ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 522/16570/15-ц
провадження № 61-10828св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси Одеської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Історія справи
У серпні 2015 року заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 серпня 2010 року між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "АРТ" (далі - ТОВ "АРТ") укладений договір купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна (далі- Договір).
На підставі вказаного Договору на користь ТОВ "АРТ" здійснено відчуження об`єктів комунальної власності, в тому числі, нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 115,3 кв.м, що розташовані по АДРЕСА_1 .
Зазначений Договір укладено на підставі рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V "Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради", пунктом 13 якого доручено Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу ТОВ "АРТ" об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси".
В подальшому ТОВ "АРТ" на підставі договору купівлі-продажу від 12 листопада 2010 року здійснило відчуження нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 115,3 кв.м, розташованих по АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, який залишається власником цього майна і на теперішній час.
Водночас, постановою Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року у справі № 916/2545/13 за позовом заступника прокурора Одеської області до Одеської міської ради, ТОВ "АРТ", ТОВ "Утьосов", ПП "Елас-Комбі", ТОВ фірма "Харрісон-Транс-Сервіс", ТОВ "ІВ-Інвест Лтд", ТОВ "ІВ-Іммобільє", ТОВ "Джі Ем Джі Контент", ТОВ "ОПЕРА", ТОВ "Аверс Строй", за участю третьої особи Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, визнано недійсним пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V "Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеською міською радою", визнано недійсним договір міни, укладений між Одеською міською радою та ТОВ "АРТ", шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12 серпня 2010 року та договору купівлі-продажу 23 об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.
Посилаючись на викладені обставини та вважаючи, що спірне майно вибуло з володіння територіальної громади м. Одеси поза її волею, заступник прокурора Одеської області просив витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 115,3 кв.м, розташованих по АДРЕСА_1, визначити порядок виконання судового рішення, вказавши, що воно є підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 115,3 кв.м, що розташовані по АДРЕСА_1, за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його необґрунтованості.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16 березня 2016 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Одеської області відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Одеської області задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 16 березня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до першої інстанції у зв`язку з неповним встановленням судами попередніх інстанцій фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, порушенням норм процесуального права, що у свою чергу призвело до неправильного вирішення спору.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2017 року позов задоволено.
Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 115,3 кв.м, розташовані по АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 9 576,00 грн.
Вказано, що судове рішення є підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 115,3 кв.м, розташовані по АДРЕСА_1, за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника поза його волею, а з огляду на характер спірних правовідносин не вбачається невідповідності втручання держави у право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном.
Витребування спірного майна на користь територіальної громади з володіння ОСОБА_1 відповідає критерію законності, витребування із його власності спірного майна здійснюється саме на підставі норми статті 388 Цивільного кодексу України.
При цьому, суд першої інстанції послався на те, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються.
Вказане судове рішення неодноразово було предметом апеляційного та касаційного перегляду.
Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 30 травня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково,рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2017 року скасовано.
Ухвалено постанову, якою у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси Одеської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем права власності на нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 115,3 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, оскільки в момент придбання нежитлових приміщень ОСОБА_1 не міг, проявивши розумну обачність, знати про те, що це майно вибуло з власності територіальної громади м. Одеси поза її волею, оскільки нежитлові приміщення належали на підставі договорів купівлі-продажу ТОВ "АРТ", а не Одеській міській раді.
Придбаваючи спірне майно, ОСОБА_1 правомірно очікував, що ТОВ "АРТ" мало право ним розпоряджатися, а він після отримання цього майна у власність матиме змогу мирно ним володіти.
Таким чином, перекладання на третіх осіб наслідків скасування рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V та задоволення позову в цій справі сausa formalis (з формальних підстав) матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на ОСОБА_1, а отже, буде непропорційним.
При цьому, суд апеляційної інстанції послався на те, що у зв`язку з необґрунтованістю позову питання про застосування строків позовної давності не підлягає вирішенню.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
20 липня 2023 року на адресу Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від заступника керівника Одеської обласної прокуратури надійшла касаційна скарга на постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2023 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржену постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
08 вересня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що 12 серпня 2010 року між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та ТОВ "АРТ" було укладено договір купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна, на підставі якого було здійснено відчуження на користь ТОВ "АРТ" об`єктів комунальної власності, в тому числі нежитлових приміщень першого поверху загальною площею 115,3 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 638 400 грн.
Договір було укладено на підставі рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V "Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради". Пунктом 13 вказаного рішення було доручено Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу з метою продажу ТОВ "АРТ" об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, у тому числі нежилих приміщень першого поверху загальною площею 115,3 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
12 листопада 2010 року, між ТОВ "АРТ" та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень першого поверху загальною площею 115,3 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д. Г. та зареєстровано в реєстрі за № 1531. Продаж вчинено за 638 400 грн.
Також встановлено, що постановою Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року у справі № 916/2545/13 за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави до Одеської міської ради, ТОВ "Арт", ТОВ "Утьосов", ПП "Елас-Комбі", ТОВ фірма "Харрісонс-Транс-Сервіс", ТОВ "ІВ-Інвест Лтд", ТОВ "ІВ-Іммобільє", ТОВ "Джі Ем Джі Контент", ТОВ "Опера", ТОВ "Аверс Строй", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Департаменту комунальної власності Одеської міської ради було визнано недійсними пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V, а також договір міни, укладений між Одеською міською радою та ТОВ "АРТ" шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12 серпня 2010 року та договору купівлі-продажу 23 об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.
17 листопада 2015 року стороною відповідача до суду першої інстанції подана заява про застосування строків позовної давності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції
відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтями 319, 321, 658 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.
Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
За змістом статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Отже, якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який в подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі частини першої статті 388 ЦК України.