ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 580/1829/20
адміністративне провадження № К/9901/11159/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Стародуба О.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 (головуючий суддя: Бабич А.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2021 (головуючий суддя: Кучма А.Ю., судді: Аліменко В.О., Безименна Н.В.) у справі № 580/1829/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивачка або ОСОБА_1 ) звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - ГУПФУ в Черкаській області), в якому просила:
визнати протиправною бездіяльність ГУПФУ в Черкаській області щодо непризначення пенсії позивачці;
визнати протиправним і скасувати рішення від 02.03.2020 про відмову у призначенні пенсії позивачці та рішення, викладені у листах ГУПФУ в Черкаській області від 25.03.2020 та від 06.05.2020;
зобов`язати відповідача призначити і виплачувати позивачці пенсію за віком з 23.07.2018 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) на зазначений банківський рахунок у розмірі відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходу.
Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 30.10.2020, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2021, відмовив у задоволенні позову.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачка подала касаційну скаргу, у якій просить касаційний суд скасувати оскаржувані судові рішення, і ухвалити нову постанову про задоволення позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 19.04.2021 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13.12.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачка виїхала з України на постійне місце проживання до держави Ізраїль.
06.03.2018 представник позивачки звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком, до якої додав: довіреність, посвідчення від 04.01.1999 та засвідченим апостилем його перекладу щодо належності його позивачу; картки про присвоєння РНОКПП позивачу; копії трудових книжок позивача.
Проте відповідач неодноразово відмовляв у призначенні пенсії.
Востаннє відповідач відмовив у призначенні позивачці пенсії рішенням, оформленим протоколом № 232730003785 від 12.06.2019.
Позивачка оскаржила зазначене рішення у судовому порядку.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 у справі № 580/3346/19, яке набрало законної сили 06.02.2020, позов ОСОБА_1 до ГУПФУ в Черкаській області задоволено частково:
визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФУ в Черкаській області від 12.06.2019 №232730003785 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
зобов`язано ГУПФУ в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.03.2018 з доданими документами щодо призначення їй пенсії за віком та у межах строку і порядку, визначеному законодавством, прийняти рішення з урахуванням висновків суду у мотивувальній частині цього рішення.
На виконання судового рішення у справі № 580/3346/19, відповідач повторно розглянув заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 06.03.2018 (вхідний № 2976/08-27 від 24.07.2018) та прийняв рішення № 232730003785 від 02.03.2020, яким відмовив у призначенні пенсії з тих підстав, що заявницею не подано документу, який підтверджує громадянство України; згідно поданих документів, страховий стаж становить 8 років 1 місяць 1 день, що є недостатнім для призначення пенсії за віком; довіреність надана у копіях з копіями апостилю, а копії трудової книжки і картки платника податків не завірені належним чином.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка стверджує, що є громадянкою України, проте з грудня 1998 року виїхала на постійне місце проживання до країни Ізраїль. Зазначає, що через свого представника звернулася до пенсійного органу за призначенням пенсії, однак у призначенні пенсії за віком їй вкотре протиправно відмовлено.
Наполягає, що у віці 65 років за наявності страхового стажі понад 20 років, досягла усіх необхідних умов, встановлених статтею 26 Закону № 1058-IV, для призначення пенсії за віком, у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.
Просить призначити пенсію з одночасним проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходу.
Відповідач позов не визнав. Стверджує, що на виконання судового рішення у справі № 580/3346/19 прийняв оскаржуване рішення, з урахуванням правової оцінки суду.
Зважаючи на невідповідність поданих на розгляд документів вимогам законодавства, у пенсійного органу були відсутні правові підстави для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на умовах Закону № 1058-IV.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що пенсія за віком може бути призначена лише громадянину України, а під час подання документів про її призначення має бути поданий паспорт або інший документ, що підтверджує громадянство України. Водночас, при зверненні за призначенням пенсії за віком позивачкою не подано, визначених частиною першою статті 5 Закону України від 18.01.2001 № 2235-ІІІ "Про громадянство України", документів, що підтверджують громадянство України.
Одночасно із посиланням на судове рішення у справі № 580/3346/19, суди попередніх інстанцій зазначили, що посвідчення особи від 04.01.1999, видане МВС Держави Ізраїль, не є належним документом, що посвідчує особу у розумінні норм національного законодавства. Подана позивачем копія паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 також не є належним доказом громадянства України, оскільки станом на час подання заяви про призначення пенсії (06.03.2018) термін його дії закінчився (дійсний до 25.12.2017).
Подана позивачем довідка Посольства України в Державі Ізраїль від 14.08.2018 б/н щодо подання нею документів на обмін паспорта громадянина України для виїзду за кордон також не є належним доказом наявності громадянства України станом на час звернення із заявою про призначення пенсії.
Також, суди зазначили, що проходження позивачкою процедури переоформлення закордонного паспорту та подальше отримання нового документа не позбавляє її права на повторне звернення до відповідача із відповідним (належним та повним) пакетом документі необхідним для призначення пенсії.
Суди попередніх інстанцій відхили посилання позивачки на лист управління державної міграційної служби України в Черкаській області № 7101.6.1-3848/71.1-20 від 19.06.2020, поданий в якості доказів громадянства України.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недотримання позивачкою встановленого порядку звернення за призначенням пенсії.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга позивачки обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 127/20588/17, від 18.07.2018 у справі №263/3644/17 та від 18.09.2018 у справі № 199/5647/17, відповідно до яких, надання до органу, який призначає пенсію, ізраїльського посвідчення особи, на підставі якого була верифікована особа, є належним документом, що посвідчує особу позивача. Отже, при віці 65 роки і страховому стажі понад 20 років, позивачка досягла усіх необхідних умов для призначення пенсії за віком, встановлених статтею 26 Закону №1058-IV, у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. Проте пенсія позивачці не призначалася.
Також із покликанням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 скаржниця стверджує про наявність правових підстав для виплати пенсії з компенсацією втрати частини доходів.
Водночас, за твердженнями скаржниці, наявні підстави для проведення індексації пенсії.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стверджує, що позивачкою не подано усіх необхідних документів для призначення пенсії за віком у зв`язку із чим пенсійний орган обґрунтовано відмовив у призначенні такої.
Зазначає, що посвідчення особи, видане МВС Держави Ізраїль, не є належним документом, що посвідчує особу у розумінні норм національного законодавства.
Також на думку відповідача, відсутні підстави для здійснення індексації пенсії та виплати компенсації втрати частини доходів.
Від позивачки надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги, у яких остання наполягає, що проживаючи в Ізраїлі, як громадянка України, має такі самі конституційні права, як і громадяни, які проживають на території України.
Вважає, що нею поданий повний пакет документів для призначення пенсії за віком.
Додатково позивачка надала копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон, виданого 25.12.1997, зі строком дії до 25.12.2017.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно із частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вільний вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі, і права на пенсійне забезпечення.
Пенсійні правовідносини регулюються Законом № 1058-ІV, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 1 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.