ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 187/385/20
провадження № 61-4044св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Петриківська селищна рада Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2022 року в складі судді Іщенко І. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року в складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Биліної Т. І., Зайцевої С. А., в справі за позовом ОСОБА_1 до Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора Чаплинської сільради Петриківської району Дніпропетровської області Медвєдєвої С. В. (далі - державний реєстратор Медвєдєва С. В.), ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення.
В обґрунтування своїх вимог зазначала, що 04 березня 2000 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2, від якого у них є спільна дитина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2015 року шлюб між ними розірвано.
03 листопада 2000 року позивач купила житловий будинок АДРЕСА_1, житловою площею 21,6 кв. м. (далі - житловий будинок).
Рішенням Лобойківської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області від 26 квітня 2000 року № 9 позивачу передано у власність земельну ділянку, площею 0,4262 га, для обслуговування спірного житлового будинку, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії Р2 № 169564 від 26 серпня 2002 року.
Рішеннями Виконавчого комітету Лобойківської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області від 20 лютого 2007 року № 23 та від 20 липня 2016 року № 22 позивачу надано дозвіл на реконструкцію вказаного житлового будинку та будівництво господарських будівель. Зазначала, що на час звернення до суду з позовом будівельні роботи тривали, позивач за власні кошти утримує будинок та господарські будівлі, сплачує земельний податок та комунальні платежі.
Вказувала на те, що відповідач ОСОБА_2 звертався до суду з позовом про визнання права власності на 1/2 частку вказаного житлового будинку, але йому було відмовлено рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2016 року. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що житловий будинок належить сторонам на праві спільної сумісної власності, однак він був реконструйований, житлова плаща його збільшена, а доказів того, що він введений в експлуатацію та зареєстрований у встановленому законом порядку позивач не надав.
Однак, в грудні 2017 року позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 01 березня 2017 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 березня 2017 року індексний номер 34131548, прийняте державним реєстратором Медвєдєвою С. В., зареєстрував право спільної сумісної власності на спірний житловий будинок загальною площею 98,2 кв. м, житловою площею 65,4 кв. м, вказавши по 1/2 частки за кожним. Підставою для реєстрації права спільної сумісної власності вказано: договір купівлі-продажу від 03 листопада 2000 року; державний акт на право власності на земельну ділянку серії Р2 № 169564 від 26 серпня 2002 року; свідоцтво про одруження від 04 березня 2000 року № 095645; рішення Лобойківської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області від 16 грудня 2015 року № 54 про розгляд заяви ОСОБА_2 .
Позивач вважала дії ОСОБА_2 та державного реєстратора Медвєдєвої С. В. щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права спільної сумісної власності протиправними, вказувала на те, що всі оригінали документів знаходяться у нею і відповідач не має права власності на частку її житлового будинку.
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала до суду уточнену позовну заяву, в якій вказавши відповідачем Чаплинську сільську раду Петриківського району Дніпропетровської області та ОСОБА_2,просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Медвєдєвої С. В. від 03 березня 2017 року індексний номер 34131548 про державну реєстрацію права спільної сумісної власності на спірний житловий будинок, загальною площею 98,2 кв. м, житловою 65,4 кв. м, за ОСОБА_4 та ОСОБА_2, відповідний запис внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 19301457;
- скасувати запис № 19301457 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_4 та ОСОБА_2, який внесений на підставі рішення державного реєстратора Медвєдєвої С. В. від 03 березня 2017 року індексний номер 34131548.
Ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2021 року замінено відповідача в справі Чаплинську сільську раду Петриківського району Дніпропетровської області на її правонаступника - Петриківську селищну раду Дніпровського району Дніпропетровської області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Петриківський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 20 вересня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.
Скасував рішення державного реєстратора Медвєдєвої С. В. від 01 березня 2017 року, номер запису про право власності 19301330, про державну реєстрацію права спільної сумісної власності на 1/2 частку спірного житлового будинку, загальною площею 98,2 кв. м, житловою 65,4 кв. м, за ОСОБА_2 .
Скасував рішення державного реєстратора Медвєдєвої С. В. від 01 березня 2017 року, номер запису про право власності 19301457, про державну реєстрацію права спільної сумісної власності на 1/2 частку спірного житлового будинку, загальною площею 98,2 кв. м, житловою 65,4 кв. м, за ОСОБА_4 .
Скасував рішення державного реєстратора Медвєдєвої С. В. від 01 березня 2017 року, номер запису про право власності 19301457, про державну реєстрацію права спільної сумісної власності на житловий будинок, загальною площею 98,2 кв. м, житловою 65,4 кв. м за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Стягнув із ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1 696,80 грн на користь ОСОБА_4 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на спірний житловий будинок і земельну ділянку належить позивачу, на підставі договору купівлі-продажу від 03 листопада 2000 року та державного акта на право приватної власності на земельну ділянку від 26 серпня 2002 року, який був придбаний останньою після розірвання шлюбу з відповідачем. Реєструючи право спільної сумісної власні на спірний житловий будинок за ОСОБА_2 та ОСОБА_4, державний реєстратор не перевірила правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок, не врахувала те, що житловий будинок, придбаний позивачем після розірвання шлюбу із відповідачем, а також не врахувала судове рішення, яке набрало законної сили, яким відмовлено ОСОБА_5 про поділ спірного житлового будинку.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Дніпровський апеляційний суд постановою від 02 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2022 року скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції, що позивачка є одноособовим власником спірного житлового будинку і земельної ділянки із 03 листопада 2000 року, а відповідач ОСОБА_5 не має ніякого відношення до вказаного майна, оскільки копією свідоцтва про одруження підтверджується, що шлюб між ними був укладений 04 березня 2000 року, а розірваний заочним рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2015 року, тобто, позивач стала власником житлового будинку і земельної ділянки перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2, доказів того, що спірний житловий будинок є її особистою приватною власністю матеріали справи не містять.
Крім того, апеляційний суд виходив з того, що суд в порушення норм процесуального права задовольнив позовні вимоги як первісної так і уточненої позовної заяви.
Також апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не врахував, що позивач обрала неефективний спосіб захисту та Чаплинська сільська рада Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, правонаступником якої є Петриківська селищна рада Дніпровського району Дніпропетровської області, є неналежним відповідачем за позовними вимогами про визнання протиправним рішення та скасування державної реєстрації.
Крім того, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що справу розглянуто за відсутності ОСОБА_2 та його представника, які належним чином не повідомлені про розгляд справи.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
15 березня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2022 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає:
- неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права;
- суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеними у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року в справі № 910/10963/19;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо реєстрації права спільної сумісної власності без відома та заяви одного із співвласників, а також на майно, яке ще реконструюється.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги з тих підстав, що спірний житловий будинок був придбаний позивачем після розірвання шлюбу, а тому під час реєстрації права спільної часткової власності за сторонами державним реєстратором не дотримано порядок перевірки документів на житловий будинок, є помилковими та такими, що прийняті без дослідження доказів у справі. Крім того, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а саме розглянув справу за відсутності сторін та вийшов за межі позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу з порушенням норм матеріального права, не з`ясував законність прийнятого державним реєстратором оскаржуваного рішення, не з`ясував на підставі яких документів проведена реєстрація права спільної часткової власності, залишив поза увагою те, що реєстрація проведена без згоди позивача та за її відсутності, а також за відсутності оригіналів правовстановлюючих документів. Тобто, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції з підстав порушення ним норм процесуального права, взагалі не досліджував законності оскаржуваної реєстрації права спільної сумісної власності на спірний житловий будинок.
Крім того, зазначає про помилкове посилання апеляційного суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 466/8649/16, а також вказує, що висновки апеляційного суду про обрання позивачем неналежного способу захисту, а належним способом у цій справі є віндикаційний позов, є помилковими.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Петриківського районного суду Дніпропетровської області.
Справа надійшла до Верховного Суду в червні 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановленні судами
Суди встановили, що 04 березня 2000 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено шлюб, який рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2015 року було розірвано (т. 1 а. с. 19, 21). Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 20).
03 листопада 2000 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, житловою площею 21,6 кв. м, посвідчений за реєстровим номером 3127 (т. 1 а. с. 22).
Рішенням Лобойківської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області від 26 квітня 2000 року № 9 ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку площею 0,4262 га, для обслуговування спірного житлового будинку, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії Р2 № 169564 від 26 серпня 2002 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за номером 412 (т. 1 а. с. 23).
Рішенням Виконавчого комітету Лобойківської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області від 21 лютого 2007 року № 23 надано дозвіл ОСОБА_4 на реконструкцію житлового будинку та будівництво господарських будівель: гаражу, паркану на присадибній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 24).
Рішенням виконкому Лобойківської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області від 16 грудня 2015 року № 54 внесено зміни щодо номера житлового будинку, вказаного у рішенні виконкому від 21 лютого 2007 року № 23, а саме: номер будинку АДРЕСА_2 змінено на номер 20 (т. 1 а. с. 33).
Рішенням Виконавчого комітету Лобойківської сільської ради від 20 липня 2016 року № 22 надано дозвіл ОСОБА_4 на будівництво в існуючому господарстві будівлі (сараю), паркану, прибудови до житлового будинку (навіс над крильцем) на присадибній ділянці існуючому домогосподарстві за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 34).
У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна, в якому просив суд визнати право спільної сумісної власності і право власності на 1/2 частку житлового будинку та земельної ділянки, які знаходяться на АДРЕСА_1 .
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2016 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 (справа № 187/1139/15) (т. 1 а. с.37-39). Рішення суду набрало законної сили.
Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог було те, що спірні об`єкти самочинно збудовані колишнім подружжям на земельній ділянці, яка належить на праві власності ОСОБА_4, але вони не введені в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що є обов`язковим згідно чинного законодавства, а тому право власності виникає лише з моменту прийняття його в експлуатацію.
В березні 2017 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до державного реєстратора Медведєвої С. В. про реєстрацію права спільної сумісної власності подружжя щодо спірного житлового будинку.
01 березня 2017 року державним реєстратором Медведєвою С. В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 19301330 щодо реєстрація права спільної сумісної власності на 1/2 частку спірного житлового будинку, загальною площею 98,2 кв. м, житловою - 65,4 кв. м, за ОСОБА_2
01 березня 2017 року державним реєстратором Медведєвою С. В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 19301457 щодо реєстрація права спільної сумісної власності на 1/2 частку спірного житлового будинку, загальною площею 98,2 кв. м, житловою - 65,4 кв. м, за ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 40, 127).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставами для державної реєстрації речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Медвєдєвою С. М. зазначено: договір купівлі-продажу від 03 листопада 2000 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, державник акт на право приватної власності на землю, виданий 26 серпня 2020 року на ім`я ОСОБА_4, для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1, та свідоцтво про одруження ОСОБА_4 та ОСОБА_2, зареєстроване 04 березня 2000 року.
Датою державної реєстрації права приватної спільної сумісної власності на спірний житловий будинок державний реєстратором вказано 01 березня 2017 року, номер запису 19301457 (т. 1 а. с.127).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.