ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 295/4780/20
провадження № 61-11222св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного суду від 10 липня 2023 року в складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Григорусь Н. Й., Борисюка Р. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку спільного майна,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку спільного майна.
Позовну заяву обґрунтовувала тим, що з 2002 року вона перебувала у фактичних шлюбних стосунках з відповідачем, а з 04 вересня 2003 року до 09 січня 2020 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Протягом 2002 - 2006 років за їхні спільні кошти збудовано житловий будинок, який розташований на АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок). Оскільки земельна ділянка, на якій знаходиться цей житловий будинок, належала ОСОБА_2, то право власності на новозбудований житловий будинок також зареєстровано за ним. 18 червня 2007 року ОСОБА_2 продав 52/100 частки цього житлового будинку своєму брату ОСОБА_3 .
Позивач зазначала, що 48/100 частки спірного житлового будинку є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, проте між нею та відповідачем виник спір щодо цього нерухомого майна, оскільки колишній чоловік заперечує її право власності на 1/2 частку спірного майна.
Уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд:
- визнати 48/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 110,90 кв. м, житловою площею 41,0 кв. м, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя;
- визнати за нею право власності на 1/2 частку 48/100 частки спірного житлового будинку;
- визнати за нею право власності на частину земельної ділянки, кадастровий номер 1810136300:01:015:0005, загальною площею 0,0946 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, пропорційно виділеній їй частці житлового будинку.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Богунський районний суд м. Житомира рішенням від 04 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що переважна більшість робіт із будівництва спірного будинку здійснена до укладення шлюбу між сторонами, на час укладення шлюбу такий будинок мав статус об`єкта незавершеного будівництва. Позивач не надала суду належних доказів того, що за рахунок спільних трудових чи грошових затрат або її затрат істотно збільшилася вартість спірного житлового будинку та не надала доказів, що за рахунок її коштів здійснювалося будівництво вказаного житлового будинку.
Верховний Суд постановою від 18 травня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задовольнив частково.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 30 червня 2022 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на житловий будинок 25 вересня 2006 року, що свідчить про те, що він набув право власності на спірний житловий будинок у період перебування у шлюбі з позивачем. Тому на житловий будинок поширюється презумпція спільної сумісної власності подружжя, а тому позивач не зобов`язана доводити наявність права спільної сумісної власності на зазначене майно, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Тому, встановивши, що право власності на житловий будинок набуте відповідачем у період перебування у шлюбі з позивачем, суди попередніх інстанцій не навели у своїх судових рішеннях обґрунтованих мотивів, якими саме доказами, наданими стороною відповідача, спростовується презумпція спільності майна сторін щодо цього будинку.
З метою правильного вирішення спору судам необхідно було першочергово встановити, якими доказами відповідач спростовує презумпцію спільної сумісної власності майна, і лише після встановлення таких обставин надавати оцінку істотності збільшення вартості спірного майна внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Під час нового розгляду Житомирський апеляційний суд постановою від 10 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.
Скасував рішення Богунського районного суду м. Житомира від 04 серпня 2021 року і ухвалив нове судове рішення про задоволення позову.
Визнав 48/100 ід. часток житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований у АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя.
Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину від 48/100 ід. часток спірного житлового будинку з надвірними будівлями.
Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 500 кв. м, на якій розташовані 48/100 ід. часток житлового будинку з надвірними будівлями.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 26 274,50 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що станом на день укладення шлюбу йому належав на праві власності об`єкт незавершеного будівництва, про вартість та ступінь готовності такого об`єкта до експлуатації.
Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі
22 липня 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 10 липня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норми матеріального права, зокрема без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 24 січня 2020 року в справі № 910/10987/18, від 03 червня 2020 року в справі № 363/4852/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції незаконно стягнув з відповідача як особи з інвалідністю ІІ групи судовий збір, а також вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права - пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду у цій справі, викладених у постанові від 18 травня 2023 року, та не навів мотивів про прийняття чи відхилення доказів, наданих відповідачем, які спростовують презумпції спільності майна, про які також вказував суд першої інстанції у своєму рішенні. Також суд не врахував покази свідків, які підтверджували те, що будинок був збудований ще у 1995 році і відповідач проживав у ньому зі своєю попередньою дружиною та дитиною.
У касаційній скарзі заявник посилається на архітектурно-планувальні завдання на проектування спірного двоквартирного житлового будинку, затвердженого начальником Головного управління містобудування та архітектури Житомирської міської ради від 09 грудня 2003 року, на довідку АТ "Житомиробленерго", на технічні умови на електрофікацію будинку від 28 вересня 1994 року, які, на його думку, підтверджують факт існування спірного будинку ще у 1995 році.
Вказує на те, що виготовлення проектної документації, її затвердження, видача свідоцтва про право власності на будинок 25 вересня 2006 року і подальша реєстрація права власності на нього і земельну ділянку не є доказами створення цього майна у шлюбі і, як наслідок, віднесення його до спільного майна подружжя.
Також зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково здійснив поділ земельної ділянки, оскільки земельна ділянка в силу пункту 5 частини першої статті 57 СК України набута на підставі приватизації відповідачем і є його особистою приватною власністю.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Богунського районного суду міста Житомира.
Справа надійшла до Верховного Суду у серпні 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 вересня 2003 року. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 січня 2020 року шлюб між ними розірвано (т. 1 а. с. 14).
Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 27 вересня 1990 року № 356 ОСОБА_2 надано у безстрокове користування земельну ділянку площею 500,0 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_1 та призначена для будівництва житлового будинку (т. 1 а. с. 43-47).
Рішенням виконкому Житомирської міської ради від 14 серпня 2003 року № 471 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту щодо продовження будівництва двоквартирного житлового будинку на земельній ділянці на АДРЕСА_1 .
13 жовтня 2003 року затверджено технічні умови на будівництво двоквартирного спірного житлового будинку.
Відповідно до архітектурно-планувального завдання на проектування двоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1, затвердженого начальником Головного управління містобудування та архітектури Житомирської міської ради 09 грудня 2003 року, на земельній ділянці за вказаною адресою знаходиться розпочатий будівництвом двоквартирний житловий будинок.
20 вересня 2005 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0946 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та призначена для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (т. 1 а. с. 7).
Рішенням виконкому Житомирської міської ради від 13 квітня 2006 року № 313 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом двоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 60).
25 вересня 2006 року виконкомом Житомирської міської ради на ім`я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок (т. 1 а. с. 6).
18 червня 2007 року ОСОБА_5 продав ОСОБА_3 52/100 частки спірного житлового будинку. Позивач надавала згоду ОСОБА_2 на відчуження зазначеного нерухомого майна (т. 1 а. с. 66, 67, 83).
Допитаний у судовому засіданні за клопотанням позивача свідок ОСОБА_6 надав показання про те, що в 2003-2004 роках стіни будинку були зведені та будинок накритий дахом із шиферу, вікна та двері в ньому вже були встановлені, підлоги не було, у ньому ніхто не проживав, подвір`я було не огороджене. На прохання батьків позивача в 2003-2004 роках він привозив будівельні матеріали, міжкімнатні двері, блоки для перегородок у будинку. Сторони спочатку проживали в батьків позивача в смт Черняхів, а в 2004-2005 роках переїхали проживати в будинок, який добудовувався.
Допитана в судовому засіданні за клопотанням позивача свідок ОСОБА_7 надала показання про те, що спочатку спірний будинок був не придатним для проживання, а потім весь час велося будівництво. До того, як у будинку стала проживати позивач, будинок представляв собою накриту дахом коробку, а з 2005 року, коли сторони стали проживати в ньому в облаштованій кімнаті на другому поверсі, там постійно проводилися роботи з його облаштування, зокрема в коридорі на підлозі було покладено плитку, зашито гіпсокартоном стелю, проведено воду в туалет і ванну, пізніше підведено гарячу воду, забетоновано подвір`я, де встановлено колодязь. Позивач купувала будівельні матеріали за свої кошти, так як відповідач після отриманої травми не працював, але він здійснював будівельні роботи.
Допитаний у судовому засіданні за клопотанням позивача свідок ОСОБА_8 надав показання про те, що в 2003 році він допомагав у будівництві будинку, який не був завершений будівництвом, і на той час у будинку ніхто не проживав. До одруження сторони проживали в будинку батьків позивача, а в спірному будинку була зведена коробка двоповерхового будинку, вікна та двері вже були встановлені, підлоги в кімнатах не було, а також ванни і туалету.
Допитана в судовому засіданні за клопотанням позивача свідок ОСОБА_9 надала показання про те, що до одруження сторін в 2003 році вони два роки проживали в батьків позивача. На АДРЕСА_1 вони будували житловий будинок, який у 2003 році вже був зведений та накритий дахом, у будинку веранди не було, вхідні двері встановлені тимчасові, стіни в будинку не штукатурені, для проживання була придатна одна кімната на другому поверсі. За час шлюбу сторони здійснювали в будинку внутрішні будівельні роботи з його облаштування. Провели в будинок газ і воду, зробили туалет. Коли дитині ОСОБА_10 виповнився 1 рік, вони переїхали проживати в будинок, де вже на той час було облаштовано дві кімнати.
Допитана в судовому засіданні за клопотанням відповідача свідок ОСОБА_11 надала показання про те, що спочатку відповідач та його брат отримали земельну діяльну, а потім за допомогою їхніх батьків побудували будинок на АДРЕСА_1 на два входи, який було зведено у 1990-х роках, у будинку були вікна і двері. У 1998 році ОСОБА_12 одружився та проживав із сім`єю у будинку, а після розірвання першого шлюбу одружився вдруге. У цьому будинку вона ніколи не була та що в ньому було всередині сказати не може. Газ до будинку було проведено в 1997 році.
Допитана в судовому засіданні за клопотанням відповідача свідок ОСОБА_13 надала показання про те, що вона є рідною сестрою відповідача та саме вона в 2001 році познайомила ОСОБА_12 з ОСОБА_14 . Зі своєю першою дружиною та їхньою дитиною ОСОБА_12 проживав у повністю збудованому спірному будинку з літа 1998 року до кінця 2000 року, так як в 1997 році в будинку обидва поверхи були облаштовані для проживання в ньому. У 2003 році він одружився з ОСОБА_14, спочатку проживали в смт Черняхів, а в 2005 році вони заселилися в побудований будинок. Спочатку в будинку було пічне опалення, а потім проведено газ. На облаштування будинку позивач грошей не надавала. Під час спільного проживання з позивачем ними було перероблено опалення, зроблено туалет і проведено каналізація. Газ підведено до будинку в 1998 році. Будинок побудовано за кошти батьків відповідача.
Допитана в судовому засіданні за клопотанням відповідача свідок ОСОБА_15 надала показання про те, що вона є рідною сестрою відповідача та їй відомо, що будинок на АДРЕСА_1 побудовано їхніми батьками за належні їм кошти в період 1991-1996 роки на земельній ділянці, отриманій відповідачем. Старший брат спочатку проживав у тимчасовій споруді та оскільки його частина збудована швидше, він заселився в неї в 1996 році. Відповідач заселився в свою частину будинку в 1998 році з першою дружиною та двома дітьми, а після розірвання шлюбу залишився проживати в ньому сам. Одружившись із ОСОБА_14, деякий час вони проживали в її батьків у смт Черняхів, а в подальшому переїхали в побудований будинок.
Допитаний у судовому засіданні за клопотанням відповідача свідок ОСОБА_3 надав показання про те, що він є рідним братом відповідача та йому відомо, що на АДРЕСА_1 в 1994 році залито фундамент під будинок, в 1995 році збудовано дерев`яний будинок, який в 1996 році обкладено цеглою. На початку 1997 року будинок побудований повністю, мав двері, вікна, дах і пічне опалення. Одружившись із своєю першою дружиною в 1996 році, відповідач проживав з нею в новому будинку. Через деякий час після одруження з позивачем у 2005 році вони приїхали проживати в будинок та весь час щось переробляли та доробляли в ньому. Він продав автомобіль та надав кошти на облаштування туалету і для проведення води в будинок. Капітального ремонту в будинку не проводили. До одруження вони спільно не проживали. Кошти на будівництво будинку надав його батько та він особисто витрачав кошти своєї сім`ї. У 2004 році провели опалення в будинку без участі позивача. Купівля-продаж будинку оформлена формально для розподілу будинку між ним і його братом.
Допитана в судовому засіданні за клопотанням відповідача свідок ОСОБА_16 надала показання про те, що будівництво будинку на АДРЕСА_1 розпочалося з 1994 року, а завершилося в 1996 році. Батько позивача привозив матеріали. У 1998 році відповідач одружився та він проживав у своїй половині будинку разом із своєю сім`єю. З 2005 року в будинку стала проживати позивач та з нею побудовано гараж на подвір`ї.
Допитана в судовому засіданні за клопотанням відповідача свідок ОСОБА_17 надала показання про те, що вона є дружиною рідного брата відповідача ОСОБА_3 та їй відомо, що спірний будинок почали будувати в 1994 році, а в 1996 році він був збудований. Будівництво здійснювали ОСОБА_12, її чоловік та їхні батьки. У 1998 році ОСОБА_12 проживав у своїй частині разом із свою першою дружиною. Будинок не вводився в експлуатацію за відсутності коштів. Одразу після одруження сторони стали проживати в смт Черняхів у батьків ОСОБА_14, а в 2005 році переїхали проживати в будинок. Земельна ділянка, на якій збудовано будинок, надана відповідачу за місцем роботи. За час проживання ОСОБА_14 в будинку жодних будівельних робіт проведено не було. На другому поверсі в будинку нею облаштовано третю кімнату, а дві інші вже були зроблені.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постанова апеляційного суду не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.