію суду касаційної інстанції.
На думку скаржника, виконання судового рішення про стягнення моральної шкоди, яке має здійснюватися за Законом № 266/94-ВР органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органами досудового розслідування, прокуратури і суду, в яких Казначейська служба є кореспондентським рахунком. У такому випадку, бездіяльність Казначейської служби має місце, коли асигнування (органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду) були, а Казначейська служба їх не списала і лише тоді застосовуються механізми визначені Законом № 4901-VI. На думку скаржника, у даному випадку він може відповідати лише тоді, коли є причинно-наслідковий зв`язок у його діях при виконанні рішення суду у справі № 466/2383/19.
Верховний Суд ухвалою від 10 січня 2023 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року зупинено виконання оскаржуваних рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Позивач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Після зупинення (25 квітня 2023 року) відповідно до приписів статті 236 КАС України, та поновлення (25 жовтня 2023 року), провадження у справі №380/8020/22, її розгляд продовжено зі стадії, на якій його було зупиненно.
Нормативне регулювання
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 1 Закону № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.
За змістом частини першої статті 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим Постановою КМУ від 03 серпня 2011 року № 845.
Відповідно до пункту 35 Порядку № 845 (розділ "Безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам") Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації):