ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2023 року
м. Київ
справа №640/27278/21
адміністративне провадження № К/990/20352/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Білак М.В., Єресько Л.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу №640/27278/21
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Запорізької обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора, до якої приєдналась Запорізька обласна прокуратура, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року (суддя Григорович П.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2022 року (суддя-доповідач - Бужак Н.П., судді: Костюк Л.О., Степанюк А.Г.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-1), Запорізької обласної прокуратури, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо несвоєчасного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2021 року у справі № 640/23266/19, допущеного до негайного виконання у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Запорізької області, за період з 26 травня по 27 серпня 2021 року;
- стягнути із Запорізької обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2021 року у справі №640/23266/19, допущеного до негайного виконання у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Запорізької області, за період з 26 травня по 27 серпня 2021 року в сумі 134 639,05 грн.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що наказом Генерального прокурора від 25 жовтня 2019 року № 460-к його було звільнено з посади заступника прокурора Запорізької області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII) з 28 жовтня 2019 року. Проте, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2021 року у справі № 640/23266/19 наказ про його звільнення було скасовано та поновлено на посаді заступника прокурора Запорізької обласної прокуратури та в органах прокуратури з 29 жовтня 2019 року. При цьому, рішення суду в частині поновлення на посаді допущено до негайного виконання. Між тим, наказ Генерального прокурора про скасування наказу від 25 жовтня 2019 року № 460-к та поновлення ОСОБА_1 на посаді був виданий лише 27 серпня 2021 року. Отже, рішення суду в справі № 640/23266/19 у частині, яка підлягала негайному виконанню, виконане відповідачем із затримкою. У зв`язку із цим позивач уважає, що має місце протиправна бездіяльність відповідача та просить стягнути на його користь середній заробіток відповідно до приписів статті 236 Кодексу законів про працю України (по тексту - КЗпП України).
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо несвоєчасного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2021 року у справі № 640/23266/19, допущеного до негайного виконання у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Запорізької області за період з 26 травня 2021 року по 27 серпня 2021 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2021 року у справі №640/23266/19, допущеного до негайного виконання у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Запорізької області за період з 26 травня 2021 року по 27 серпня 2021 року в сумі 134 639,05 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. Відтак, з дня ухвалення судового рішення у справі № 640/23266/19 про поновлення позивача на роботі, у відповідача-1 виник обов`язок щодо його негайного виконання. Водночас судом установлено, що судове рішення від 25 травня 2021 року у справі № 640/23266/19 в частині його негайного виконання, фактично виконано відповідачем-1 шляхом видання наказу № 278к лише 27 серпня 2021 року, а тому позивач має право на стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виконання такого рішення з 26 травня 2021 року по 27 серпня 2021 року.
При розрахунку належної до стягнення на користь позивача суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, суд першої інстанції застосував положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі також - Порядок), і встановив, що сума середнього заробітку складає 134 639,05 грн (2071,37 грн (середньоденна заробітна плата) х 65 (робочі дні).
Постановою від 24 травня 2022 року Шостий апеляційний адміністративний суд скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2021 року у справі № 640/23266/19 та ухвалив у цій частині нове судове рішення наступного змісту: "Стягнути з Запорізької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909973, адреса: 69005, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул. Матросова Олександра, будинок 29А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.05.2021 у справі №640/23266/19, допущеного до негайного виконання у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Запорізької області за період з 26.05.2021 до 27.08.2021 у сумі 134 639,05 грн (сто тридцять чотири тисячі шістсот тридцять дев`ять гривень п`ять копійок).". В решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Приймаючи вказану постанову, суд апеляційної інстанції погодився з розрахунком суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, здійсненого Окружним адміністративним судом міста Києва у рішенні від 04 листопада 2021 року. Поряд із цим апеляційний суд зазначив, що судовим рішенням у справі № 640/23266/19 позивача поновлено на посаді заступника прокурора Запорізької обласної прокуратури, а тому нарахування та виплата середнього заробітку має здійснюватися саме цим органом, а не Офісом Генерального прокурора.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
На рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2022 року Офіс Генерального прокурора подав касаційну скаргу.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються відповідачем-1 з підстави, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту також - КАС України).
Доводи касаційної скарги Офісу Генерального прокурора полягають у тому, що право позивача претендувати на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі КЗпП України пов`язує виключно із виданням роботодавцем відповідного наказу, фактичним допуском "незаконно звільненого" до роботи. При цьому, суд також має встановити вину роботодавця у невиданні наказу про поновлення працівника на роботі. За відсутності такого права у позивача, не могло виникнути його порушення і, відповідно, не могло виникнути права на звернення до суду з цим позовом за захистом порушених прав.
Із посиланням на приписи статті 236 КЗпП України скаржник переконує, що процес поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності, тобто, за наявності волевиявлення особи. Для цього, на його думку, необхідна або заява від особи, яка бажає поновитися на посаді та працювати, або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі. Разом із тим, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що сам позивач не вживав заходів щодо своєчасного виконання рішення про поновлення на посаді, натомість Офісом Генерального прокурора, відразу після отримання постанови державного виконавця, виконано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2021 року. Відтак, за відсутності у діях відповідача-1 вини у несвоєчасному виконанні рішення суду про поновлення позивача на посаді не можна покладати на нього обов`язок щодо сплати середнього заробітку.
Також у касаційній скарзі її автор висловлює незгоду із здійсненим судами попередніх інстанцій розрахунком середнього заробітку за час затримки виконання рішення. Зокрема зазначає, що останній день строку затримки виконання рішення суду - 26 серпня 2021 року, оскільки наказом Генерального прокурора від 27 серпня 2021 року №278к ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника прокурора Запорізької області та в органах прокуратури з 29 жовтня 2019 року. Окрім того, загальна кількість робочих днів у період з 26 травня 2021 року по 26 серпня 2021року включно становить 63 робочі дні.
Більше того, як стверджує касатор, суди попередніх інстанцій неправильно визначили розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1, адже використали інформацію з довідки Запорізької обласної прокуратури від 07 квітня 2021 року № 21-354вих-21, яка не відповідає вимогам Порядку № 100, оскільки у даному випадку середньоденна заробітна плата розрахована не за останні два календарні місяці роботи перед звільненням (серпень-вересень 2019 року), а за два місяці протягом року (квітень та червень 2019 року), що суперечить положенням пункту 2 розділу II Порядку № 100.
Вказане, за твердженнями заявника, узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 640/458/20, де у пункті 46 зазначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, дню звільнення працівника з роботи.
За наведених доводів і міркувань Офіс Генерального прокурора вважає, що судами обох інстанцій в оскаржуваних рішеннях безпідставно не враховано висновок Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 640/458/20 щодо застосування абзаців 3 та 4 пункту 2 розділу II Порядку № 100 у контексті визначення періоду, за який розраховується середній заробіток, а тому відповідно до статті 351 КАС України наявні підстави для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги № К/990/20352/22 у складі: головуючий суддя - Данилевич Н.А., судді: Шевцова Н.В., Мацедонська В.Е.
Ухвалою від 08 вересня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. У цій ухвалі Суд дійшов висновку про необхідність перевірки доводів заявника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 640/458/20. Разом із тим Суд визнав необґрунтованими наведені у касаційній скарзі Офісу Генерального прокурора доводи про неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування статті 236 КЗпП України у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 24 січня 2019 року у справі №760/9521/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15, від 10 травня 2018 року у справі № 332/603/17, від 30 січня 2018 року у справі № 910/4518/16, від 19 грудня 2018 року у справі № 802/1206/17-а, від 13 березня 2019 року у справі № 711/8446/16-ц.
Окрім того, ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2022 року зупинено виконання оскаржуваних судових рішень у справі № 640/27278/2 в частині стягнення із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2021 року у справі № 640/23266/19 у сумі 134 639,05 (сто тридцять чотири тисячі шістсот тридцять дев`ять) гривень 05 копійок до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.
19 вересня 2022 року до Верховного Суду надійшла заява Запорізької обласної прокуратури про приєднання до касаційної скарги Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2022 року.
У поданій заяві обласна прокуратура просить задовольнити касаційну скаргу відповідача-1. Доводи цієї заяви у цілому є аналогічними тим, що наведені у касаційній скарзі Офісу Генерального прокурора. В той же час, Запорізька обласна прокуратура вказує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували абзаци 3 та 4 пункту 2 розділу II Порядку № 100 без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 липня 2022 року у справі № 640/23266/19, у зв`язку із чим здійснили неправильний розрахунок середнього заробітку. У цьому контексті заявник звертає увагу, що у вказаній постанові Верховного Суду міститься висновок про те, що розрахунок у довідці Запорізької обласної прокуратури від 07 квітня 2021 року № 21-354вих-21 не відповідає вимогам Порядку № 100.
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2022 року заяву Запорізької обласної прокуратури про приєднання до касаційної скарги Офісу Генерального прокурора прийнято до розгляду.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надіслав, що в силу частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.
У зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 10 серпня 2023 року №815/0/15-23 "Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку" та згідно з наказом Голови Верховного Суду від 10 серпня 2023 року № 2512-К "Про відрахування судді ОСОБА_2 зі штату Верховного Суду", протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 14 серпня 2023 року № 1354/0/78-23, визначено новий склад суду для розгляду касаційної скарги № К/990/20352/22: головуючий суддя - Соколов В.М., судді: Білак М.В., Єресько Л.О.
Ухвалою від 14 грудня 2023 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
З 2004 року позивач працював в органах прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора від 12 квітня 2017 року № 65к позивача призначено на посаду заступника прокурора Запорізької області.
Наказом Генерального прокурора від 25 жовтня 2019 року № 460-к позивача звільнено з посади заступника прокурора Запорізької області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 28 жовтня 2019 року.
Позивач оскаржив наказ про звільнення до суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2021 року у справі № 640/23266/19 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 25 жовтня 2019 року №460-к про звільнення позивача з посади заступника прокурора Запорізької області та з органів прокуратури;
- поновлено позивача на посаді заступника прокурора Запорізької обласної прокуратури та в органах прокуратури з 29 жовтня 2019 року;
- стягнуто із Запорізької обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 жовтня 2019 року по 25 травня 2021 року в сумі 814 048,41 грн.
У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора понесені позивачем витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 5600,00 грн.
Допущено негайне виконання рішення у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Запорізької обласної прокуратури та в органах прокуратури з 29 жовтня 2019 року та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 45 224,90 грн.
Наказом Генерального прокурора від 27 серпня 2021 року № 278к скасовано наказ Генерального прокурора від 25 жовтня 2019 року № 460к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Запорізької обласної прокуратури та органів прокуратури та поновлено позивача на посаді заступника прокурора Запорізької області з 29 жовтня 2019 року. Підстава: рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2021 року у справі № 640/23266/19; постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 12 серпня 2021 року ВП № 66475231.
Вважаючи, що відповідачем-1 допущено протиправну бездіяльність щодо негайного виконання рішення суду про поновлення на посаді, позивач звернувся до суду з даним позовом.
V. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Позиція Верховного Суду
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів зауважує, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із затримкою виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2021 року у справі № 640/23266/19 у частині поновлення позивача на роботі, допущеної до негайного виконання.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги та заяви про приєднання до неї, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права у межах, визначених статтею 341 КАС України, виходить із такого.
Відповідно до статті 129-1 Конституцій України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
За статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відповідно до частини восьмої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
У світлі спірних правовідносин необхідно зазначити, що Верховний Суд уже неодноразово викладав висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.
Так, зокрема у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.
Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.
Суд підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Як зауважив Верховний Суд у справі № 640/19103/19 відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Верховний Суд наголосив, що наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
У підсумку суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Ця правова позиція щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 лютого 2018 року у справі №807/2713/13-а, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16, від 31 липня 2019 року у справі №813/593/17, від 25 вересня 2019 року у справі №813/4668/16, від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а, від 19 грудня 2019 року у справі № 2а-7683/12/1370, від 05 лютого 2020 року у справі №815/1676/18, від 05 березня 2020 року у справі №280/360/19, від 26 листопада 2020 року у справі №500/2501/19, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №280/5260/19, від 27 січня 2022 року у справі №580/5185/20, від 09 листопада 2022 року у справі № 460/600/22 та від 23 березня 2023 року у справі №420/8539/21.