ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 643/12527/18
провадження № 61-11783 св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - керівник Харківської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Харківської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 травня 2019 року в складі судді Харченко А. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 липня 2023 року в складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Прядкіної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року керівник Харківської місцевої прокуратури №4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 16 травня 2008 року належить на праві власності нежитлова будівля літ. "А-2", загальною площею 231,8 кв. м на АДРЕСА_1 . Водночас право власності на нежитлову будівлю літ. "А-2" загальною площею 226,9 кв. м на АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 08 листопада 2008 року.
Вказані суміжні нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці площею 0,0462 га (далі - спірна земельна ділянка). Таким чином, ОСОБА_2 з 16 травня 2008 року та ОСОБА_1 з 08 листопада 2008 року використовують спірну земельну ділянку для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель.
Рішення Харківської міської ради про надання земельної ділянки у користування (оренду) є підставою для укладення договору оренди землі. Однак, згідно з інформацією Харківської міської ради, ОСОБА_1 не зверталася із заявою про надання їй в оренду спірної земельної ділянки. Відповідач не є власником і постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для неї як землекористувача є орендна плата.
Таким чином, відповідач використовує земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав, унаслідок чого вона зберегла у себе майно - грошові кошти.
Харківська міська рада з урахуванням ставки річної орендної плати, коефіцієнту складних інженерно-геологічних умов, коефіцієнту розміру земельної ділянки та відсотку строку оренди здійснила розрахунок розміру безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі 202 379,09 грн (орендної плати), які позивач просив суд стягнути із відповідача на користь Харківської міської ради на підставі статті 1212 ЦК України.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16 травня 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 20 грудня 2021 року про виправлення описки, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави в особі Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у розмірі 202 379,09 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач довів обставини безпідставного збереження відповідачем коштів, які вона повинна була сплатити до місцевого бюджету як орендну плату.
Водночас суд керувався тим, що позивач обґрунтовано визначив розмір грошових коштів, що підлягають до стягнення, шляхом множення вартості одного квадратного метра спірної земельної ділянки (відповідно до проведеної та затвердженої нормативно-грошової оцінки земель м. Харкова станом на рік розрахунку) на всю площу земельної ділянки, що використовується ОСОБА_1, а також на розмір ставки орендної плати за земельну ділянку із врахуванням сплачених відповідачем сум земельного податку.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 липня 2023 року скасовано рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 травня 2019 року та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави в особі Харківської міської ради, безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у розмірі 197 784,88 грн.
При вирішенні спору в справі суд апеляційної інстанції керувався тим, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно (2008 рік) у відповідачки виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на спірну земельну ділянку, яка знаходиться під нежитловою будівлею, проте вона не зареєструвала речові права на цю ділянку і не ініціювала питання розроблення технічної документації та виготовлення її нормативно-грошової оцінки, як передумови укладення договору оренди. Водночас суд зазначив, що оскільки у відповідача відсутня правова підстава для набуття (збереження) спірної земельної ділянки, тому у Харківської міської ради правомірно виникло право на стягнення коштів, отриманих безпідставно, як суми, яку мав би отримати місцевий бюджет.
При перевірці розрахунку розміу грошових коштів, що підлягають до стягнення, апеляційний суд установив помилку, а саме: за період з 01 серпня 2015 року до 31 грудня 2015 року помилково заявлено до стягнення 26 295,96 грн, тоді як правильною є сума 21 701,75 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У серпні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 905/1680/20 та постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі № 645/1040/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові. Разом із тим лише у випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої ділянки може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України. При цьому спірна земельна ділянка не є сформованою, а значить не може виступати обʼєктом цивільних прав. Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі договору дарування від 16 травня 2008 року № 4299 ОСОБА_2 належить на праві власності нежитлова будівля літ. "А-2", загальною площею 231,8 кв. м, розташована на АДРЕСА_1 .
На підставі договору дарування від 08 листопада 2008 року № 9730 ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі літ. "А-2" загальною площею 226,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно із листом управління Держгеокадастру у м. Харкові від 17 жовтня 2016 року № 19-20.08-3-4465./20-16 станом на 29 грудня 2012 року в управлінні не обліковувалися правовстановлюючі документи на право власності або користування на спірну земельну ділянку. В оренду вказана ділянка не передавалась.
Спірна земельна ділянка не сформована.
Відповідно до акту обстеження, визначення меж, площі та конфігурації спірної земельної ділянки, складеного 04 квітня 2018 року головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Салогубом Р. Г., земельна ділянка площею 0,0462 га на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 використовується ОСОБА_2 та ОСОБА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель. Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж будівель.
Згідно із довідкою Головного Управління ДФС України у Харківської області №15071/9/20-40-13-08-20 від 23 червня 2018 року ОСОБА_1 за період з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року нараховано та сплачено земельний податок у сумі 3 046,32 грн; з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року - 4 365,38 грн; з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року - 4 627,31 грн.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку, складеного Департаментом територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради, ОСОБА_1 безпідставно зберегла кошти у розмірі орендної плати за використання спірної земельної ділянки за період з 01 січня 2015 року до 31 липня 2018 року, а саме: з 01 серпня 2015 року до 31 грудня 2015 року - 26 295,96 грн (з розрахунку 27 971,05 грн - 1 269,30 грн); з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року - 74 636,86 грн (з розрахунку 79 002,24 грн - 4 365,38 грн); з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року - 62 366,53 грн (з розрахунку 66 993,84 грн - 4 627,31 грн); з 01 січня 2018 року до 31 липня 2018 року - 39 079,74 грн (а.с. 22 -25).
04 вересня 2018 року Харківська місцева прокуратура № 4 надіслала Харківській міській раді повідомлення про порушення прав та інтересів територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради у зв`язку з позбавленням можливості отримати дохід у розмірі орендної плати за землю.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки рішення суду першої інстанції скасовано апеляційним судом, то його законність та обґрунтованість судом касаційної інстанції не переглядається.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржуване судове рішення відповідає з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції керувався тим, що у відповідача відсутня правова підстава для набуття (збереження) спірної земельної ділянки, тому у Харківської міської ради правомірно виникло право на стягнення коштів, отриманих безпідставно, як суми, яку мав би отримати місцевий бюджет як орендну плату за землю від відповідача.