ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2023 року
місто Київ
справа № 707/157/22
провадження № 61-10228св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне підприємство "Черкаське лісове господарство", правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України",
особа, яка звернулася із апеляційною скаргою, - перший заступник керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 07 червня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Гончар Н. І., Новікова О. М., Фетісової Т. Л.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у січні 2022 року звернувся до суду із позовом до Державного підприємства "Черкаське лісове господарство" (далі - ДП "Черкаське лісове господарство"), у якому просив визнати за ним право на оформлення у власність земельної ділянки, площею 0, 24 га, на якій розташований належний позивачу житловий будинок з господарськими спорудами (житловий будинок літ. "А-2", підвал"пд"), розташований за адресою: АДРЕСА_1, без нотаріально посвідченої згоди землекористувача ДП "Черкаське лісове господарство" на вилучення ділянки із користування.
ОСОБА_1 обґрунтовував пред`явлений ним позов тим, що на підставі договорів купівлі-продажу від 01 грудня 2017 року він придбав у ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими спорудами (житловий будинок літ. "А-2", підвал "пд"), розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначене будинковолодіння розташоване на земельній ділянці, площею 0, 24 га, яка належить до лісового фонду України та перебуває в постійному користуванні ДП "Черкаське лісове господарство".
Позивач зазначив, що 03 грудня 2021 року він звернувся до відповідача із заявою про отримання нотаріально посвідченої згоди на вилучення зазначеної земельної ділянки, на якій розташований будинок з господарськими спорудами, проте землекористувач відмовив йому в задоволенні цієї заяви.
Стислий виклад позиції інших учасників справи
Відповідач не подавав до суду першої інстанції відзив на позов.
Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції
Рішенням від 30 березня 2022 року Черкаський районний суд Черкаської області задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд визнав за ОСОБА_1 право на оформлення у власність 0, 24 га земельної ділянки, на якій розташоване майно ОСОБА_1, а саме: житловий будинок з господарськими спорудами (житловий будинок літ. "А-2", підвал "пд"), розташований в АДРЕСА_1, без нотаріально посвідченої згоди землекористувача ДП "Черкаське лісове господарство" на вилучення із користування.
Суд першої інстанції керувався тим, що спірна земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок з господарськими спорудами, що належить позивачу на праві приватної власності, не має ознак, визначених статтями 1 та 5 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), а тому не відноситься до земель лісогосподарського призначення. На ній немає лісових насаджень, лісових культур, розсадників і плантацій, лісових шляхів та просіків, протипожежних розривів, осушувальних канав і дренажних систем. На спірній земельній ділянці розташоване виключно будинковолодіння, яке перебуває у приватній власності.
Згідно з відомостями з Державного земельного кадастру ДП "Черкаське лісове господарство"проведено заходи лісовпорядкування, сформовано земельну ділянку лісогосподарського призначення, площею 360, 9964 га, кадастровий номер 7124981500:02:001:0262, до складу якої не ввійшла земельна ділянка, на якій розташоване нерухоме майно позивача, що також підтверджується планом встановлення меж земельної ділянки, розробленим фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 .
З огляду на те, що цільове призначення земельних ділянок визначається проєктами землеустрою, суд першої інстанції дійшов переконання, що оскільки земельна ділянка, на якій розташоване майно позивача, ще не сформована та не зареєстрована, тому не віднесена до жодної категорії земель та не має цільового призначення. З наведених підстав суд виснував, що позов про визнання права на оформлення у власність земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно позивача, є доведеними та обґрунтованими.
Стислий виклад змісту постанови суду апеляційної інстанції
Перший заступник керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністраціїяк особи, прав та інтересів якої стосується рішення суду першої інстанції, звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою.
Постановою від 07 червня 2023 року Черкаський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури, скасував рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 30 березня 2022 року, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Суд здійснив розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції врахував, що право на розпорядження землями лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні ДП "Черкаське лісове господарство", належить Черкаській обласній військовій адміністрації, утвореній на підставі статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 68/2022 "Про утворення військових адміністрацій".
Апеляційний суд встановив, що спірна земельна ділянка, яка перебувала в державній власності та мала лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача у встановленому порядку повноважним органом не вилучалася та зміна цільового призначення щодо неї не здійснювалася. Натомість законодавство України не передбачає можливості надання у приватну власність громадянам земель лісогосподарського призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Також суд апеляційної інстанції зауважив, що у матеріалах справи немає доказів користування попереднім власником будинку земельною ділянкою, площею 0, 24 га, а також того, що саме такий розмір земельної ділянки потрібний для обслуговування будинку, площею 351, 80 кв. м, з господарськими спорудами.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов переконання, що немає підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Задовольняючи позов, суд першої інстанції неправильно застосував приписи статті 120 Земельного кодексу України
(далі - ЗК України) та 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), фактично перебрав на себе функції розпорядження землями лісогосподарського призначення.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 06 липня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 07 червня 2023 року, рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 30 березня 2022 року залишити в силі.
Ухвалою від 31 липня 2023 року Верховний Суд залишив касаційну скаргу без руху та надав заявнику строк для виконання її вимог.
Заявник 09 серпня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги разом із виправленою касаційною скаргою, у якій навів підстави для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив те, що:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17
(провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), щодо вибору ефективного способу захисту порушеного права;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17
(провадження № 14-47цс20), у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16,
від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, щодо застосування статті 120 ЗК України;
- суд першої інстанції помилково визначив цю справу як малозначну.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Прокурор у вересні 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 17 серпня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на підставі договорів
купівлі-продажу від 01 грудня 2017 року № 1-3556 та № 1-3558 ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими спорудами (житловий будинок літ. "А-2", підвал "пд"), розташований на АДРЕСА_1 .
Зазначений об`єкт нерухомості розташований в лісовому масиві на земельній ділянці, площею 360, 9964 га, кадастровий номер 7124981500:02:001:0262, яка відповідно до витягу з Державного земельного кадастру перебуває у постійному користуванні ДП "Черкаське лісове господарство", правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України"
(далі - ДСГП "Ліси України").
03 грудня 2021 року звернувся до відповідача із заявою про надання йому письмової згоди на вилучення земельної ділянки, орієнтовною площею 0, 40 га, із користування державного підприємства.
У листі від 13 грудня 2021 року № 797/01 ДП "Черкаське лісове господарство" зазначило, що немає підстав для надання ОСОБА_1 нотаріально посвідченої згоди на вилучення земельної ділянки із постійного землекористування підприємства.
Право, застосоване судом, під час вирішення питання щодо встановлення кола осіб, прав та інтересів яких стосується вирішення спору у цій справі
Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).
Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц
(провадження № 14-61цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та ухвалює рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Також відповідно до частин третьої, п`ятої статті 53 ЦПК України якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
У частині шостій статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент набуття позивачем права власності на будинковолодіння) зазначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).
Згідно з частинами десятою, одинадцятою, тринадцятою статті 120 ЗК України
(в редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) у разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), розміщений на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки, площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 цього Кодексу (крім випадків, якщо формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим або не відповідає нормам законодавства).
Якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128цього Кодексу.
Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом.
Пропущення строку подання клопотання, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об`єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт.
У разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, єдиний майновий комплекс), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, вони набувають таку земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у власність або оренду. Набувач права власності на такий об`єкт зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.
Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування зобов`язаний не пізніше 30 днів з дня отримання поданого у встановленому порядку клопотання припинити право постійного користування земельною ділянкою, на якій розміщений відповідний об`єкт, та передати її у власність або оренду набувачу права власності на такий об`єкт.