ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 818/820/17
касаційне провадження № К/9901/42875/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобісзнесальянс" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 24.10.2017 (суддя - Гелета С.М.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бершов Г.Є., судді - Ральченко І.М., Катунов В.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобісзнесальянс" до Головного управління ДФС у Сумській області про скасування податкових повідомлень - рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергобісзнесальянс" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Сумській області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.05.2017 №0001731405, №0001741405, №0001751405.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень рішень з підстав правомірності формування ним витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, які були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Унікомб", ТОВ "Каоліопе", ТОВ "Кротос-С", ТОВ "Еліта", ТОВ "Стакстрой".
Сумський окружний адміністративний суд постановою від 24.10.2017, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2018 в задоволенні позову відмовив повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що господарські операції позивача із зазначеними вище контрагентами не підтверджені належними первинними документами, не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а були спрямовані на отримання податкової вигоди переважно з контрагентами, які виконують свої податкові зобов`язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.
Товариство, не погодившись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, звернулося до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами по попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, неправильність, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору. Наполягає на реальності здійснення господарських операцій між ним і його контрагентами, зазначає, що вказані господарські операції підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Вважає необґрунтованими висновки судів про нереальність господарських операцій, зокрема, між позивачем і ТОВ "Унікомб", ТОВ "Каоліопе" з підстав наявності вироку за фактом фіктивного підприємництва відносно посадових осіб зазначених контрагентів, оскільки фактично господарські операції відбулись та кожен суб`єкт господарської діяльності несе індивідуальну відповідальність за порушення вимог закону. Також, скаржник вважає необґрунтованою відмову суду у проведенні судово-економічної експертизи та безпідставним призначення перевірки на підставі ухвали слідчого судді в межах кримінального провадження за № 42017200000000026, продовження терміну проведення такої перевірки і, як наслідок, вважає акт перевірки неналежним доказом у справі.
Відповідач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20.06.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою Товариства та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12.12.2023 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 13.12.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства за період з 01.01.2015 по 31.12.2016, про що складено акт від 24.04.2017 №197/18-28-14-05-20/37785653/64 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником вимог:
пункту 44.1 статті 44, підпунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до: заниження суми податку на додану вартість за березень-травень 2015 року, вересень-грудень 2015 року, січень 2016 року, вересень-грудень 2016 року на загальну суму 833379,00 грн; завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (рядок 21 декларації з податку на додану вартість за грудень 2016 року) в сумі 479923,00 грн;
пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, що привело до заниження суми податку на прибуток за 2015 рік на загальну суму 110209,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 24.05.2017:
№0001731405, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1041724,00 грн, в тому числі, за основним платежем в сумі 833379,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 208345,00 грн;
№0001741405, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 479923,00 грн;
№0001751405, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 110209,00 грн.
Фактичною підставою для прийняття зазначених рішень слугували висновки контролюючого органу про не підтвердження господарських операцій між позивачем та зазначеними вище контрагентами, відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності щодо купівлі, продажу, зберігання, відвантаження товарно-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, при значних обсягах купівлі та реалізації товарів (робіт, послуг). Надані до перевірки первинні документи не розкривають змісту та обсягу господарських операцій з метою їх придбання в цілях господарської діяльності позивача, а відтак такі документи не можуть слугувати належною підставою для відображення у податковому обліку платника податків. Відносно посадової особи контрагентів позивача, зокрема, ТОВ "Унікомб", ТОВ "Каоліопе" винесено вирок у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Положеннями статті 134 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Пунктом 135.1 статті 135 ПК України визначено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
За правилами пункту 137.1 статті 137 ПК України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.
Положеннями статей 138-139 ПК України визначено формування різниці, які виникають при нарахуванні амортизації необоротних активів, зокрема, щодо збільшення та зменшення фінансового результату до оподаткування, а також визначення різниці, що виникають при формуванні резервів (забезпечень).
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.
Положеннями пункту 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV).