ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2023 року
м. Київ
cправа № 908/2078/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,
представників учасників справи:
позивача - не з`явився,
відповідача - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Терра-Вест",
на рішення господарського суду Запорізької області від 04.05.2023 та
постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.09.2023
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Терра-Вест"
до концерну "Міські теплові мережі",
про: визнання дійсним договору купівлі продажу та зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Терра-Вест" (далі - ТОВ "Терра-Вест", Товариство, позивач) звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до концерну "Міські теплові мережі" (далі - Концерн МТМ, відповідач) про визнання дійсним (чиним) договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 22.01.2018 №204089 (далі - Договір №204089) та здійснення перерахунку наявної у Товариства за Договором №204089 заборгованості за теплову енергію, станом на день постановлення судового рішення у справі.
1.2. На обґрунтування своїх вимог позивач послався на порушення відповідачем вимог чинного законодавства щодо розірвання Договору №204089 та порядку укладення нового договору про надання послуги з постачання теплової енергії №72221141.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням господарського суду Запорізької області від 04.05.2023 (суддя Горохов І.С.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.09.2023 (колегія суддів: Іванов О.Г., Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.), у справі №908/2078/22 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
2.2. Судові рішення в частині розгляду вимоги про визнання договору дійсним мотивовано з посиланням на те, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачено законом і такий спосіб захисту фактично не призведе до відновлення порушеного права, що, у свою чергу, виключає можливість задоволення заявлених вимог.
2.3. У частині вимог про зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості суди дійшли висновку про необґрунтованість вимог в цій частині та не доведення позивачем обставин, які б давали підстави для зобов`язання відповідача здійснити таке перерахування.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись з рішенням господарського суду Запорізької області від 04.05.2023 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.09.2023, Товариство (скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. На обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 287 та пункт 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.1.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12,02.2019 у справі №914/2649/17, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, постанові Верховного Суду від 25.01.2023 у справі №676/47/21 та у постановах Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі №6- 59цс13, від 16.12.2015 у справі №6-2023цс15.
4.1.3. За твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій не врахували, що Договір №204089 (договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді) укладено між сторонами спору для нежитлового приміщення. Вказаний договір є чинним в силу положень статті 10 Закону України "Про теплопостачання" і підпадає під правове регулювання положень статті 714 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та цього Закону, а тому не є тотожним договору про надання комунальної послуги з постачання теплової енергії, (який підпадає під правове регулювання положень статей 901-907 ЦК України та Закону №2189-VІІІ). У цьому контексті скаржник вважає, що між положеннями статей 13, 14 Закону №2189-VІІІ та нормами визначеними у главах 52 та 53 ЦК України існує колізія на яку суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу та не надали оцінки таким обставинам.
4.1.4. Позивач вважає, що між ним та Концерном МТМ з 01.11.2021 не укладався Типовий індивідуальний договір №72221141 про надання послуги з постачання теплової енергії до нежитлового приміщення - підвалу та першого поверху літ. А-5 загальною площею 417,9 кв.м., який розташований в багатоквартирному будинку на потреби об`єкту: бул. Центральний буд. 21. Про вказані обставини свідчить відсутність у матеріалах справи заяви-приєднання до такого договору підписаної зі сторони позивача та відсутність з боку позивача дій щодо здійснення платежів за умовами такого Типового індивідуального договору №72221141. Позивач вважає, що у опалювальний період 2021 року - 2022 року він отримував теплову енергію виключно на підставі Договору №204089 та статей 275, 276 Господарського кодексу України (далі - ГК України), а тому у такий спосіб не могло відбутись фактичне акцептування позивачем Типового індивідуального договору №72221141.
4.1.5. На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованих висновків про те, що Договір №204089 припинив свою дію з 01.11.2021, оскільки не взяли до уваги, що цей договір сторонами спору не було розірвано у відповідності до вимог ЦК України та положень пункту 8 і 10 Договору, а тому його умови продовжують діяти.
4.1.6. У контексті наведених вище доводів, скаржник наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій не застосували норми матеріального права, які за таких обстави справи необхідно було застосувати для вирішення спірних правовідносин, тим самим порушили принцип верховенства права, закріплений у статтях 8 Конституції України та не застосували приписи постанови Пленуму Верховного суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.1996 №9, згідно з якими Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, а тому суд мав би був оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках (за суперечності) застосовувати Конституцію як акт прямої дії.
4.1.7. Крім того, скаржник відзначає, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення на підставі недопустимих доказів, що також є обов`язковою умовою для скасування оскаржуваних судових рішень у відповідності до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України.
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. Відповідач своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5.1. Концерн МТМ діє на підставі Статуту. Основною метою діяльності Концерну МТМ є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ та організацій, її збут та інше.
5.2. Між Концерном МТМ (Теплопостачальною організацією) та Товариством (Споживачем) 22.01.2018 укладено Договір №204089 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, за умовами пункту 1.1 якого, Теплопостачальна організація відпускає теплову енергію у вигляді гарячої води споживачу, а споживач зобов`язаний прийняти теплову енергію в обсязі і порядку постачання теплової енергії згідно з додатком №1, який є невід`ємною частиною договору, та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами), і дотримуватися передбаченого договором розподілу і режиму використання теплової енергії, а також забезпечити безпечну експлуатацію системи теплопоспоживання (теловикористального обладнання).
5.3. Згідно з положенням пункту 1.3 Договору теплова енергія використовується споживачем через теплокористувальні установки для підтримання належного температурного режиму (обігрівання) належних йому приміщень, в обсязі визначеному відповідно до додатку №1 до Договору.
5.4. У додатку №1 до Договору сторонами визначено, що Теплопостачальна організація відпускає, а споживач зобов`язаний прийняти в поточному році теплову енергію в гарячій воді на об`єкт (приміщення), який розташований в багатоквартирному будинку на потреби об`єкту: бул. Центральний буд. 21, нежитлове приміщення підвалу та першого поверху літ. А-5, норма споживання теплової енергії ккал/год* - 69,2, загальна площа 417,9 м2, теплове навантаження Q=0,013864 Гкал/годину, з додержанням наступних умов: орієнтованим обсягом Qрік=53,82 Гкал/рік.
5.5. Пунктом 3.2.1 Договору передбачено, що споживач зобов`язується виконувати умови цього договору. Дотримуватися вимог актів цивільного законодавства України, нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, Правил будови і безпечної експлуатації трубопроводів пари та гарячої води ДНАОП 0.00-1.11-98, Правил технічної експлуатації теплових установах і мереж.
5.6. Відповідно до положень пунктів 10.1, 10.4 Договору цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до моменту укладення сторонами письмової угоди про його розірвання, або припинення його дії. Відповідно до статті 631 ЦК України сторони погодилися, що умови договору застосовуються до відносин між Споживачем і Теплопостачальною організацією, які виникли до його укладання з 18.01.2017 .
5.7. За умовами пункту 10.2 договору, договір припиняє свою дію у випадках: взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття відповідного рішення господарським судом; ліквідації однієї із сторін. Умови договору можуть бути переглянуті на вимогу будь-якої сторони договору у відповідності до діючого законодавства України.
5.8. Судами встановлено, що 02.10.2021 Концерн МТМ оприлюднив на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування Запорізької міської ради (знаходиться у вільному доступі в мережі Інтернет за посиланням http://zp.gov.ua/uk/articeles/item/10370/ukladannya-publichnih-dogovoriv-z-koncernom-miski-teplovi-merezhi-) та на власному офіційному веб-сайті (знаходиться у вільному доступі в мережі Інтернет за посиланням http//teploseti.zp.ua/ua/for_consumers/Public_contracts/) індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.
5.9. Указані договори є публічними договорами приєднання та вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Умови вказаних договорів будуть застосовуватись до співвласників багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, які обрали форму індивідуального договору та до власників індивідуальних (садибних) житлових будинків.
5.10. Пунктом 4 Типового індивідуального договору №72221141 про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води встановлено, що фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послугу, факт отримання послуги.
5.11. Згідно з пунктом 5 Типового договору виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" та складається з:
- обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; - частини обсягу теплової енергії на задоволення загально будинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку;
- обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення.
5.12. Суди встановили, що об`єкт споживання позивача (приміщення нежитлове приміщення ХХХХІІ підвалу та першого поверху літ. А-5, загальною площею 417,9 м2) за Договором розташований у багатоквартирному будинку бул. Центральний буд. 21. У якому, за твердженням позивача створено Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.
5.13. Відповідач вважаючи, що в силу положень Закону №2189-VІІІ, Закону №1060-ІХ, "Правил надання послуги з постачання теплової енергії", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022), укладений між сторонами спору Договір №204089 припинив свою дію з 01.11.2021.
5.14. Саме у силу вимог вище наведених норм Закону №2189-VІІІ з 01.11.2021 між сторонами правовідносини з постачання теплової енергії урегульовано типовим індивідуальним договором №72221141 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: м. Запоріжжя, бул. Центральний буд. 21 (договір), а тому відповідач з листопада 2021 року здійснював нарахування таких послуг відповідно до умов типового індивідуального договору №72221141
5.15. Позивач, не погоджуючись з таким нарахуванням за спожиту теплову енергію, визначеним Концерном МТМ у актах наданих послуг з листопада 2021 року і у рахунках за постачання теплової енергії та вважаючи, що такі нарахування не відповідають умовам Договору №204089 звернувся до суду з вимогами про: визнання дійсним (чиним) Договору №204089 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, укладеного 22.01.2018 та здійснення перерахунку наявної у товариства за договором купівлі-продажу теплової енергії заборгованості за теплову енергію, станом на день постановлення судового рішення у справі.
5.16. Зокрема, позивач вважає, що відповідачем порушено вимоги чинного законодавства України щодо розірвання Договору №204089 та порядку укладання Договору №72221141.
5.17. На обґрунтування своїх доводів до матеріалів справи надав рахунок за постачання теплової енергії за квітень 2021 року №204089 на суму 580,94 грн з посиланням на Договір №204089 та рахунок за постачання теплової енергії за листопад 2021 року №72221141 на суму 28 131,35 грн з посиланням на договір №72221141, а також роздруківку з сайту Концерну МТМ.
6. Касаційне провадження
6.1. У зв`язку з відпусткою судді Колос І.Б. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2023, який наявний в матеріалах справи.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
7.3. На обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у подібних правовідносинах та про порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, відповідач безпідставно вважає припиненим Договір купівлі-продажу теплової енергії, укладений між сторонами у 2018 році та здійснює нарахування позивачу за спожиту теплову енергію на підставі положень Типового індивідуального договору №72221141 про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.
8.2. Предметом касаційного перегляду є судові рішення попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні вимог про визнання договору купівлі-продажу теплової енергії дійсним та зобов`язання вчинити дії.
8.3. Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання договору дійсним, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що такий спосіб захисту може бути застосований судом виключно в окремо визначених цивільним законодавством випадках (за правилами частини другої статті 215 ЦК України).
8.4. Суди встановили, що позивач просить визнати дійсним (чинним) Договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №204089, який не має ознак нікчемності, оскільки його недійсність законом не встановлена, а тому у цій частині позовних вимог, суд відмовив у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту порушених прав, оскільки позивачем обрано спосіб захисту, який не відповідає змісту правовідносин та не призведене до поновлення його порушеного права.
8.5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості, суд виходив з того, що такі вимоги ґрунтуються виключно на положеннях умов Договору №204089, який в силу положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон №2189-VІІІ), Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг" (далі - Закон №1060-ІХ) та "Правил надання послуги з постачання теплової енергії", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (у редакції змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, №1023) припинив свою дію з 01.11.2021.
8.6. Зокрема, встановивши відсутність рішення позивача про вибір моделі договірних відносин відповідно до положень частини сьомої статті Закону №2189-VІІІ та сплив 30-деного строку з моменту опублікування Концерном МТМ відповідно до вимог цього Закону договору про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання (02.10.2021), суд дійшов висновку про те, що в силу положень частини п`ятої статті 13 цього Закону між Концерном МТМ та позивачем з 01.11.2021 спірні правовідносини урегульовано типовим індивідуальним договором №72221141 про надання послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (до нежитлового приміщення - підвалу та першого поверху літ.А-5 загальною площею 417,9 кв.м., розташованого у вказаному вище багатоквартирному будинку), що є публічним договором приєднання.
Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд зазначає таке.
8.7. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.8. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
8.9. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
8.10. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.11. Так, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та вказує, що суди першої і апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12,02.2019 у справі №914/2649/17, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, постанові Верховного Суду від 25.01.2023 у справі №676/47/21 та постановах Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі №6- 59цс13, від 16.12.2015 у справі №6-2023цс15.
8.12. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.13. Отже, під час вирішення питання обґрунтованості доводів скарги про неврахування судами правового висновку Верховного Суду щодо питань застосування тих чи інших норм права, процесуальний закон також передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет їх подібності.
8.14. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
8.15. При цьому, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.
8.16. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
8.17. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.18. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційних скаргах, стосується правовідносин, які не є подібними.
8.19. Проаналізувавши зміст касаційної скарги в цій частині Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником доводи не можуть бути підставою для скасування судових рішень з огляду на таке.
8.20. За доводами скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованих висновків про те, що Договір №204089 припинив свою дію з 01.11.2021. Суди не взяли до уваги, що цей договір сторонами спору не було розірвано у відповідності до вимог ЦК України та положень пункту 8 і 10 Договору, а тому його умови продовжують діяти. Договір №204089 (договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді) укладено між сторонами спору для нежитлового приміщення, який є чинним в силу положень статті 10 Закону України "Про теплопостачання" та підпадає під правове регулювання положень статті 714 ЦК України та цього Закону, а тому не є тотожним договору про надання комунальної послуги з постачання теплової енергії, яка підпадає під правове регулювання положень статей 901-907 ЦК України та Закону №2189-VІІІ.
8.21. Надаючи оцінку зазначеній скаржником підставі касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України та її обґрунтуванню, суд касаційної інстанції враховує таке.