ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 640/15473/22
адміністративне провадження № К/990/17964/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2023 року (головуюча суддя Бєлова Л.В., судді Аліменко В.О., Безименна Н.В.),
У С Т А Н О В И В:
I. Суть спору
1. У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - НКЦПФР) про визнання протиправною викладену в листі від 19.08.2022 №18/7674 відмову звільнити її з посади директора департаменту фінансового та господарського забезпечення Комісії - головного бухгалтера НКЦПФР на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та зобов`язання відповідача звільнити її з посади директора департаменту фінансового та господарського забезпечення Комісії - головного бухгалтера НКЦПФР на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.
2. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що у травні 2019 року НКЦПФР незаконно звільнила її з посади з порушенням установленої трудовим законодавством процедури, а потім протягом майже трьох років не виконувала рішення суду про поновлення її на роботі. На думку позивачки, допущені відповідачем систематичні порушення законодавства про працю дають їй право розірвати трудовий договір за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, в чому відповідач їй протиправно відмовив.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.
4. Суд першої інстанцій дійшов висновку про порушення НКЦПФР трудового законодавства щодо ОСОБА_1 під час звільнення її з посади і поновлення на роботі, що підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили. У зв`язку з цим суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про визнання протиправною відмови відповідача у розірванні з позивачкою трудового договору відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України.
5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2023 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2022 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
6. Протилежне рішення по суті позовних вимог суд апеляційної інстанції обґрунтував тим, що правовідносини, пов`язані зі звільненням ОСОБА_1 з посади та поновленням її на посаді, вичерпали свою дію, оскільки вони вже були предметом судового розгляду і права позивачки у цій частині в повній мірі захищені. Виходячи з цього, апеляційний суд дійшов висновку, що на час звернення до НКЦПФР із заявою про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України позивачка не зазначила обставин порушення відповідачем вимог законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, які були би підставою для звільнення її відповідно до наведеної норми Кодексу.
III. Провадження в суді касаційної інстанції
7. У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати прийняте ним рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
8. За доводами позивачки, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд апеляційної інстанції застосував у спірних правовідносинах положення частини третьої статті 38 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №813/2869/17 і від 26 листопада 2020 року у справі №821/1685/16. Зокрема, позивачка наголошує на тому, що звернення працівника до суду за захистом порушених трудових прав і звільнення з підстави, передбаченої частиною третьою статті 38 КЗпП України, не є взаємовиключними формами реагування на невиконання роботодавцем вимог трудового законодавства.
9. У відзиві на касаційну скаргу НКЦПФР просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, вказуючи на її законність і обґрунтованість.
10. Свою позицію відповідач будує на тому, що трудові правовідносини між НКЦПФР і ОСОБА_1 були припинені наказом про звільнення від 10.05.2019 №247-к та відновлені з 03.08.2022 - дня поновлення її на роботі. Отже, на думку відповідача, відсутні підстави звільняти позивачку внаслідок порушень, які мали місце до 03.08.2022, або перестали існувати в момент видачі наказу про поновлення її на роботі.
11. У поданих до Верховного Суду 07 грудня 2023 року додаткових поясненнях НКЦПФР звертає увагу на наявну, на думку Комісії, правову колізію у питанні безперервності трудових відносин з моменту звільнення працівника до часу поновлення його на роботі та просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення цієї виключної правової проблеми з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
12. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів виходить з такого.
IV. Встановлені судами фактичні обставини справи
13. З 05 вересня 2017 року ОСОБА_1 проходила державну службу на посаді директора департаменту фінансового та господарського забезпечення Комісії - головного бухгалтера НКЦПФР.
14. Наказом НКЦПФР від 10.05.2019 №247-К ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
15. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року у справі №640/10796/19, яке набрало законної сили, визнано протиправним і скасовано наказ НКЦПФР від 10.05.2019 №247-К та поновлено ОСОБА_1 на роботі з 12 травня 2019 року.
16. Цим рішенням суду встановлено порушення відповідачем при звільненні позивачки вимог частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України.
17. При цьому, незважаючи на те, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконанню, НКЦПФР до 02 серпня 2022 року (включно), тобто понад 2 роки, не виконувала рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року й лише 03 серпня 2022 року видала наказ №209-К, яким на виконання вказаного судового рішення поновила ОСОБА_1 на посаді директора департаменту фінансового та господарського забезпечення Комісії - головного бухгалтера НКЦПФР з 12 травня 2019 року.
18. 04 серпня 2022 року позивачка надіслала відповідачу засобами електронної пошти та цінним листом з описом вкладення заяву, в якій просила в день отримання цієї заяви звільнити її з посади за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням НКЦПФР щодо неї законодавства про працю, що встановлено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року у справі №640/10796/19.
19. У відповідь на вказану заяву відповідач листом від 08.08.2022 №18/7077 повідомив позивачку про необхідність особистого подання нею заяви про звільнення з метою впевненості в автентичності заяви та беззаперечності особистого волевиявлення.
20. 11 серпня 2022 року ОСОБА_1 надіслала на електронну пошту НКЦПФР заяву, підписану кваліфікованим електронним підписом, в якій зазначила про порушення щодо неї як норм законодавства про працю, вказаних у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року у справі №640/10796/19, так і частини восьмої статті 235 КЗпП України щодо негайного виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. У зв`язку з цим просила звільнити її з посади 12 серпня 2022 року за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги.
21. Листом від 19.08.2022 №18/7674 НКЦПФР відмовила ОСОБА_1 у звільненні на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, посилаючись на те, що з моменту її працевлаштування відповідно до наказу від 03.08.2022 №209К та на час складання нею заяв про звільнення від 04.08.2022 і від 11.08.2022 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2022 року у справі №640/10796/19 було виконане, що унеможливлює звільнення з указаної підстави.
V. Позиція Верховного Суду
22. За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
23. Касаційне провадження у цій справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, в межах доводів позивачки про неправильне застосування судом апеляційної інстанції частини третьої статті 38 КЗпП України щодо умов для звільнення працівника за власним бажанням та не врахування судом висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №813/2869/17 і від 26 листопада 2020 року у справі №821/1685/16.
24. Відповідно до частин другої і третьої статті 5 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон №889-VIII) відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
25. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).
26. Статтею 86 Закону №889-VIII передбачено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення (частина перша). Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом (частина друга). Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю (частина третя).