ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 757/48689/17-ц
провадження № 61-17224св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
третя особа - Національний банк України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2020 року у складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", третя особа - Національний банк України, про стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), яке 14 червня 2018 року змінило найменування на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), третя особа - Національний банк України, про стягнення коштів.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 08 жовтня 2012 року між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір банківського вкладу № SAMDN01000729518010 "Вклад "Депозит VIP", на виконання умов якого вона внесла на депозитний рахунок грошові кошти у розмірі 1 000 000 доларів США під 10 % річних строком на 366 днів, тобто до 08 жовтня 2013 року включно.
Додатковою угодою від 12 березня 2014 року № 1 строк вкладу за вказаним договором був продовжений на 12 місяців - до 08 жовтня 2014 року з виплатою процентів на суму вкладу з розрахунку 7,5 % річних.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2017 року у справі № 201/13102/14-ц було стягнено з ПАТ КБ "ПриватБанк" на її користь суму вкладу за вищезгаданим договором банківського вкладу від 08 жовтня 2012 року № SAMDN01000729518010 у розмірі 1 000 000 доларів США.
Вважає, що у даному випадку вона має право на отримання передбачених договором процентів за користування банком її грошовими коштами, а також трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за весь час невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань щодо видачі вкладу.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1, з урахуванням неодноразових уточнень позовних вимог, остаточно просила суд стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" на свою користь 7,5 % річних на суму вкладу, що за період дії договору банківського вкладу з 09 березня 2014 року по 08 жовтня 2014 року включно становить 43 972,60 доларів США, а також три проценти річних за порушення грошового зобов`язання за період з 10 жовтня 2014 року по 31 березня 2020 року включно у розмірі 4 610 296,44 грн, що еквівалентно 164 301,37 доларів США.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2020 року позов задоволено.
Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 проценти за договором банківського вкладу від 08 жовтня 2012 року № SAMDN01000729518010 "Вклад "Депозит VIP" 7,5 % річних на суму вкладу, що за період дії договору з 09 березня 2014 року по 08 жовтня 2014 року включно становить 43 972,60 доларів США, та три проценти річних за порушення грошового зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України за період з 10 жовтня 2014 року по 31 березня 2020 року включно у розмірі 4 610 296,44 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача процентів у розмірі 7,5 % річних від суми вкладу, нарахованих за весь період дії договору, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Крім того, оскільки з моменту закінчення 09 жовтня 2014 року дії договору банківського вкладу нарахування передбачених договором процентів припиняється, то починаючи з 10 жовтня 2014 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Встановлено, що присудженні рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2017 року у справі № 201/13102/14-ц грошові кошти за вкладом банк сплатив ОСОБА_1 01 квітня 2020 року.
Таким чином, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню три проценти річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України за період з 10 жовтня 2014 року по 31 березня 2020 року, тобто до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання з повернення банківського вкладу.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2020 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.
Посилання заявника на те, що позивачем не доведено належним чином факт непропущення нею позовної давності до заявлених вимог, не заслуговують на увагу, оскільки строк дії укладеного між сторонами договору банківського вкладу закінчився 09 жовтня 2014 року, тоді як ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом 17 серпня 2017 року, тобто у межах загальної позовної давностіу три роки.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті заяви про уточнення позовних вимог, не можуть бути взяті до уваги, оскільки зазначена обставина не призвела до неправильного вирішення справи.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
22 жовтня 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням подальших уточнень,просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України у подібних правовідносинах, а саме щодо можливості прийняття судом першої інстанції уточнюючої заяви позивача (заяви про збільшення позовних вимог) після закінчення підготовчого засідання, на стадії розгляду справи по суті (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, банк не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про розгляд справи, що є порушенням його права на доступ до правосуддя та ефективний захист (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
Уточнена касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що 16 квітня 2018 року суд першої інстанції постановив ухвалу, якою закрив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду по суті на 16 липня 2018 року.
Однак у подальшому, вже після закінчення підготовчого засідання, суд першої інстанції прийняв заяву сторони позивача від 05 липня 2020 року про уточнення суми позовних вимог, та, не з`ясувавши обставин щодо отримання цієї заяви іншою стороною, позбавив банк можливості подати відзив на уточнену позовну заяву, що є порушенням вимог статей 49, 178, 189, 197 ЦПК України.
Отже, в результаті безпідставного прийняття заяви про збільшення позовних вимог після закінчення підготовчого засідання судом першої інстанції ухвалено рішення по суті спору, яким фактично стягнено з банку три проценти річних за значно більший період, аніж той, що був заявлений позивачем до таких уточнень.
Крім того, позивачем нараховані три проценти річних за період з 10 жовтня 2014 року по 31 березня 2020 року, тобто за шість років п`ять місяців, тоді як стягнення трьох процентів річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення, однак у межах загальної позовної давності, тобто за три останні роки до дня подання позову.
Також вказує, що 10 липня 2020 року представник банку з`явився до Печерського районного суду міста Києва для участі у судовому засіданні, однак секретар судових засідань повідомила про зняття справи з розгляду і що про наступну дату засідання учасників судового процесу буде повідомлено завчасно повісткою.
Разом із тим, судова повістка, вихідна дата якої - 14 липня 2020 року, про виклик сторони відповідача у судове засідання на 17 липня 2020 року о 08:00 год. була направлена на юридичну адресу банку, проте одночасно суд першої інстанції ухвалив 10 липня 2020 року рішення про задоволення пред`явленого ОСОБА_1 позову, тим самим ввівши відповідача в оману та позбавивши його можливості надати пояснення у справі і бути присутнім під час проголошення судового рішення.
Також всупереч вимогам частини п`ятої статті 128 ЦПК України суд першої інстанції надіслав банку судову повістку про виклик за три дні до судового засідання, хоча така повістка має бути вручена не пізніше ніж за п`ять днів до засідання.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Печерського районного суду міста Києва.
06 жовтня 2023 року справа № 757/48689/17-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Встановлено, що 08 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір банківського вкладу № SAMDN01000729518010 "Вклад "Депозит VIP", на виконання умов якого позивач внесла на депозитний рахунок грошові кошти у розмірі 1 000 000 доларів США під 10 % річних строком на 366 днів, тобто по 08 жовтня 2013 року включно (а. с. 11).
Додатковою угодою від 12 березня 2014 року № 1 строк вкладу за вказаним договором був продовжений на 12 місяців - до 08 жовтня 2014 року включноз виплатою процентів на суму вкладу з розрахунку 7,5 % річних (а. с. 12).
Після закінчення строку, на який було розміщено вклад, ОСОБА_1 письмово повідомила банк про відсутність намірів продовжувати договірні відносини, у зв`язку з чим вимагала повернути їй вклад та нараховані проценти за вкладом (а. с. 15), однак така вимога була залишена без будь-якого реагування.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2017 року у справі № 201/13102/14-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року, стягнено з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму вкладу за договором банківського вкладу від 08 жовтня 2012 року № SAMDN01000729518010 "Вклад "Депозит VIP" у розмірі 1 000 000 доларів США (а. с. 17-22, 105-109).
Вищевказане судове рішення було виконано відповідачем 01 квітня 2020 року шляхом зарахування на поточний рахунок позивача грошових коштів у розмірі 1 000 000 доларів США (а. с. 184).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У справі, яка переглядається, Верховний Суд першочергово надає оцінку доводам касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які згідно з частиною першою статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, зокрема у разі, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У пункті 47 рішення Європейського суду з прав людини від 21 жовтня 2010 року у справі "Дія 97" проти України" (заява № 19164/04)вказано, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів.