ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 644/6418/19
провадження № 51-3002км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженої ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Київського районного суду м. Полтави від 3 листопада 2022 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019220530001464 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1, раніше судимої, останнього разу за вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 вересня 2017 року за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 162 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського районного суду м. Полтави від 3 листопада 2022 року ОСОБА_6 засуджено: - за ч. 1 ст. 162 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки; - за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено засудженій ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Відповідно до ст. 71 КК до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 вересня 2017 року та остаточно визначено ОСОБА_6 покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з часу її затримання, тобто з 12 червня 2019 року.
Зараховано ОСОБА_6 в строк відбування покарання час перебування під вартою з 23 січня 2018 року по 24 травня 2018 року, відповідно до ухвали Вовчанського районного суду Харківської області від 23 січня 2018 року, якою було скасовано іспитовий строк під час виконання вироку Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 вересня 2017 року.
Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватою та засуджено за ч. 1 ст.162 КК (незаконне проникнення до житла) та за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК (незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням в житло, вчинене повторно), за обставин, детально викладених у вироку.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу засудженої ОСОБА_6, а вирок суду - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню, просить рішення судів попередніх інстанцій змінити та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнити ОСОБА_6 від призначеного судом покарання за ч. 1 ст. 162 КК у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а також виключити з вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду посилання на призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК, а в решті судові рішення залишити без зміни. Вказує, що на момент постановлення вироку місцевого суду, з дня вчинення ОСОБА_6 інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК (11 червня 2019 року), минуло понад 3 роки, а тому строк давності притягнення її до кримінальної відповідальності в силу п. 2 ч. 1 ст. 49 КК закінчився, на що суди попередніх інстанцій не звернули увагу. Крім цього зазначає, що застосування до ОСОБА_6 положень ч. 1 ст. 70 КК за умови необхідності застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 49 КК є безпідставним.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор частково підтримала касаційну скаргу, просила звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 162 КК у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження в цій частині закрити. Засуджена не заперечувала проти звільнення її від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 162 КК у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження в цій частині.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, доведеність винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень, кваліфікація дій як за ч. 1 ст. 162 КК так і за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК прокурором не оспорюється. При розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обстави, які ніким не оспорюються, а тому згідно зі ст. 433 КПК Верховний Суд не перевіряє законності та обґрунтованості судового рішення в цій частині.
Доводи прокурора про неправильне застосування судами попередніх інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню, є обґрунтованими.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у пунктах 1, 2 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412, 413 КПК.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Статтею 49 КК передбачено матеріально-правові підстави та умови для звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.
Так, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили: минули зазначені у законі строки (ці строки диференційовані у ч. 1 ст. 49 КК залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення); протягом цих строків особа не вчинила нового злочину певного ступеня тяжкості (ч. 3 ст. 49 КК); особа не ухилялася від досудового розслідування або суду (ч. 2 ст. 49 КК); законом не встановлено обмеження чи заборони щодо застосування давності до вчиненого особою кримінального правопорушення (частини 4, 5 ст. 49 КК).
На час постановлення вироку судом першої інстанції (3 листопада 2022 року) положення статей 12 і 49 КК зазнали змін та діяли в редакції законів від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII (далі - Закон № 2617-VIII) та від 24 березня 2022 року № 2160-IX (далі - Закон № 2160-IX) відповідно.
Згідно із ч. 1 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.