ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 806/1726/18
касаційне провадження № К/9901/69077/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Юрченко В.П.,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ліщинське" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21.05.2018 (суддя - Панкеєва В.А.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2018 (головуючий суддя - Шидловський В.Б., судді - Іваненко Т.В., Кузьменко Л.В.) у справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ліщинське" до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Ліщинське" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.03.2018 №0006221401, №0006241401 в частині визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 654478,00 грн та застосування штрафних санкцій у розмірі 163619,50 грн.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми податкового кредиту та від`ємного значення з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Агроженерейшн Україна", які належним чином відображені у податковому та бухгалтерському обліках Товариства на підставі відповідних первинних документів, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 21.05.2018, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2018, у задоволенні позову відмовив повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про непідтвердження господарських взаємовідносин позивача з наведеними вище контрагентом з надання консультативних послуг. Суди, зазначаючи про відсутність доказів реального вчинення господарських операцій, що виключає правомірність віднесення платником податків до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими господарськими операціями, недоведеність необхідності замовлення позивачем консультаційних послуг та допомоги з питань проведення оцінки ефективності використання виробничого потенціалу позивача з обґрунтуванням напряму її підвищення і їх фактичного використання в господарській діяльності Товариства, ненадання до матеріалів справи доказів проведення вказаних розрахунків, висновків та рекомендацій за договором від 30.06.2017 №30/с/17.
Позивач, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору. Наполягає на реальності здійснення господарських операцій між ним і його контрагентом, зазначає, що зазначені господарські операції підтверджується належним чином оформленими первинними документами, наданими під час перевірки, а надані суду звіт про ефективність використання виробничого потенціалу і розрахунки (на електронному носії), додані до звіту, які, на думку позивача, розкривають обсяг наданих послуг, не досліджувалися судами. Скаржник доводить, що судами: не досліджено і не надано оцінку його доводам, що вимога контролюючого органу, викладена у запиті від 21.02.2018, подана з порушенням вимог ПК України і не може породжувати для платника податку обов`язку щодо її виконання; не надано оцінку доводам позивача, що у випадку подання запитів про отримання документів після закінчення податкової перевірки, правомірним є продовження податкової перевірки. Вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності доказів проведення розрахунків, висновків і рекомендацій, оскільки такі висновки зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи.
Позивач також подав до Верховного Суду заяву розподіл судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, в якій просить стягнути на його користь судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу, а саме: на представництво позивача у суді касаційної інстанції у сумі 7500,00 грн.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 25.02.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12.12.2023 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 13.12.2023, який був відкладений до 14.12.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства, за результатами якої складено акт від 28.02.2018 №263/06-30-14-01/03745723 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.03.2018:
№0006221401, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2017 року на суму 345522,00 грн за податковою декларацією з податку на додану вартість від 16.01.2018 №9295000960;
№0006241401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 1107849,00 грн, в тому числі: за податковими зобов`язаннями в сумі 886279,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 221570,00 грн.
в частині визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 654 478,00 грн та застосування штрафних санкцій у розмірі 163 619,50 грн
Позивач оскаржує податкове повідомлення рішення №0006221401 повністю та №0006241401 в частині визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 654 478,00 грн та застосування штрафних санкцій у розмірі 163 619,50 грн
Фактичною підставою для прийняття зазначених рішень слугували висновки контролюючого органу про непідтвердження господарських операцій між позивачем та зазначеним вище контрагентом позивача з підстав непідтвердження реальності надання контрагентом консультативних послуг, недоведеності виробничої необхідності отримання таких послуг та подальшого використання таких послуг у господарській діяльності Товариства. В наданих до перевірки договорах, актах виконаних робіт не вказано місце і обсяги надання послуг, не визначено сутність послуг.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.
Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV).
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.