ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 816/2395/17
касаційне провадження № К/9901/47727/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України (далі - Управління), на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2018 (суддя Клочко К.І.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2018 (головуючий суддя - Бершов Г.Є., судді - Катунов В.В., Ральченко І.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) до Головного управління ДФС у Полтавській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Полтавській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.08.2017 № 543394-13.
На обґрунтування зазначених вимог позивач послався на те, що у його власності перебуває ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення (безалкогольний цех) загальною площею 245,9 м.кв., що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26.01.2012, витягом про державну реєстрацію прав від 30.01.2012, технічним паспортом на виробничий будинок. Згідно Державного класифікатора будівель та споруд зазначений об`єкт нерухомості відноситься до будівель промисловості, з огляду на що відповідно до положень підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, зазначене приміщення не є об`єктом оподаткування, з огляду на що податковий орган протиправно визначив йому грошові зобов`язання з податку на нерухоме майно за 2016 рік згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням. Також позивач зазначив, що обмежень щодо використання або невикористання таких об`єктів нерухомості Податковим кодексом України не встановлено.
Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 16.01.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2018, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від від 14.08.2017 № 543394-13.
Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що будівля, яка належить ОСОБА_1, є будівлями промисловості відповідно до правовстановлюючих документів, що враховують вимоги ДК 018-2000, та не є об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки об`єктом оподаткування є об`єкт нерухомості, а не суб`єкт як власник такої нерухомості, з огляду на що при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Таким чином, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач доводить, що позивач є платником податку на майно, від`ємне від земельної ділянки, відповідно до положень підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки є власником нежитлового приміщення, яке підлягає оподаткуванню, оскільки підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не містить положень щодо об`єктів нерухомості фізичних осіб, тобто положення зазначеного пункту поширюються лише на будівлі промисловості, які перебувають у власності промислових підприємств.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.05.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
У відповідності до положень частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справі здійснено заміну відповідача його процесуальним правонаступником - Головним управлінням ДПС у Полтавській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 № 539, від 30.09.2020 № 893 та наказів ДПС України від 30.09.2020 № 529, від 12.11.2020 № 643, від 24.12.2020№ 755, від 14.01. 2021 № 107, від 19.03.2021 № 355.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12.12.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 13.12.2023, під час якого суд дійшов висновку про необхідність призначення справи до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 14.12.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
У справі, що розглядається, суди встановили, ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення (безалкогольний цех) загальною площею 245,9 м.кв., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26.01.2012, витягом про державну реєстрацію прав від 30.01.2012, технічним паспортом на виробничий будинок.
Вважаючи, що нежитлова будівля, яка належить позивачу на праві власності, є об`єктом оподаткування за змістом статті 266 Податкового кодексу України, та, відповідно, ОСОБА_1 є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, податковий орган самостійно визначив позивачу суму грошових зобов`язань за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік та надіслав податкове повідомлення-рішення від 14.08.2017 № 543394-13, яким визначив позивачу податкове зобов`язання за 2016 рік за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 1016,55 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України) визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).
Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.