ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 357/2157/23
провадження № 61-11393св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником - адвокатом Чорним Олександром Васильовичем, на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2023 року у складі судді Ярмоли О. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Кулікової С. В., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області зі скаргою на дії Білоцерківського міського відділу ДВС ГТУЮ у Київській області.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що вироком Білоцерківського міськрайонного суду від 25 травня 2012 року він визнаний винним за частиною другою статті 307 КК України та йому призначене покарання із застосуванням статті 69 КК України у виді 4 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини майна, що є його індивідуальною власністю, в дохід держави.
Відповідно до виконавчого листа, виданого на підставі цього вироку, Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції (далі - ДВС ГТУЮ) у Київській області відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1.
10 квітня 2013 року та 22 липня 2016 року держаний виконавець виніс постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якими було накладено арешт на належне йому (заявнику) майно.
Постановою від 28 лютого 2019 року виконавчий документ повернутий стягувачу у зв`язку з неможливістю реалізації майна.
Заявник вказував, що 26 липня 2022 року його представник ОСОБА_2 звернувся до відділу ДВС із заявою про зняття арешту з частини квартири АДРЕСА_1, однак Білоцерківський міський відділ ДВС відмовив у її задоволені, виходячи з відсутності підстав для зняття арешту відповідно до статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з невиконанням судових рішень матеріального характеру.
Вважає, що державний виконавець при винесенні постанови від 28 лютого 2019 року повинен був припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші, здійснені ним заходи примусового виконання рішення, однак на порушення статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" арешт з майна боржника не зняв, чим позбавляє його можливості розпорядитись належним йому майном на власний розсуд.
Посилаючись на наведене, просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Білоцерківського міського відділу ДВС щодо не зняття арешту з частини квартири АДРЕСА_1 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1;
- зобов`язати Білоцерківський МВ ДВС ГТУЮ у Київській області зняти арешт з частини квартири АДРЕСА_1, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10 квітня 2013 року та постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22 липня 2016 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1;
- внести відомості про скасування обтяження до відповідного розділу Державного реєстру речових прав.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2023 року в задоволенні скарги відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із відсутності у державного виконавця підстав для зняття арешту з майна боржника, яке конфісковане за вироком суду, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні скарги на бездіяльність Білоцерківського МВ ДВС.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з судовим рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим. При цьому, зазначив, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" не є підставою для зняття арешту з майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
09 серпня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чорний О. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення вимог.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішення скарги.
Строк давності виконання вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2012 року щодо ОСОБА_1 в частині додаткового покарання у вигляді конфіскації майна вже сплинув, а тому в частині конфіскації майна вирок від 25 травня 2012 року є невиконаним і станом на 2023 рік відсутня процесуальна можливість його виконати.
Станом на 2019 рік відпали підстави накладення арешту на належне ОСОБА_1 на праві власності майно, оскільки відсутні відкриті виконавчі провадження. Накладений арешт порушує його право на вільне володіння та користування, розпорядженням своїм майном.
Інші доводи учасників справи
У вересні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чорний О. В. подав до Верховного Суду додаткові пояснення на касаційну скаргу, в яких зазначив, що, у зв`язку з неможливістю реалізації майна, 28 лютого 2019 року виконавчий документ повернуто стягувачу, на підставі чого, виконавче провадження № НОМЕР_1 завершено. Проте за наслідками закінчення виконавчого провадження державний виконавець не зняв арешт, накладений постановою на все рухоме та нерухоме майно боржника. А отже не зняття виконавцем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при закінченні виконавчого провадження є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право заявника підлягає захисту.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області справу № 357/2157/23 за скаргою ОСОБА_1, заінтересована особа - Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання дії державного виконавця неправомірними та зняття арешту з майна.
Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2023 року справу № 357/2157/23 призначено до судового розгляду.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що вироком Білоцерківського міськрайонного суду від 25 травня 2012 року ОСОБА_1 визнаний винним за частиною другою статті 307 КК України та йому призначено покарання із застосуванням статті 69 КК України у виді 4 років позбавлення волі з конфіскацією частини майна, що є його індивідуальною власністю, в дохід держави
02 жовтня 2012 року головний державний виконавець Прохацький Р. О. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 1-496, виданого 21 вересня 2012 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, згідно вироку суду про конфіскацію частини майна, що є індивідуальною власністю ОСОБА_1, в дохід держави.
10 квітня 2013 року та 22 липня 2016 року держаний виконавець виніс постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якими було накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 у рамках виконання виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Постановою від 28 лютого 2019 року старший державний виконавець Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Ткач А. П. повернув виконавчий лист № 1-496, виданий 21 вересня 2012 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки у боржника відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій є посилання заявника на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Позиція Верховного Суду
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що вироком Білоцерківського міськрайонного суду від 25 травня 2012 року ОСОБА_1 визнаний винним за частиною другою статті 307 КК України та призначено йому покарання із застосуванням статті 69 КК України у виді 4 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини майна, що є його індивідуальною власністю, в дохід держави.
На підставі виконавчого листа № 1-496, виданого 21 вересня .2012 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, 02 жовтня 2012 року, головний державний виконавець відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання вироку суду про конфіскацію частини майна, що є індивідуальною власністю ОСОБА_1 в дохід держави.
В рамках виконання виконавчого провадження НОМЕР_1 постановами від 10 квітня 2013 року та 22 липня 2016 року на майно боржника ОСОБА_1 накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження.
Постановою від 28 лютого 2019 року виконавчий лист № 1-496, виданий 21 вересня 2012 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, повернуто стягувачу на підставі частини сьомої статті 61 Закону України "Про виконавче провадження".
Питання про конфіскацію майна вирішується у порядку, встановленому КПК України та Кримінально-виконавчим кодексом України (далі - КВК України).
Згідно з частиною другою статті 52 Кримінального кодексу України (далі - КК України) додатковим покараннями є, зокрема, конфіскація майна.
Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (частина перша статті 59 КК України).