ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2023 року
м. Київ
cправа № 925/200/22
Верховний Суд у складі суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду (надалі - Корпоративна палата): Кондратової І.Д. - головуючої, Бакуліної С.М., Баранця О.М., Вронської Г.О., Губенко Н.М., Кібенко О.Р., Кролевець О.А., Студенця В.І.,
за участю секретаря судового засідання Омельчук А.В.,
представників:
позивача - Чернілевського В.Г. (адвокат),
відповідача - Романюка Х.П. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Приватного підприємства "Агротрейд Групп"
на рішення Господарського суду Черкаської області
(суддя - Зарічанська З.В.)
від 12.08.2022,
додаткове рішення Господарського суду Черкаської області
від 25.08.2022,
постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Пономаренка Є.Ю., судді - Руденко М.А., Кропивна Л.В.)
від 06.03.2023
та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Пономаренка Є.Ю., судді - Андрієнко В.В., Руденко М.А.)
від 27.03.2023
у справі за позовом Приватного підприємства "Агротрейд Групп"
до ОСОБА_1
про стягнення 4 707 000, 00 грн.
Суть спору
У справі розглядається спір між приватним підприємством та його учасником щодо сплати додаткового внеску на виконання рішення загальних зборів учасників про збільшення статутного капіталу, що було прийнято до набрання чинності Законом України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
Перед Верховним Судом постали, зокрема, такі питання:
1. Чи є приватне підприємство товариством з обмеженою відповідальністю?
2. Чи є підстави для відступу від висновку Верховного Суду щодо застосування норм статті 144 ЦК України, частини першої, другої статті 16, пункту а) частини першої статті 59 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства"?
3. Чи є рішення загальних зборів учасників про збільшення статутного капіталу, що прийняте до набрання чинності Законом України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", підставою для вимог щодо його примусового виконання за позовом товариства до його учасника?
4. Чи застосовується стаття 18 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" до рішень загальних зборів про збільшення статутного капіталу, що були прийняті до набрання чинності цим Законом?
5. Які наслідки нездійснення додаткових внесків учасником на виконання рішення зборів учасників підприємства про збільшення статутного капіталу, прийнятого до набрання чинності Законом України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"?
Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1. 18 лютого 2022 року Приватне підприємство "Агротрейд Групп" (далі - Підприємство) звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом, просило стягнути з ОСОБА_1 (далі - Учасник) 4 707 000,00 грн заборгованості.
2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням зобов`язання зі сплати додаткового внеску на виконання рішення загальних зборів учасників від 18 січня 2015 року про збільшення статутного капіталу Підприємства. Позивач вважає, що відповідач зобов`язаний виконати цей обов`язок відповідно до вимог статті 530 ЦК України у строк, що встановлений у вимозі від 18 лютого 2022 року.
3.Відповідач проти позову заперечував з таких підстав:
- надані позивачем докази стосуються лише періоду з 15.01.2022 по 16.02.2022, тому не є належними (достатніми) доказами для підтвердження обставин невнесення відповідачем додаткового вкладу;
- інший учасник Підприємства, який одночасно є керівником, не надав будь-які документи та інформацію щодо діяльності Підприємства;
- рішення загальних зборів учасників Підприємства і статут не встановлюють строки та порядок сплати додаткових внесків;
- збільшення статутного капіталу Підприємства шляхом внесення додаткових внесків є правом учасників;
- загальні наслідки невиконання договірних зобов`язань не застосовуються до корпоративних правовідносин, які склалися між сторонами з приводу збільшення статутного капіталу;
- наслідки спливу строків внесення додаткових внесків визначені у статті 18 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
Фактичні обставини справи, встановлені судами
4. 18.09.2015 загальні збори учасників Підприємства ухвалили рішення, що оформлено протоколом № 17/09:
- вивести ОСОБА_2 зі складу учасників, з передачею належної йому частки у статутному капіталі Підприємства у розмірі 9 500 000,00 грн, що складає 100 %, таким чином: - 4 750 000,00 грн, що складає 50 % статутного капіталу Підприємства - на користь громадянина України ОСОБА_3 ; 4 750 000,00 грн, що складає 50 % статутного капіталу Підприємства - на користь громадянина України ОСОБА_1 (пункт 1);
- у зв`язку з набуттям ОСОБА_3 та ОСОБА_1 частки у статутному капіталі - включити їх до складу учасників Підприємства, які володіють в сукупності 100 % статутного капіталу (пункт 2);
- у зв`язку із торгово-виробничою необхідністю збільшити розмір статутного капіталу підприємства до 19 500 000,00 грн та розподілити статутний капітал наступним чином: - частка ОСОБА_3 та ОСОБА_1 складає 9 750 000,00 грн, що становить 50 відсотків та 50 часток у статутному капіталі Підприємства (пункт 3);
- затвердити нову редакцію статуту Підприємства та провести державну реєстрацію змін до статутних документів Підприємства (пункти 4, 5).
5. 22.09.2015 проведена державна реєстрація змін до установчих документів Підприємства.
6.Відповідно до пунктів 5.1, 5.3 статуту статутний капітал Підприємства складається з внесків учасника у грошовій або майновій формі і може бути збільшений за рахунок додаткових внесків. Статутний капітал може доповнюватись внесками у вигляді будов, споруд, та інших матеріальних цінностей, придбаних учасником на власні кошти.
7. Позивач на підтвердження сплати додаткового внеску в сумі 293 000,00 грн надав копії банківських виписок АТ "Укрсоцбанк" за 25.05.2016 та за 27.05.2016, відповідно до яких 25.05.2016 відбулося поповнення статутного фонду від імені ОСОБА_1 на суму 144 000,00 грн та 27.05.2016 на суму 149 000,00 грн.
8.Відповідно до картки рахунку 46, що надало Підприємство, заборгованість відповідача за період 01.12.2015 -30.06.2019 становить 3 462 958,15 грн (а.с. 28, том 1).
9.Позивач надав копію вимоги від 18.01.2022 до відповідача щодо виконання зобов`язання по сплаті додаткового внеску у розмірі 4 707 000,00 грн. Докази отримання цієї вимоги відповідачем в матеріалах справи відсутні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції по суті позовних вимог
10. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.08.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю.
11. Суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду у постанові від 18.06.2020 у справі № 922/1393/19, що вирішення питань, пов`язаних із невнесенням учасником свого додаткового вкладу, закон відносить до виключної компетенції загальних зборів.
12.Рішення суду першої інстанції мотивовано так:
(1) позивач надав виписку по рахунку 46, як доказ заборгованості відповідача в сумі 4 707 000,00 грн. Однак суд не визнав виписку достатнім доказом, оскільки: у ній зазначена заборгованість лише в сумі 3 462 958,15 грн, вона не є первинним документом; стосується даних станом на 30.06.2019, а не на дату подання позову; позивач сам вносить інформацію до рахунку 46.
(2) з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 по справі № 916/2813/18 (пункти 8.13-8.26) Підприємство у цій справі є товариством з обмеженою відповідальністю;
(3) до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство про господарські товариства в редакції до 14.06.2018, а також чинне законодавство, оскільки спірні правовідносини між учасниками тривають;
(4) за Законом України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства" встановлення порядку внесення додаткових вкладів у товаристві з обмеженою відповідальністю є компетенцією загальних зборів учасників;
(5) учасники товариства мали право (а не обов`язок) визначити у статуті порядок внесення додаткових внесків при збільшенні статутного капіталу. У статуті Підприємства учасники не визначили, як саме вносяться додаткові внески при збільшенні статутного капіталу. Однак вони передбачили, що такі внески можуть бути здійснені у грошовій або майновій формі. Тому аргументи позивача, що додатковий внесок має бути здійснено виключно у грошовій формі не відповідає положенням статуту. Норма статті 13 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" щодо оцінки негрошового вкладу не застосовується, оскільки ця норма не діяла на момент прийняття рішення про збільшення статутного капіталу;
(6) у статуті Підприємства не був передбачений порядок внесення додаткових внесків, він міг бути визначений виключно рішенням зборів учасників товариства;
(7) за відсутності рішення зборів учасників Підприємства про порядок, строк та форму внесення додаткових внесків директор не має права вимагати від учасника ОСОБА_1 сплати додаткового внеску;
(8) адвокат, уповноважений директором, діяв поза межами компетенції директора, встановивши учаснику строк для внесення додаткового внеску;
(9) стаття 18 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" визначає, що питання про внесення додаткових вкладів учасниками товариства вирішують виключно загальні збори учасників. Ця стаття не передбачає такого виду корпоративної відповідальності за невиконання (неналежне виконання) учасником свого обов`язку із внесення додаткового вкладу до статутного капіталу товариства як стягнення додаткового вкладу у примусовому порядку. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 922/1393/19;
(10) стаття 530 ЦК України визначає, що кредитор має право вимагати виконання зобов`язання боржником у будь-який час, якщо строк виконання не встановлений. Однак у цій справі Підприємство не є кредитором, оскільки не має права вимагати виконання зобов`язання учасником внести додатковий внесок;
(11) зобов`язанню учасника внести додатковий внесок до статутного капіталу Підприємства кореспондується право Підприємства в особі вищого органу - загальних зборів учасників прийняти одне з рішень, визначених у частині десятій статті 18 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю";
(12) Підприємство не має права стягувати з учасника додатковий внесок. Відповідач не порушував права позивача, тому суд відмовляє у задоволенні позову.
13. 06.03.2023 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
14. Суд апеляційної інстанції врахував правовий висновок, що викладений у пунктах 5.2.3, 5.2.5 постанови Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 905/2639/17, що особа не може вважатися такою, що не виконала зобов`язання із внесення додаткового вкладу, у випадку відсутності відповідного рішення загальних зборів учасників товариства, яким би були встановлені форма, порядок та строки внесення учасниками Товариства додаткових внесків у зв`язку зі збільшенням розміру статутного капіталу.
15.Суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків:
(1) відповідача не можна вважати учасником, який не виконав зобов`язання внести додатковий внесок, оскільки в матеріалах справи відсутнє рішення загальних зборів учасників Підприємства, яке б стало підставою для внесення змін до статуту, в т.ч. затвердженого після прийняття рішення про збільшення розміру статутного капіталу підприємства, яке б визначало, як учасники повинні вносити додаткові внески для збільшення статутного капіталу Підприємства;
(2) учасники Підприємства не вирішували питання про встановлення форми, порядку та строків внесення ними додаткових вкладів, у зв`язку із збільшенням статутного капіталу Підприємства, ні на момент проведення загальних зборів, на яких було прийнято таке рішення, ні після проведення цих зборів. Тому посилання позивача на наявність у відповідача обов`язку щодо сплати додаткового внеску у строк, встановлений статтею 530 ЦК України, є необґрунтованими;
(3) державна реєстрація рішення загальних зборів про збільшення розміру статутного капіталу не є підставою для набуття зобов`язання зі сплати додаткових внесків учасниками Підприємства, на що посилається скаржник. Для цього необхідно прийняти рішення про форму, порядок і строки внесення додаткових внесків у зв`язку зі збільшенням розміру статутного капіталу;
(4) стаття 18 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не передбачає такого виду корпоративної відповідальності за невиконання (неналежне виконання) учасником свого обов`язку із внесення додаткового вкладу до статутного капіталу товариства як стягнення додаткового вкладу у примусовому порядку;
(5) суд не вправі втручатися у господарську діяльність товариства та брати на себе функції органів управління товариством. Питання, пов`язані із внесенням/невнесенням учасником товариства свого додаткового вкладу, вирішують виключно загальні збори учасників;
(6) загальні збори учасників Підприємства не приймали рішень відповідно до статті 18 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та щодо врегулювання корпоративного конфлікту у межах своєї компетенції в порядку, визначеному законом;
(7) стаття 18 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" чітко визначає наслідки спливу строку для внесення додаткових вкладів. Іншої норми, яка б регулювала б питання пов`язані із рішеннями про внесення додаткового внеску, не існує. Тому аргументи скаржника про неможливість застосування положень цього Закону до даних правовідносин є необґрунтованими. Державна реєстрація змін до установчих документів в частині відомостей про розмір статутного капіталу не може бути підставою для задоволення позовних вимог;
(8) з огляду на підстави відмови у задоволенні позовних вимог обставини щодо суми заборгованості не підлягають встановленню.
Короткий зміст судових рішень з питання про витрати на оплату послуг адвоката
16. Додатковим рішенням Господарського суду Черкаської області від 25.08.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023, заяву відповідача про вирішення питання розподілу судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) задоволено частково. Стягнуто з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 76 000, 00 грн. У решті заяви - відмовлено.
17.Додаткове рішення мотивовано тим, що:
- згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що підлягає сплаті відповідною стороною розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, що заявлений до відшкодування, становить 102 000,00 грн;
- позивач не надав суду заперечень щодо заявленого розміру судових витрат;
- сума витрат, заявлених до відшкодування, істотно перевищують суму 60000,00 грн, що була визначена в попередньому (орієнтовному) розрахунку;
- обґрунтованим є збільшення розміру правничої допомоги лише на суму 16000,00 грн за участь у 4 судових засіданнях, оскільки представник відповідача не міг передбачити точну кількість судових засідань;
- суд, керуючись частиною шостою статті 129 ГПК України, за власною ініціативою відмовляє у відшкодуванні судових витрат в частині їх перевищення, за винятком витрат на правову допомогу щодо участі у судових засіданнях, оскільки відповідач не довів, що він не міг передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку;
- суд присуджує відшкодування відповідачеві лише у розмірі 76 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (60 000,00 грн - що були визначені у попередньому (орієнтовному) розрахунку та 16 000,00 грн - за участь у 4 судових засіданнях, не передбачених у попередньому (орієнтовному) розрахунку).
18. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката, констатував, що присуджений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат.
19. Суд апеляційної інстанції відхилив аргументи позивача, викладені в апеляційній скарзі, що присуджена до стягнення сума (76 000,00 грн) є завищеною та не відповідає часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
20. Суд виходив з того, що втручання у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за наявності обґрунтованих заперечень та доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. Позивач не довів неспівмірності понесених відповідачем при розгляді цієї справи у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу із складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг, нерозумності розміру таких витрат, беручи до уваги ціну позову.
21. 27.03.2023 Північний апеляційний господарський суд ухвалив додаткову постанову, якою задовольнив частково заяву відповідача про розподіл витрат професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції стягнув з Підприємства на користь Учасника 14 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. У задоволенні решти заяви відмовив.
22.Суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
- акт здачі-приймання правової допомоги згідно з договором не є безумовною підставою для відшкодування судом з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, позаяк розмір таких витрат має бути доведений та документально обґрунтований;
-заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 28 000,00 грн, понесених відповідачем у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, є неспівмірним із складністю справи та наданим адвокатом обсягом послуг;
- правова позиція сторін в суді апеляційної інстанції не змінювалася, адвокату відповідача не було потрібно вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, фактично відзив містить узагальнену позицію відповідача по справі, яка наводилася ним ще в суді першої інстанції, тому погоджені 16 000,00 грн за 4 годинb роботи над шістьма сторінками відзиву на апеляційну скаргу не є сумою, співмірною зі складністю справи;
- час, витрачений адвокатом на участь у трьох судових засіданнях, що вказаний в акті, не відповідає дійсності;
-справедливим та співмірним розміром витрат відповідача на професійну правничу допомогу є 14 000,00 грн, беручи до уваги невідповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг та доводи позивача щодо зменшення розміру заявлених заявником витрат на правову допомогу.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційні скарги
Щодо судових рішень по суті позовних вимог
23.Підприємство у касаційні скарзі просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
24.Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник визначив пункти 1, 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
25.Касаційна скарга обґрунтована наступним:
(1) приватне підприємство не є господарським товариством, а є окремою організаційно-правовою формою підприємств, яке може бути перетворено в господарське товариство лише шляхом перетворення (реорганізації). Правові висновки Верховного Суду сформовані внаслідок неправильного застосування норм статті 108 ЦК України, статей 2, 34 - 36 Закону України "Про підприємства в Україні", що є підставою для відступу від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), щодо застосування норм Закону України "Про господарські товариства", Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" безпосередньо до діяльності приватних підприємств; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19), постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 917/1887/17, від 31.10.2018 у справі № 905/2639/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено і за всіма характеристиками приватне підприємство є господарським товариством (пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України);
(2) суди з посиланням на висновки Верховного Суду, що приватне підприємство є господарським товариством, неправильно застосували норми статті 18 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Цей Закон стосується діяльності товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, тому його норми до діяльності приватного підприємства можуть застосовуватися лише за аналогією закону. Спірні правовідносини врегульовано нормами матеріального права (статей 173, 174, 176, 193 ГК України, статей 509, 526, 530, 598, 599, 610 ЦК України), оскільки зобов`язання між сторонами є організаційно-господарським, що унеможливлює застосування норм Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" за аналогією;
(3) суди не врахували висновки щодо застосування положень статті 8 ЦК України, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 909/337/19, від 08.06.2022 у справі №2-591/11, постанові Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 910/4474/20, від 06.03.2018 у справі № 907/167/17, що аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних правовідносин та відсутності їх регулювання законом. Висновок Верховного Суду щодо характеру правовідносин, які виникають між учасником приватного підприємства та приватним підприємством при невнесенні ним додаткового вкладу до статутного капіталу та реєстрації за таким учасником частки у збільшеному розмірі, відсутній (пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України);
(4) суди неправильно застосували норму частини десятої статті 18 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", яка взагалі не регулює спірні правовідносини. Одне з рішень, визначених у цій частині, є підставою для внесення змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників. Натомість у спірних правовідносинах внесення змін до відомостей про розмір статутного капіталу в результаті збільшення статутного капіталу Підприємства вже відбулося, державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи здійснено. Загальні збори Підприємства не можуть прийняти рішення в порядку частини десятої статті 18 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", так як попередньо не приймали рішення відповідно до частини третьої цієї статті (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України);
(5) суд апеляційної інстанції порушив норми пункту 5 частини першої статті 35, частини першої статті 38 ГПК України, оскільки в ухваленні рішення брали участь судді, яким було заявлено відвід, що був безпідставно визнаний необґрунтованим. Судді зобов`язані були заявити самовідвід, а ця справа підлягала передачі для розгляду іншому суду (пункт 4 частини другої статті 287, пункт 2 частини першої статті 310 ГПК України);
(6) суди не дослідили докази у справі, які подані скаржником на підтвердження наявності суми заборгованості, а саме: рішення загальних зборів та первинні документи щодо часткового виконання зобов`язання (пункт 4 частини другої статті 287, пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України);
(7) суд апеляційної інстанції порушив норми статей 108, 109 ГПК України, оскільки безпідставно відмовив у прийнятті висновку науково-правової експертизи Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України щодо спірного питання, який не є доказом, однак має значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 287, пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України).
Щодо судових рішень з питання про витрати на оплату послуг адвоката
26. 05.04.2023 позивач подав касаційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 25.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023.
27. Позивач просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви відповідача про вирішення питання розподілу судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) відмовити в повному обсязі.
28. Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням норм статей 509, 526, 527, 545 ЦК України, статей 126, 129 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, що викладені у постановах від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19. Скаржник посилається на те, що:
- відповідно до статті 129 ГПК України на суд покладається обов`язок перевірки обґрунтованості заявлених судових витрат;
- обсяг наданих послуг повинен визначатись у звіті про пророблену роботу, а не в акті прийому-передачі наданих послуг;
- суди не перевірили факт оплати відповідачем адвокатських послуг;
-суди не надали оцінки визначеній вартості години роботи адвоката. Перевірка обґрунтованості заявлених витрат покладається на суд, оскільки заперечення щодо формування вартості надання послуги не включено до переліку критеріїв, що визначено у частині четвертій статті 126 ГПК України;
-визначена ціна адвокатської послуги за 1 годину в розмірі 4000 грн/год. не відповідає ринковим цінам адвокатських послуг, оскільки середня ринкова ціна 1 години роботи адвоката у місті Києві становить 850,00 грн;
-дійсний обсяг наданих послуг в суді 1 інстанції, за належного обґрунтування мав становити суму, що не перевищувала 15 000,00 грн;
-завищені тариф на послуги та години їх наданих, відсутність оплати за послуги понад 1 рік свідчить про зловмисну домовленість відповідача та його представника при підписанні договору № 01/02 22 від 01.02.2022 року, метою якої є покладення на позивача додаткових витрат під виглядом витрат на правову допомогу, що є зловживанням процесуальними правами.
29. 26.04.2023 позивач подав касаційну скаргу на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2023.
30.Позивач просить скасувати додаткову постанову та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відповідача про вирішення питання розподілу судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) відмовити повністю.
31. Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням норм статей 509, 526, 527, 545 ЦК України, статей 126, 129 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, що викладені у постановах від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, щодо розподілу судових витрат. Скаржник посилається на те, що:
- відповідно до статті 129 ГПК України на суд покладається обов`язок перевірки обґрунтованості заявлених судових витрат;
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін;
- середня ринкова ціна 1 (однієї) години роботи адвоката у місті Києві становить 850,00 грн. Розмір гонорару (4000,00 грн за годину роботи), визначений відповідачем та його представником, є завідомо завищеним, не відповідає витраченому часу роботи адвоката, неспівмірним з ринковими цінами адвокатських послуг, особливо у воєнний стан;
- суд апеляційної інстанції не звернув увагу на неринкову ціну години роботи адвоката, не застосував норми ЦК України, що регулюють питання прийому- передачі зобов`язань сторонами та не перевірив здійснення фактичної оплати наданих послуг по підписаному сторонами акту, помилково визначив розмір витрат на правову допомогу у сумі 14 000,00 грн.
Позиція інших учасників
32. 19.06.2023 до Верховного Суду від відповідача надійшли відзиви на касаційні скарги. Відповідач заперечує проти задоволення касаційних скарг, просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, як такі, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідач зазначає:
(1) скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, безпідставно послався на Закон України "Про підприємства в Україні", який станом на 18.09.2015 втратив чинність;
(2) відсутні підстави для врахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми статті 8 ЦК України, оскільки приватне підприємство відноситься до господарських товариств, тому суди правильно застосовували до спірних правовідносин норми Закону України "Про господарські товариства";
(3)під час визначення наявності в учасника Підприємства обов`язку із внесення додаткового вкладу, слід враховувати положення протоколу, статуту Підприємства і норми законодавства, які були чинними на момент прийняття рішення про збільшення статутного капіталу, тому доводи скаржника щодо необхідності застосування до правовідносин положення ЦК України, що встановлюють порядок виконання зобов`язання, є необґрунтованими;
(4) Верховний Суд вже сформував судову практику щодо правовідносин, які виникають між господарським товариством та його учасником стосовно внесення додаткових вкладів:
- питання внесення змін до статуту є компетенцією загальних зборів товариства. Суд не може здійснювати функції учасників товариства, здійснювати аналіз та надавати оцінку прийнятим учасниками рішень (постанова від 21.01.2021 у справі №926/3973/17);
- строк, протягом якого учасники товариства зобов`язані оплатити свій додатковий вклад, визначається не частиною третьою статті 144 ЦК України (в редакції, чинній станом на 20.04.2011), а встановлюється за погодженням учасників товариства та закріплюється у статуті товариства або окремих рішеннях загальних зборів учасників (постанова від 16.06.2020 у справі №911/1089/19);
- подібні правові висновки наведені також у постановах Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 911/938/19, від 31.10.2018 у справі № 905/2639/17;
(5) наслідки невнесення додаткового вкладу визначені у частині десятій статті 18 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", яка підлягає застосуванню;
(6) у законодавстві України не передбачений такий вид корпоративної відповідальності, як примусове стягнення з учасника додаткового вкладу до статутного капіталу, особливо у випадку не визначення загальними зборами таких ключових моментів, як: строк, форма, порядок внесення;
(7) суд дослідив всі докази у справі, позивач був не позбавлений можливості надати висновок експерта в галузі права до суду першої інстанції, висновок науково-правової експертизи не є письмовим доказом, яким сторона може підтверджувати обставини, на які вона посилається у позові;
(8)аргументи щодо обґрунтованості відводу є безпідставними. Факт перебування Новікова М.М. на посаді судді апеляційної інстанції більш ніж 6 років тому не є достатнім для висновку про наявність у представника Чабана Д.Ф. впливу на склад суду під час розгляду справи.
33. Заперечуючи проти скарг на судові рішення щодо судових витрат, відповідач вказував: