ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 року
м. Київ
cправа № 904/5858/20 (904/8863/21)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.,
за участю представників:
ГУ ДПС у Дніпропетровській області - Пономаренка О. О.,
ТОВ "Дніпромлин" - Кропова А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2022
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2023
у справі № 904/5858/20(904/8863/21)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОМЛИН"
до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Р" від 20.10.2021 № 0153320705.
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа про банкрутство Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпромлин" (далі - ТОВ "Дніпромлин", боржник).
ТОВ "Дніпромлин" (позивач) в межах провадження у справі про банкрутство звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Головного управління ДПС України у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС України у Дніпропетровській області, Управління, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Р" від 20.10.2021 № 0153320705, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем - податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1 722 252,50 грн, з яких: 1 377 802,00 грн за податковими зобов`язаннями, 344 450,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки та в податковому повідомленні-рішенні форми "Р" від 20.10.2021 №0153320705, зроблені передчасно та на підставі припущень відповідача, а не на підставі доказів, які можуть бути використані у відповідності до законодавства, з порушенням відповідачем норм матеріального права.
Відповідач у запереченнях вказував, що проведеною ГУ ДПС у Дніпропетровській області перевіркою дотримання вимог податкового законодавства встановлено порушення ТОВ "Дніпромлин" п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.2, п.198.3, п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету всього на суму 1377 802 грн, в т.ч за листопад 2020 року - 991 373 грн за грудень 2020 року на суму 180 273 грн та за липень 2020 року на суму 206156 грн.
За результатами перевірки контролюючим органом складено Акт перевірки від 15.09.2021 року №3115/04-36-07-05/37987680.
На підставі Акту перевірки від 15.09.2021 № 3115/04-36-07-05/37987680 Управлінням прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 20.10.2021 № 0153320705, яке мотивовано тим, що при здійсненні контрольно-перевірочних заходів встановлено, що платник податків, використовуючи схеми ухилення від сплати податків, занизив суму ПДВ, що підлягала перерахуванню до бюджету, шляхом безпідставного документального оформлення нереальної господарської операції з одержання товару від підприємства ФГ "Агро Світ" та ТОВ "Мега-Торгбуд" без реального їх постачання. Вказані дії умисні, оскільки були створені умови для заниження суми ПДВ через використання схеми ухилення від сплати податків. Вина платника полягає у тому, що він міг дотриматися правил і норм, визначених Кодексом, однак вказаного не здійснив та не виконав свого податкового обов`язку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2022 позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 20.10.2021 № 0153320705, яким ТОВ "Дніпромлин" збільшено суму грошового зобов`язання за платежем - податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1722252,50грн, з яких: 1 377 802,00 грн за податковими зобов`язаннями, 344450,50грн за штрафними (фінансовими) санкціями; стягнуто з ГУ ДПС у Дніпропетровській області на користь ТО "Дніпромлин" 25 833,79 грн судового збору.
Рішення мотивовано тим, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов`язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару (робіт, послуг) та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть у разі, якщо контрагент не виконав своїх зобов`язань зі сплати податків, інших передбачених чинним законодавством обов`язків по веденню власної діяльності тощо, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Законодавство України не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету.
Суд зазначив, що фактично єдиною підставою для висновку податкового органу про "безтоварність" спірних операцій слугували певні дефекти в наданих позивачем первинно-бухгалтерських документах, а також відсутність товарно-транспортних накладних та сертифікатів відповідності ТМЦ, які були предметом спірних операцій.
В контексті наведених обґрунтувань судом зазначено, що певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Такі документи є належними і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, проте, як у спірному випадку, містять достатні дані про зміст господарських операцій, а також підтверджують їх фактичне здійснення.
Товарно-транспортна накладна призначена виключно для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. Оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання позивачем у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій та бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2023 апеляційну скаргу ГУ ДПС України у Дніпропетровській області залишено без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2022 у справі № 904/5858/20 (904/8863/21) залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для скасування оскарженого позивачем податкового повідомлення-рішення, зазначивши, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій, а висновки відповідача про допущення позивачем порушень податкового законодавства у періоді, що перевірявся, не підтверджені належними доказами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ГУ ДПС у Дніпропетровській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2023 у справі №904/5858/20 (904/8863/21), ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ "Дніпромлин" відмовити повністю.
Касаційна скарга подана на підставі частини 1, 4 статті 287 ГПК України в частині неправильного застосування судами попередніх інстанцій п.п. 14.1.181 14.1 статті 14, п.198.2, п.198.3, п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України, статті 1, пункту 2 статті 3, статті 4, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та статей 6, 241 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції не були враховані висновки щодо застосування вищезазначених норм права у подібних правовідносинах, що викладені у постанові Верховного Суду від 24.05.2019 у справі № 816/4537/14 щодо застосування норм статті 198 Податкового кодексу України.
Скаржник доводить, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами було допущене неправильне тлумачення норм пунктів 198.2, 198.3,198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не було взято до уваги, що докази неможливості реального виконання господарських операцій (відсутність достатньої кількості працівників, основних засобів, неможливість встановлення походження товару, наявність кримінальних проваджень по ланцюгу постачання товарів, робіт та послуг, невідповідність між наданими паперовими носіями за формою первинних та бухгалтерських документів до перевірки та даними АІС "Податковий блок" тощо) детально викладено в акті перевірки та додатках до нього, відзиві на адміністративний позов.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
ТОВ "Дніпромлин" подало відзив на касаційну скаргу, в якому не погоджується з її доводами, просить відмовити у задоволені касаційної скарги та залишити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2023 без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до вимог частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Предметом касаційного перегляду є рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанції в спорі за позовом ТОВ "Дніпромлин" (боржника) до ГУ ДПС України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Цей спір розглядався господарськими судами попередніх інстанцій в межах справи № 904/5858/20 про банкрутство ТОВ "Дніпромлин" відповідно до положень статті 7 КУзПБ.
Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості тощо. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України.
На дату прийняття рішення судом першої інстанції у цій справі була актуальна правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 щодо юрисдикції таких спорів, а саме, у правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов`язань боржника у справі про банкрутство шляхом оскарження рішення податкового органу переважному застосуванню з 21 жовтня 2019 року підлягають норми статті 7 КУзПБ. Велика Палата Верховного Суду послалася також на те, що з прийняттям КУзПБ законодавець відніс до юрисдикції господарського суду у справі про банкрутство як розгляд спорів боржника з конкурсними кредиторами, так і розгляд його спорів з поточними кредиторами (частина друга статті 7, абзац третій частини восьмої статті 45 КУзПБ), на відміну від попереднього регулювання Законом № 2343-XII та іншими процесуальними кодексами України.
Водночас, у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, які викладені у постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19.
Відступаючи від висновків, викладених у постанові від 21.09.2021 у справі №905/2030/19, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимоги платника податку (в тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) про стягнення з контролюючого органу на користь позивача пені на суму бюджетної заборгованості з ПДВ згідно з пунктом 200.23 статті 200 ПК України, інфляційних втрат та річних процентів за характером і змістом відносин пов`язані саме з наявністю заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, що унормовано приписами ПК України. Такі позовні вимоги стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, а при вирішенні спору про стягнення з бюджету пені, інфляційних втрат та річних процентів перед судом обов`язково постає питання щодо суми заборгованості з ПДВ, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення. Наведене свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.
Зазначена правова позиція в подальшому підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22), предметом спору у якій було визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень.
У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх змішування в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.
Правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами - ГПК України, ЦПК України, КАС України, а не будь-якими іншими кодифікованими актами, у тому числі з процедурних питань.
Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.
При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владні управлінські функції.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.