ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2023 року
м. Київ
cправа № 911/1625/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Київська енергетична будівельна компанія",
представник позивача - Палюга О.В., адвокат (ордер від 06.12.2023 № 1055876),
відповідач - публічне акціонерне товариство "Центренерг.о",
представник відповідача - Гаврись Я.Б., адвокат (довіреність від 14.09.2023 № 136/22),
розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Центренерго"
на рішення господарського суду Київської області від 17.02.2023 (головуючий суддя Мальована Л.Я.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.08.2023 (головуючий Ткаченко Б.О., судді: Сулім В.В. і Майданевич А.Г.)
у справі № 911/1625/22
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Київська енергетична будівельна компанія" (далі - Компанія)
до публічного акціонерного товариства "Центренерго" (далі - Товариство)
про стягнення 4 427 280,00 грн
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Компанія звернулась до суду з позовом до Товариства (з урахування заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення 4 693 749,61 грн, з яких: 3 743 588,00 грн основного боргу, 416 922,88 грн пені, 61 846,13 грн 3% річних, 471 392,60 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство не виконало належним чином грошові зобов`язання за договором про закупівлю (поставку) товарів від 14.12.2021 № 121/57 (далі - Договір).
Рішенням Господарського суду Київської області від 17.02.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.08.2023, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Компанії 3 743 588,00 грн основного боргу, 100 000,00 грн пені, 61 846,13 грн 3 % річних, 471 392,60 грн інфляційних втрат, 19 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, 65 652,43 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що судові рішення в частині задоволених позовних вимог є обґрунтованими. Водночас, враховуючи, що Товариство прострочило виконання зобов`язання з оплати поставленого товару, з нього на користь Компанії, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підлягає стягненню 61 846,13 грн 3% річних та 471 392,60 грн інфляційних втрат, які нараховані Товариством відповідно до вимог чинного законодавства та умов Договору. Також, враховуючи скрутне фінансове становище Товариства, суди дійшли висновку, що за доцільне зменшити розмір пені до 100 000,00 грн.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що судами при ухвалені рішень в оскаржуваній частині не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах та на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та у цій частині ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних на 99%.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що: ухвалюючи рішення, суди не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 927/704/19, від 23.03.2021 у справі № 921/580/19, від 15.02.2023 у справі № 920/437/22 щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 551 ЦК України у подібних правовідносинах; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України у подібних правовідносинах.
Верховний Суд зазначає, що з касаційної скарги Товариства вбачається, що скаржник не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями в частині розміру стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, тобто Товариством у касаційному порядку оскаржуються рішення судів попередніх інстанцій саме в частині розміру стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних та не оскаржується в іншій частині. Крім того стягнення основного боргу не було предметом розгляду суду апеляційної інстанції.
Представник Компанії подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволення касаційної скарги, а оскаржувані рішення - залишити без змін. Також у відзиві наведений попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу (35 000,00 грн) та заявлено про стягнення з Товариства зазначеної суми судових витрат. Вказана заява Судом буде розглянута на підставі поданих Компанією доказів, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат, відповідно до вимог та строків встановлених статтями 129, 221 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 14.12.2023 № 29.2-02/3521 у зв`язку з відпусткою судді Колос І.Б призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 911/1625/22, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Бенедисюк І.М., Малашенкова Т.М.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних виходили з того, що відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи, що Товариство прострочило виконання зобов`язання з оплати поставленого товару, з нього на користь Компанії, на підставі статті 625 ЦК України підлягає стягненню 61 846,13 грн 3% річних та 471 392,60 грн інфляційних втрат, які нараховані Компанією згідно з вимогами чинного законодавства та умов Договору.
Водночас, судами були відхилені доводи Товариства про те, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин (форс-мажору) за даних умов здійснення господарської діяльності та перебування Товариства в надзвичайно складних фінансово-економічних умовах, спричинених військовими діями, оскільки наведені Товариством обставини не спростовують наявності його вини у порушенні господарського зобов`язання.
Звернення суб`єктів господарської діяльності до ТПП України за отриманням сертифіката для засвідчення форс-мажорних обставин є належним доказом їх засвідчення відповідно до законодавства України.
Відповідно до регламенту форс-мажорні обставини засвідчуються за зверненням суб?єктів господарської діяльності та фізичних осіб щодо кожного окремого договору, зобов?язання, контракту, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тягар доказування форс-мажорних обставин покладено на заявника, а посилання на лист не буде визнано таким.
Тож сторона, що посилається на форс-мажорні обставини, повинна надати докази за чотирма складовими події "форс-мажору":
1) подія (форс-мажорна обставина);
2) непередбачуваність обставин;
3) причинно-наслідковий зв`язок між обставиною (подією) і неможливістю виконання стороною своїх конкретних зобов`язань;
4) неможливість виконання і альтернативного виконання.
Введення воєнного стану та/або воєнні дії дійсно вважаються форс-мажорними обставинами, що є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору чи окремих норм законодавства (наприклад, податкового). Зазначений лист особа, яка порушує свої зобов`язання, у зв`язку із обставинами, пов`язаними з військовою агресією рф проти України, в період дії військового стану має право долучати до свого повідомлення про форс-мажорні обставини у встановлений в договорі термін для можливості обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та досудового вирішення спірних питань.
При вирішенні судом питання звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, колегія суддів вважає, що повинні враховуватися не лише факт наявності форс-мажорної обставини, а й конкретні заходи (чи події), які були впроваджені на час воєнного стану, неможливість виконання стороною своїх конкретних зобов`язань, і причинно-наслідковий зв`язок між ними.
Водночас, судами зазначено, що не є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) згідно з пунктом 3.2 Регламенту TПП:
- фінансова й економічна криза;
- дефолт;
- зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти;
- недотримання / порушення своїх обов`язків контрагентом боржника;
- відсутність на ринку необхідних для виконання зобов`язання товарів;
- відсутність у боржника необхідних коштів тощо.
Також судами враховано, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс- мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання в конкретний період.
Судами встановлено, що Товариством не було надано доказів, які б доводили причинно-наслідковий зв`язок між обставиною/подією та неможливістю виконання останнім своїх конкретних зобов`язань з оплати за Договором.
Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство всупереч вимог пункту 10.2 та пункту 10.3 Договору взагалі не повідомляло будь-яким способом Компанію про виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та ігнорувало її претензії.
Товариство у розрізі кожного факта не пояснює, яким чином оточення (блокування) у серпні 2022 року Вуглегірської ТЕС та Зміївської ТЕС вплинуло на неможливість здійснення розрахунків з Компанією до 29.04.2022 за поставлений ще 30.12.2021 товар за Договором, тобто через три місяці після спливу строку оплати поставленого товару та сім місяців його поставки.