ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 369/12148/16-ц
провадження № 61-11890св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Київське лісове господарство",
відповідачі: Віто-Поштова сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2020 року в складі судді Пінкевича Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Суханової Є. М., Сушко Л. П., Олійника В. І., в справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Київське лісове господарство" до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсними рішень та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року прокурор Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Київське лісове господарство" (далі - ДП "Київське лісове господарство") звернувся до суду з позовом до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконними рішень та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.
Свої вимоги обґрунтував тим, що рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30 жовтня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та передано йому у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку загальною площею 0,7 га в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
На підставі цього рішення управлінням земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі 25 листопада 2008 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 692528 з кадастровим номером 3222481201:01:005:0091.
У подальшому рішенням Віто-Поштової сільської ради від 26 березня 2009 року змінено цільове призначення земельної ділянки - з ведення особистого селянського господарства на будівництво розважального-оздоровчого центру, СТО та мийки, й 18 квітня 2009 року Управлінням земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 340758.
09 лютого 2016 року ОСОБА_2 відчужив належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_1 .
Прокурор зазначав, що рішення Віто-Поштової сільської ради від 30 жовтня 2008 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства" та від 26 березня 2009 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з земель призначення для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва розважального-оздоровчого центру, СТО та мийки" приймалися поза межами компетенції, у зв`язку з чим видача в подальшому державного акта на право власності, зміна цільового призначення земельної ділянки та подальше її відчуження також здійснено з порушенням вимог законодавства.
За інформацією Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 19 вересня 2016 року та ДП "Київське лісове господарство" від 15 вересня 2016 року земельна ділянка знаходиться в кварталі лісництва, є лісовим масивом, використовується для ведення лісового господарства та щодо неї не надавалося погодження для вилучення земельної ділянки з постійного користування ДП "Київське лісове господарство".
21 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Києво-Святошинському районі Київської області із заявою про поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:005:0091 на дві земельні ділянки площами 0,69 га та 0,01 га. У результаті поділу утворено дві земельні ділянки площами 0,69 га та 0,01 га з кадастровими номерами: 3222481201:01:005:5157 та 3222481201:01:005:5158.
Посилаючись на те, що Віто-Поштова сільська рада не мала повноважень щодо вилучення, надання у власність та зміни цільового користування земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб, прокурор, уточнивши позовні вимоги, просив суд:
- визнати недійсними вказані рішення Віто-Поштової сільської ради від 30 жовтня 2008 року та від 26 березня 2009 року;
- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки площами 0,69 га та 0,01 га з кадастровими номерами: 3222481201:01:005:5157 та 3222481201:01:005:5158, розташовані у с. Віті-Поштовій Києво-Святошинського району Київської області .
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 червня 2017 року, в позові відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції виходив з того, що передана у приватну власність ОСОБА_2 земельна ділянка відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення, у встановленому законом порядку не вилучалася у законного користувача - ДП "Київське лісове господарство", цільове призначення землі з лісогосподарського на ведення особистого селянського господарства не змінювалося. Тому оспорювані прокурором рішення прийняті Віто-Поштовою сільською радою із перевищенням повноважень та суперечать вимогам закону, що свідчить про порушення права держави, однак позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав спливу строку позовної давності, оскільки про порушене право Кабінет Міністрів України та ДП "Київське лісове господарство" дізналося у 2008 році.
Постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року за наслідками розгляду касаційної скарги заступника прокурора Київської області рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 червня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішень Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30 жовтня 2008 року та від 26 березня 2009 року скасовано та ухвалено нове рішення у цій частині про відмову в позові.
В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 червня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог про визнання недійсними рішень Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30 жовтня 2008 року і від 26 березня 2009 року та відмовляючи у задоволенні цих позовних вимог, касаційний суд виходив з того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, який не відновить порушеного права власності держави на спірні земельні ділянки лісового фонду.
Направляючи справу на новий розгляд касаційний суд виходив з того, що суди дійшли передчасних висновків про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки вони не встановили початку перебігу позовної давності для Кабінету Міністрів України, право якого порушено.
При новому розгляді справи рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що на час прийняття Віто-Поштовою сільською радою оспорюваних рішень вирішення питань у спірних правовідносинах відносились до повноважень місцевих державних адміністрацій, тому інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України не порушені.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду та вважав судове рішення таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Постановою Верховного Суду від 18 травня 2022 року касаційну скаргу Київської обласної прокуратури задоволено частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року в частині позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах ДП "Київське лісове господарство" до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння скасовано, позов в цій частині залишено без розгляду.
Постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року в частині позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2 скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах ДП "Київське лісове господарство" до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та залишаючи в цій частині позов без розгляду, касаційний суд виходив з того, що позовні вимоги прокурора в інтересах державного підприємства спрямовані на захист цього підприємства, а не на захист прав або інтересів держави, а тому не підлягають розгляду по суті, оскільки прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.
Скасовуючи постанову апеляційного суду в частині позову прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та направляючи справу в цій частині на новий апеляційний розгляд, касаційний суд виходив з того, що суди не виконали вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 23 жовтня 2019 року. Так переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що місцевим судом повторно розглянутий спір в частині вимог прокурора про визнання недійсними оспорюваних рішень Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30 жовтня 2008 року та від 26 березня 2009 року, не врахував неприпустимість розгляду судами одного і того ж спору двічі.
Крім того, апеляційний суд не звернув до уваги, що приймаючи в цій справі постанову від 23 жовтня 2019 року, Верховний Суд погодився з висновками судів щодо порушення прав Кабінету Міністрів України, та, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, наголошував на необхідності визначення моменту, з якого часу орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, міг дізнатися про порушення прав держави. Проте при новому розгляді справи на порушення вимог статті 417 ЦПК України питання початку перебігу позовної давності для захисту порушеного права держави суди не досліджували, натомість відмовили у задоволені позову у зв`язку із недоведеністю порушення інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України.
Крім того, касаційний суд виходив з того, що, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд не звернув увагу на те, що позов пред`явлено на захист інтересів держави, не врахував, що ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, суд ототожнив поняття вилучення та надання земельної ділянки лісового фонду певного розміру і, відповідно, компетенції органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо цього, із захистом інтересів держави щодо лісів, які перебувають під особливою охороною держави, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що передачею спірної земельної ділянки у власність фізичної особи не було порушено права держави в особі Кабінету Міністрів України.
Під час нового розгляду Київський апеляційний суд постановою від 28 вересня 2022 рокуапеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області залишив без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2020 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а також зазначив, що відповідно до законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень Кабінету Міністрів України не входило розгляд питань про передачу у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею менш як 1 гектар, що перебувають у державній власності. Розгляд питання, пов`язаного із передачею у власність, наданням у постійне користування для нелісогосподарських потреб земель лісогосподарського призначення площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припинення права користування ними належало до повноважень районних державних адміністрацій. Тому оскільки на час виникнення спірних правовідносин вирішення вказаних питань відносились до повноважень місцевих державних адміністрацій, то інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України не порушені, а тому позов не підлягає задоволенню.
Суд апеляційної інстанції посилався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24 березня 2021 року в справі № 369/9036/17 (провадження № 61-15511св20).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
28 листопада 2022 року Київська обласна прокуратура звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2020 року і постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов прокурора в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 15 травня 2018 року в справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року в справі № 469/1203/15-ц, від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13; постанові Верховного Суду від 26 липня 2018 року в справі № 926/1111/15 та постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року в справі № 6-140цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також, вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 березня 2021 року в справі № 369/9036/17 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції вимог статті 417 ЦПК України, оскільки не враховано висновки та вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 травня 2022 року в цій справі.
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Зважаючи на приписи статей 152, 153 ЗК України та статей 387, 388 ЦК України, в даному позові в інтересах держави, у якості органу, уповноваженого на здійснення функцій у правовідносинах, пов`язаних із захистом інтересів держави, визначено Кабінет Міністрів України, як орган, який відповідно до частини восьмої статті 122, частини дев`ятої статті 149 ЗК України (зі змінами, внесеними до ЗК України з 15 березня 2012 року) від імені Українського народу з 15 березня 2012 року став єдиним розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення державної форми власності, і залишався таким суб`єктом на час розгляду даної справи.
На момент виникнення спірних правовідносин уповноваженим органом державної влади дійсно була районна державна адміністрація, однак, на момент звернення прокурором до суду з даним позовом, таким органом вже був Кабінет Міністрів України.
Суди неправильно застосували положення матеріального права, які регулювали повноваження органів державної влади на розпорядження землями лісогосподарського призначення від імені держави, ототожнюючи поняття компетенції органу державної влади на час дії норми закону та права на розпорядження земельними ділянками як на час вчинення зазначених у позові порушень, так і на час звернення прокурором з позовом, чим безпідставно позбавлено державу права на судовий зазист.
Необґрунтованим є посилання судів на рішення Господарського суду Київської області від 27 травня 2008 року у справі № 9/257-08, оскільки цим рішенням припинено право користування ДП "Київське лісове господарство" земельними ділянками лісогосподарського призначення ДП "Київське лісове господарство": в кварталі 50 виділи 1, 2, 4, 5, 15, 23, що розташовані в межах населеного пункту с. Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області, проте спірна земельна ділянка із кадастровим номером 3222481201:01:005:0091 розташована у виділі 6 кварталу 50 Васильківського лісництва ДП "Київське лісове господарство", питання щодо вилучення якого господарським судом не розглядалося.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2023 року Кабінет Міністрів України в особі представника Фартушної В. Л. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу задовольнити повному обсязі. Також просить розглядати справу за участі представника Кабінету Міністрів України.
Також відзив на касаційну скаргу подав ОСОБА_1, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, які ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу № 369/12148/16.
У березні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30 жовтня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та передано йому у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку загальною площею 0,7 га в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (т. 1 а. с. 25).
13 жовтня 2008 року ОСОБА_2 сплатив на користь ДП "Київське лісове господарство" 31 606,40 грн на відшкодування збитків за вилучення ділянки державного лісового фонду (т. 1 а. с. 77).
На підставі цього рішення 25 листопада 2008 року Управлінням земельних ресурсів в Києво-Святошинському районі ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 692528 з кадастровим номером 3222481201:01:005:0091, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010832900553 (т. 1 а. с. 27).
Рішенням Віто-Поштової сільської ради від 26 березня 2009 року змінено цільове призначення земельної ділянки - з ведення особистого селянського господарства на будівництво розважально-оздоровчого центру, СТО та мийки (т. 1 а. с. 26).
18 квітня 2009 року ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 340758, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010991300893 (т. 1 а. с. 29).
09 лютого 2016 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 відчужив належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_1 . Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу Семенець О. А. від 09 лютого 2016 року з індексним номером 28153579 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222481201:01:005:0091.
21 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області із заявою про поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:005:0091 на дві земельні ділянки площами 0,69 га та 0,01 га. У результаті поділу утворено дві земельні ділянки площами 0,69 га та 0,01 га з кадастровими номерами: 3222481201:01:005:5157 та 3222481201:01:005:5158.
Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" від 26 серпня 2016 року та матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років Васильківського лісництва ДП "Київліс" вказана земельна ділянка розташована у виділі 6 (17) кварталу 50 Васильківського лісництва і є земельною ділянкою лісового фонду, покрита лісовою рослинністю.
Рішенням Господарського суду Київської області від 27 травня 2008 року, яке набрало законної сили у справі № 9/257-08, за позовом Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ДП "Київське лісове господарство" про припинення права користування земельними ділянками припинено право користування ДП "Київське лісове господарство" земельними ділянками лісогосподарського призначення, у тому числі квартал 50 виділ 2 площею 0,98 га, квартал 50 виділ 2 площею 0,98 га, квартал 50 виділ 2 площею 0,98 га, які знаходяться у межах населеного пункту Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області.
Вказаним рішенням установлено, що ДП "Київське лісове господарство" надало згоду Віто-Поштовій сільській раді на передачу та використання для потреб перспективного розвитку села до земель запасу Віто-Поштової сільської ради вищевказані земельні ділянки лісового фонду Васильківського лісництва.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
23 жовтня 2019 року Верховний Суд у цій справі прийняв постанову, якою, за наслідками розгляду касаційної скарги заступника прокурора Київської області, скасував рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 червня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішень Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30 жовтня 2008 року та від 26 березня 2009 року й ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в позові, а в іншій частині скасував і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Приймаючи в цій справі постанову від 23 жовтня 2019 року, Верховний Суд погодився з висновками судів щодо порушення прав Кабінету Міністрів України, та, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, наголошував на необхідності визначення моменту, з якого орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, міг дізнатися про порушення прав держави.
Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України).
Проте при новому розгляді справи в порушення вимог статті 417 ЦПК України питання початку перебігу позовної давності для захисту порушеного права держави судом першої інстанції не досліджувалось, натомість відмовлено у задоволенні позову у зв`язку із недоведеністю порушення інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України. На зазначене також не звернув увагу й суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін.
Під час нового перегляду судових рішень в касаційній інстанції Верховний Суд постановою від 18 травня 2022 року констатував невиконання судами вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 23 жовтня 2019 року, та дійшов висновку, зокрема, про скасування постанови Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року в частині позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України і направлення в цій частині справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, касаційний суд знову звертав увагу апеляційного суду про порушення прав Кабінету Міністрів України, та просив врахувати, що позов пред`явлено на захист інтересів держави і, що ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
Однак при новому розгляді справи апеляційний суд в порушення вимог статті 417 ЦПК України не виконав вказівки Верховного Суду та дійшов висновку про відмову у задоволенні позову прокурора у зв`язку із недоведеністю порушення інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України.
Вказані обставини свідчать про те, що постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
Щодо обґрунтованості позовних вимог
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Пред`являючи позов у цій справі в інтересах держави, прокурор посилався на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, яка належала до лісового фонду, зокрема, фізичною особою - відповідачем, що, на переконання позивача, є підставою для витребування цієї земельної ділянки на користь держави.
За змістом статей 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статей 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.