ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 440/4627/19
адміністративне провадження № К/990/34470/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 440/4627/19
за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року, постановлену у складі: судді-доповідача Довгопол М.В., суддів Бойка С.С., Гіглави О.В., і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року, ухвалену у складі: судді-доповідача П`янової Я.В., суддів Русанової В.Б., Присяжнюк О.В.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України з вимогами:
- визнати протиправними дії Генерального прокурора щодо звільнення ОСОБА_1 з публічної служби та скасувати наказ Генерального прокурора від 28.10.2019 № 1243ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України;
- поновити ОСОБА_1 на займаній посаді або рівнозначній посаді в органах прокуратури України з 29 жовтня 2019 року;
- стягнути з Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 29.10.2019 і до моменту фактичного поновлення в органах прокуратури України.
2. Протокольною ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 відповідача - Генеральну прокуратуру України - замінено на Офіс Генерального прокурора.
3. На обґрунтування позову позивач зазначив, що положення Закону України від 19.09.2019 №113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон №113-IX; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) і Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221, не можуть поширюватися на його трудові відносини з Генеральною прокуратурою України, оскільки вони звужують його конституційні права, носять дискримінаційний характер і суперечать нормам міжнародного і національного права. Крім того, позивач зазначив, що в оскаржуваному наказі підставою звільнення вказано пункт 9 частини першої статті 51 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII), проте не конкретизовано, яка саме із перелічених у цій нормі подій (ліквідація, реорганізація органу прокуратури або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури) мала місце і зумовила його звільнення. Порушеним позивач уважав також своє право бути персонально попередженим про наступне вивільнення, відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
4. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій установили, що наказом Генерального прокурора України від 19.07.2016 №957-ц радника юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України.
5. Наказом Генерального прокурора від 28.10.2019 №1243-ц ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII з 29.10.2019.
6. Підставою для прийняття цього наказу було неподання прокурором Генеральної прокуратури України у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора (підпункт 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX).
7. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 у задоволенні позову відмовлено.
8. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що юридичним фактом, який зумовив звільнення позивача, стало неподання ним заяви про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір у зв`язку з цим пройти атестацію, відповідно до вимог пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX. За висновком суду, ця обставина, у силу положень пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, є самостійною підставою для звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII та не вимагає прийняття Генеральним прокурором рішення про ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури.
9. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2021 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково:
- визнано протиправним і скасовано наказ Генерального прокурора України від 28.10.2019 №1243ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України;
- поновлено ОСОБА_1 на займаній посаді з 30 жовтня 2019 року;
- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 жовтня 2019 року по 19 січня 2021 року в сумі 539 141,40 грн, з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та соціальних фондів;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
10. Протилежний висновок щодо заявлених позовних вимог суд апеляційної інстанції обґрунтував тим, що положення пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX підлягають застосуванню у взаємозв`язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, тому звільнення прокурора з підстави неподання ним заяви про переведення та згоду на проходження атестації допускається лише в разі реорганізації чи ліквідації органу прокуратури або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. З огляду на відсутність жодної із вказаних у пункті 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII обставин, суд апеляційної інстанції визнав звільнення позивача незаконним.
11. Постановою Верховного Суду від 14.07.2022 постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2021 скасовано і залишено в силі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2021.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
12. 30 березня 2023 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 у справі № 440/4627/19 на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
13. Заява обґрунтована тим, що Рішенням Конституційного Суду України від 01.03.2023 № 1-р(II)/2023 (справа № 3-5/2022 (9/22)) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 6 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX.
14. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.04.2023, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2023, у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами відмовлено, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 у справі №440/4627/19 залишено в силі.
15. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 є судовим рішенням про відмову в позові, у зв`язку з чим воно не підлягає примусовому виконанню, а тому не може бути переглянутим за виключними обставинами.
16. Суди попередніх інстанцій також зазначили, що Рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 № 1-р(II)/2023 (справа № 3-5/2022 (9/22)) не має ретроспективної (ретроактивної) дії та поширюється лише на правовідносини, які виникли після його ухвалення.
17. У межах спірних правовідносин наказом Генерального прокурора України від 28.10.2019 №1243-ц позивача звільнено з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, положення якої не було предметом розгляду Конституційного Суду України у справі №1-р(ІІ)/2023.
IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
18. Від ОСОБА_1 14.10.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25.04.2023 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2023, у якій позивач просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити заяву про перегляд рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2021 за виключними обставинами.
19. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31.10.2023 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
20. У касаційній скарзі скаржник наполягає на необхідності відступлення від застосованого судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18 про те, що рішення суду, яким відмовлено у задоволенні позову, не підлягає примусовому виконанню, а тому не є тим рішенням, яке може бути переглянуте за виключними обставинами.
21. Скаржник зазначає, що таке тлумаченням позбавило його гарантованого Конституцією України права на перегляд судового рішення з підстав визнання неконституційним закону, застосованого в справі № 440/4627/19, попри встановлення Конституційним Судом України неконституційності такого Закону. Скаржник уважає, що за такого підходу фактично нівелюється інститут перегляду справи за виключними обставинами.
22. Скаржник доводить, що за своєю правовою природою судове рішення, яке набрало законної сили, навіть те, яким відмовлено у задоволенні позову, визначає зміст правовідносин між учасниками справи; воно є обов`язковим для регулювання правовідносин сторін у спорі, обов`язковим щодо реалізації їхніх прав.
23. Отже, у разі встановлення Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) закону чи його окремого положення, застосованого судом під час прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, відмова у перегляді такого судового рішення за виключними обставинами безпідставно звужує зміст норм пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України та, як наслідок, зміст права на перегляд судового рішення з підстав неконституційності (конституційності) закону, застосованого в остаточному судовому рішенні, ухваленому в справі.
24. Від Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані рішення залишити без змін.
25. На обґрунтування відзиву зазначено, що Рішення Конституційного Суду України не мають ретроактивної дії та змінюють законодавче регулювання лише для тих правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, та не може застосовуватися до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення. Так, у пункті 2 резолютивної частини Рішення від 01.03.2023 № 1-р(II)/2023 (справа № 3-5/2022 (9/22) Конституційний Суд України вказав, що положення пункту 6 розділу 11 "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
26. Відповідач також зазначає, що Верховним Судом сформовано правову позицію, відповідно до якої із змісту імперативних приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України випливає, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами виключно, якщо рішення суду ще не виконане. У випадку цієї справи, рішення не може вважатися невиконаним у контексті приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, оскільки є рішенням, яким у задоволенні позову відмовлено та яке не передбачає примусового виконання.