ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2023 року
м. Київ
cправа № 904/464/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Товариства з обмеженою відповідальністю
"Український національний продукт"- Чумак О.В.,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Віста" - Таран А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віста"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.09.2023 (у складі колегії суддів: Верхогляд Т.А. (головуючий), Коваль Л.А., Парусніков Ю.Б.)
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2023 (суддя Новікова Р.Г.)
у справі № 904/464/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український національний продукт"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віста"
про стягнення боргу, пені, 20 % річних, інфляційних втрат та штрафу,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Український національний продукт" (далі - ТОВ "Український національний продукт") звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віста" (далі - ТОВ "Віста"), у якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просило стягнути з відповідача борг у сумі 316 337,70 грн, пеню в сумі 224 168,16 грн, 20 % річних у сумі 194 112,52 грн, інфляційні втрати в сумі 172 095,68 грн, штраф у сумі 533 418,36 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов укладеного договору поставки щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар, що є підставою для стягнення з відповідача, окрім суми основного боргу, також пені за прострочення платежів, штрафу в розмірі 10 % від суми заборгованості, відсотків річних відповідно до процентної ставки, визначеної умовами договору, та інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.09.2023, позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Віста" на користь ТОВ "Український національний продукт" 316 337,70 грн боргу, 221 841,75 грн пені, 172 752,97 грн 20 % річних, 160 095,53 грн інфляційних втрат, 373 392,86 грн штрафу, який зменшено на 30 % із заявлених 533 418,36 грн, 21 066,69 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у жовтні 2023 року ТОВ "Віста" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.09.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2023; зменшити розмір штрафних санкцій на 99 %, що становить 1 701, 77 грн; у разі, коли суд не віднайде можливості, зменшити штрафні санкції на 30 %, що становить 119 123,65 грн; у порядку повороту виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2023 стягнути з ТОВ "Український національний продукт" на користь ТОВ "Віста" 830 026,15 грн; стягнути з ТОВ "Український національний продукт" на користь ТОВ "Віста" витрати за професійну правничу допомогу в сумі 22 000,00 грн за розгляд справи в суді касаційної інстанції та витрати зі сплати судового збору в сумі 42 133,38 грн.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 904/464/23 за касаційною скаргою ТОВ "Віста" з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.11.2023.
ТОВ "Український національний продукт" у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Також позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 27.07.2020 між ТОВ "Український національний продукт" (постачальник) і ТОВ "Віста" (покупець) укладено договір поставки № 27072020/1, за умовами якого постачальник зобов`язався передати у встановлений в даному договорі строк у власність покупцеві товар, а покупець зобов`язався прийняти товар і оплатити його вартість відповідно до умов даного договору. Найменування (номенклатура, асортимент) товару визначається сторонами у рахунках та видаткових накладних. Сторони дійшли згоди, що у разі відсутності окремої специфікації, підписаної сторонами на конкретну поставку, найменування (номенклатура, асортимент) вказуються у відповідній видатковій накладній на поставку товару, яка буде прирівнюватися до специфікації (пункти 1.1, 1.2).
Ціна на товар встановлюється в національній валюті України і вказується постачальником в рахунку-фактурі (пункт 2.1). Загальну суму договору становить сума всіх накладних, на підставі яких здійснювалась поставка товару постачальником за цим договором (пункт 2.2). Оплата товару покупцем здійснюється на підставі наданого рахунку-фактурі у розмірі 100 % вартості товару протягом 14 календарних днів з дати поставки (пункт 2.4). Зобов`язання покупця з оплати товару, вказане в пункті 2.4. цього договору, вважається виконаним належним чином з моменту зарахування суми грошових коштів на поточний рахунок постачальника в повному обсязі (пункт 2.5).
Поставка товару за цим договором здійснюється партіями згідно письмових замовлень покупця, направлених постачальнику на електронну пошту ukrnacprodukt@gmail.com. Погодження постачальником такого замовлення та його прийняття до виконання здійснюється шляхом направлення відповідного підтвердження на наступну електронну пошту покупця 11@zlata.dp.ua. Загальна кількість, асортимент, ціна товару, інші істотні вимоги до товару, що підлягає поставці за цим договором, вказуються в видаткових товарних накладних, які оформляються по кожній окремій поставці товару, складених на підставі письмового замовлення покупця (пункт 3.1).
Постачальник здійснює поставку товару на умовах EXW м. Дніпро, вул. Запасна, 7 (згідно правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року) (пункт 3.2). Постачальник здійснює поставку товару протягом п`яти робочих днів з дати письмового підтвердження про прийняття замовлення до виконання і виконання покупцем зобов`язань по оплаті товару, зазначених в абз. 1 пункту 2.4. цього договору. За цим договором постачальник має право дострокової поставки товару (пункт 3.4). Передача (приймання-здавання) товару здійснюється на складі постачальника, розташованому за адресою, зазначеною в пункті 3.3. цього договору, якщо інша адреса не узгоджена сторонами в письмовій формі (пункт 3.5). Передача товару оформлюється шляхом позначки про отримання товару на примірнику товарно-транспортної та видаткової накладної, скріплених підписом уповноваженого представника покупця, поставка вважається завершеною з моменту передачі товару покупцеві. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця під час передачі товару. Повноваження осіб, які здійснюють приймання товару від імені покупця (за винятком випадків приймання товару безпосередньо керівником суб`єкта господарювання - юридичної особи покупця або безпосередньо приватним підприємцем покупцем) покупець зобов`язаний підтверджувати відповідним дорученням (довіреністю) на отримання товарно-матеріальних цінностей (пункт 3.6).
За несвоєчасну оплату поставленого товару покупець зобов`язався сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період виникнення заборгованості, за кожен день прострочення, а також штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості. За прострочення виконання грошового зобов`язання крім сплати неустойки покупець зобов`язався сплатити постачальнику суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 20 % річних від суми заборгованості (підпункт 6.1.1).
Сторони дійшли згоди, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється строк позовної давності три роки (пункт 6.2). Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань здійснюється до повного виконання таких зобов`язань стороною (пункт 6.3).
Сторонами погоджено, що договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін. Контракт буде автоматично продовжено до наступного календарного року, якщо не буде припинено жодною стороною протягом 15 днів з дати завершення (пункт 8.1).
Договір підписаний та скріплений печатками сторін без зауважень та заперечень до нього.
Також судами попередніх інстанцій установлено, що протягом грудня 2020 року - серпня 2022 року на виконання умов договору позивач поставив та передав у власність відповідача товар на загальну суму 11 369 776,28 грн (з ПДВ), що не заперечується відповідачем.
Термін оплати за останньою накладною від 29.08.2022 настав 12.09.2022.
Відповідач сплатив вартість отриманого товару частково на суму 10 939 438,58грн.
18.10.2022 на електронну адресу відповідача позивачем направлено лист № 181022/1 із вимогою оплатити заборгованість. На цей лист відповідач надав відповідь, в якій зазначив про його намір сплачувати борг частково та по можливості.
Відповідачем не оплачена вартість поставленого позивачем товару на загальну суму 376 337,70 грн, переданого відповідно до видаткових накладних від 14.04.2022 № 1424 у сумі 42 137,78 грн, від 18.04.2022 № 1473 у сумі 48 000,00 грн, від 19.04.2022 № 1498 у сумі 48 000,00 грн, від 20.04.2022 № 1520 у сумі 48 000,00 грн, від 22.04.2022 № 1545 у сумі 48 000,00 грн, від 25.04.2022 № 1552 у сумі 48 000,00 грн, від 28.04.2022 № 1582 у сумі 48 000,00 грн, від 04.05.2022 № 1620 у сумі 46 200,00 грн.
Неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки щодо своєчасної та повної оплати за поставлений позивачем товар стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 316 337,70 грн, пені в сумі 224 168,16 грн, 20 % річних у сумі 194 112,52 грн, інфляційних втрат в сумі 172 095,68 грн, штрафу в сумі 533 418,36 грн.
У процесі розгляду справи відповідач оплатив частину вартості поставленого товару в сумі 60 000,00 грн, з огляду на що позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог у цій частині з 376 337,70 грн до 316 337,70 грн.
Апеляційний господарський суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 316 337,70 грн боргу, 221 841,75 грн пені, 172 752,97грн 20 % річних, 160 095,53 грн інфляційних втрат, 373 392,86 грн штрафу, який зменшено на 30 % із заявлених 533 418,36 грн.
Судові рішення мотивовано доведеністю позовних вимог в задоволеній частині щодо прострочення виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого позивачем товару, що стало підставою для стягнення суми боргу та штрафних санкцій, передбачених умовами договору.
У поданій касаційній скарзі ТОВ "Віста", не оскаржуючи судові рішення в частині стягнення суми основного боргу, послалося на те, що при вирішенні спору щодо стягнення зі скаржника штрафних санкцій суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, зокрема:
- суд апеляційної інстанції порушив положення статей 73, 74, частини 3 статті 269 ГПК та дійшов безпідставного висновку, що подані до апеляційної скарги додаткові пояснення та контррозрахунок є доказами в розумінні положень ГПК, які відповідач мав подати до суду першої інстанції;
- суди попередніх інстанцій у порушення статей 76, 79, 86, 209, 210, 236, 237, 238 ГПК належним чином не з`ясували обставин справи, у тому числі пов`язаних із правильністю здійснення позивачем розрахунку штрафних санкцій і періоду, за який утворилася основна сума заборгованості з огляду на предмет позову, що призвело до виходу за межі позовних вимог;
- судами в порушення статей 551, 624 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК) не було враховано клопотань відповідача щодо зменшення сум неустойки, заявлених до стягнення, у тому числі з власної ініціативи суду з урахуванням об`єктивних підстав для цього, що призвело до ухвалення несправедливого рішення суду та недотримання розумного балансу між інтересами сторін; при цьому проігноровано судову практику з цього питання;
- суди ототожнили поняття основної заборгованості з оплатою з простроченням, за яку за умовами договору штраф не нараховується;
- суди з огляду на положення частини 3 статті 75 ГПК не врахували, що невелика затримка строку оплати поставленого товару викликана воєнним станом на території України, що є підставою для зменшення штрафних санкцій;
- судами не надано оцінки недобросовісній поведінці позивача, оскільки між сторонами велася переписка з приводу збільшення строків оплати, хоча відповідні зміни до договору не вносилися;
- судами не надано оцінки поданому відповідачем контррозрахуну з урахування положень частини 6 статті 232 ГК щодо періоду нарахування пені, при цьому не враховано, що розмір штрафних санкцій значно перевищує суму основної заборгованості;
- судами попередніх інстанцій правильно визначено видаткові накладні та кінцевий строк оплати, але протиправно нараховано штрафні санкції за весь період (включаючи попередній), а не з першого дня прострочення, що є грубим порушенням та підставою для скасування судових рішень;
- оскільки відповідачем повністю сплачено відповідачу суми заборгованості та штрафних санкцій, стягнутих за оскарженим рішенням суду першої інстанції, що підтверджується платіжними дорученнями, то є необхідність у вирішенні питання про поворот виконання відповідно до частини 1 статті 333 ГПК.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, скаржник послався на неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору висновків Верховного Суду щодо застосування наведених норм права при вирішенні спору у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 02.03.2018 у справі № 927/467/17, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц, від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 05.03.2019 у справі № 925/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 30.09.2019 у справі № 905/1742/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду України від 04.11.2015 у справі № 6-1120цс15.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
За встановлених судами попередніх інстанцій обставин, спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з виконанням договору поставки в частині оплати відповідачем поставленого позивачем товару.
Відповідно до положень статті 193 ГК суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Свобода договору, відповідно до статті 3 ЦК, є однією із засад цивільного законодавства.
Статтею 6 ЦК передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.
Отже, принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Суперечність правочину (його частини) актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
За змістом статті 712 ЦК за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з положеннями частини 6 статті 265 ГК та частини 2 статті 712 ЦК до відносин поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 692 ЦК покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1).
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому положення частини 7 статті 193 ГК і статті 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 11 369 776,28 грн, що підтверджено товарно-транспортними накладними та видатковими накладними. До подачі позовної заяви до суду відповідач за поставлений товар розрахувався частково в сумі 10 939 438,58 грн; на дату подання зазначеного позову до суду сума заборгованості становила 376 337,70 грн.
Після звернення позивача до суду з відповідним позовом відповідачем заборгованість сплачена частково в сумі 60 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 27.01.2023 № 13708 та від 31.01.2023 № 13722, у зв`язку із чим позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, яку було прийнято судом до розгляду.
Як зазначалося вище, відповідач оскаржує постановлені у справі судові рішення в частині стягнення штрафних санкцій та не врахування судами попередніх інстанцій обставин, що є підставою для їх зменшення.
Відповідно до положень статті 202 ГК і статті 599 ЦК зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
У частині 1 статті 612 ЦК передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом статей 610, 611 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до частини 1 статті 230 ГК штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
За положеннями статті 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3).
У частині 4 статті 231 ГК визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Крім того, положеннями частини 3 статті 692 ЦК передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
За змістом статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Разом із тим відповідно до частини 2 статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.