ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 640/11526/19
касаційне провадження № К/9901/7369/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 липня 2020 року (головуючий суддя -Качур І.А.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кобаль М.І.; судді: Бужак Н.П., Костюк Л.О.)
у справі № 640/11526/19
за позовом Підприємства із 100% іноземним капіталом "ААЗ Трейдінг Ко"
до Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В:
У червні 2019 року Підприємство із 100% іноземним капіталом "ААЗ Трейдінг Ко" (далі - ПІК "ААЗ Трейдінг Ко", позивач, платник, підприємство) звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 березня 2019 року № 00003421402 та № 00003441402 в частині зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 27 104 374,00 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року, позов задоволено.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Головне управління ДПС у м. Києві звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 липня 2020 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Мотивуючи касаційну скаргу, податковий орган наголошує на фіктивному характері господарських відносин платника з визначеними в акті перевірки контрагентами. Крім того, зауважує, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки доводам відповідача в частині порушення платником вимог податкового законодавства щодо дисконтування зобов`язань, а також в частині завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 6 882 422,00 грн.
Верховний Суд ухвалою від 27 квітня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу.
Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судовим розглядом встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 01 січня 2017 року по 30 вересня 2018 року, валютного законодавства за період з 01 січня 2017 року по 30 вересня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2017 року по 30 вересня 2018 року, за результатами якої складено акт від 08 лютого 2019 року № 90/26-15-14-02-02/21622958.
Відповідно до висновків акта перевірки контролюючим органом встановлені порушення платником вимог:
пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість на 411 095,00 грн;
пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 30 361 152,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки відповідачем 19 березня 2019 року прийняті податкові повідомлення-рішення:
№ 00003421402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 372 964,00 грн, з яких за податковим зобов`язанням 248 642,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 124 322,00 грн;
№ 00003441402, яким товариству зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 30 361 152,00 грн (предметом судового оскарження є сума 27 104 374,00 грн).
Щодо висновків акта перевірки про фіктивність господарських операцій платника з Товариством з обмеженою відповідальністю "ГУД ВІЛЛ КОРП" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОЛОГІЧНА ПАЛИВНА КОМПАНІЯ", Суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно із підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
За приписами пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.
Згідно із пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Частиною першою статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Аналіз вказаних норм свідчить, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.
При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.
Вимоги частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Реальність, зокрема, потребує з`ясування того факту, чи справді відповідні товарно-матеріальні цінності отримано від указаних у первинних документах контрагентів. Для цього варто встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.
Здійснивши аналіз умов договорів, укладених позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю "ГУД ВІЛЛ КОРП", Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОЛОГІЧНА ПАЛИВНА КОМПАНІЯ", та наведених вище доводів податкового органу, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наявні у матеріалах справи документи податкового та бухгалтерського обліку, надані позивачем, свідчать про реальність господарських відносин з контрагентами-постачальниками. Оцінюючи питання достатності та достовірності таких документів, суди зазначили, що наведені податковим органом зауваження є неприйнятними та не можуть самі по собі свідчити про нереальність зафіксованих ними господарських операцій.
Однак, судами не було проаналізовано, яким чином транспортувався товар (зокрема, пункти навантаження та розвантаження), де зберігався, в тому числі наявність у контрагентів та перевізників спеціальних ресурсів для виконання таких зобов`язань або залучення з цією метою третіх осіб та, як наслідок, виникнення відповідних витрат, пов`язаних із таким залученням.
Оцінка правовідносин позивача та його контрагентів у даному випадку, з огляду на специфіку укладених правочинів (поставка дизельного палива), вимагає ретельного дослідження обставин їх реального здійснення. Встановлення наведених обставин є необхідним для перевірки того, чи відображають надані платником первинні документи реальні факти господарської діяльності за спірними правочинами та чи є обґрунтованими доводи податкового органу, висловлені в акті перевірки.
З урахуванням викладеного, Суд вважає передчасними висновки судових інстанцій в цій частині.
Щодо дисконтування кредиторської заборгованості платника за договором позики від 12 квітня 2010 року № 1/2010, укладеним з компанією "DRIZZLE CLOUD LIMITED", Суд зазначає таке.
Судовим розглядом встановлено, що позивач на субрахунку 506 "Інші довгострокові позики в іноземній валюті" обліковує кредиторську заборгованість за договором процентної позики від 12 квітня 2010 року № 1/2010. Згідно з оборотною відомістю за рахунком платником відображено отримання та погашення позики, а також позитивні та негативні курсові різниці.
Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем при проведенні розрахунку дисконту кредиторської заборгованості не враховані курсові різниці. Крім того, зазначили, що ставка дисконту базується на ринковій ставці відсотка (до вирахування податку), що використовується в операціях з аналогічними активами, тому ставка дисконту не є середньорічною обліковою ставкою рефінансування Національного банка України та не може застосовуватися в даній ситуації. Оскільки за договором процентної позики від 12 квітня 2010 року № 1/2010 позивач не поніс додаткових витрат (гонорари, комісійні збори, операційні витрати тощо), то ставка дисконтування буде дорівнювати розміру процентів за цим договором.
Верховний Суд вважає такі висновки судових інстанцій передчасними з огляду на таке.
Відповідно до підпункту 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 ПК України позика - грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов`язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.
За приписами пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 "Фінансові інструменти", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 року № 559 (далі - П(С)БО 13), фінансовий актив - це:
а) грошові кошти та їх еквіваленти;
б) контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства;
в) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах;
г) інструмент власного капіталу іншого підприємства.
Фінансове зобов`язання - контрактне зобов`язання:
а) передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству;
б) обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.
Пунктом 6 П(С)БО 13 передбачено, що фінансові активи включають: грошові кошти, не обмежені для використання, та їх еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи.
Пунктом 10 П(С)БО 13 визначено, що фінансовий актив або фінансове зобов`язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною-укладачем угоди щодо фінансового інструмента.
Згідно з пунктом 29 П(С)БО 13 фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов`язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов`язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов`язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).
Пункт 30 цього Положення передбачає, що на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові активи оцінюються за їх справедливою вартістю, крім: дебіторської заборгованості, що не призначена для перепродажу; фінансових інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення; фінансових активів, справедливу вартість яких неможливо достовірно визначити; фінансових інвестицій та інших фінансових активів, щодо яких не застосовується оцінка за справедливою вартістю.