ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2023 року
місто Київ
справа № 757/67040/21-ц
провадження № 61-6144св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Шевченківська окружна прокуратура міста Києва,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Шевченківської окружної прокуратури міста Києва на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 листопада 2022 року, ухвалене суддею Батрин О. В., та постанову Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у грудні 2021 року звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Шевченківської окружної прокуратури міста Києва, просив стягнути на його користьза рахунок Державного бюджету шляхом безспірного списання з Єдиного казначейського рахунку грошових коштів на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, в розмірі 5 557 660, 00 грн.
Позивач обґрунтовував пред`явлений ним позов тим, що незаконно перебував під слідством та судом з 19 липня 2013 року до 26 травня 2020 року, тобто 6 років 10 місяців і 7 днів або 82 місяці і 7 днів, що позбавляло його можливості вести нормальний і звичний спосіб життя, а також призвело до душевних переживань, втрати авторитету серед оточуючих, погіршення стану здоров`я, руйнування професійних планів, негативного впливу на честь, гідність та його ділову репутацію.
Враховуючи те, що постановою від 26 травня 2020 року Верховний Суд скасував вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 12 липня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року стосовно ОСОБА_1, а кримінальне провадження стосовно нього закрив на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, вважав, що відповідно до вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у нього виникло право на відшкодування моральної шкоди, яка йому завдана незаконними діями та рішеннями органу досудового розслідування, прокуратури про притягнення позивача до кримінальної відповідальності.
Стверджував, що у зв`язку з незаконним переслідуванням з боку правоохоронних органів та прийняттям незаконних рішень судів він зазнав сильних хвилювань, втратив авторитет серед оточуючих, зазнав надзвичайного впливу, що призвело до моральних страждань, зумовлених постійним стресом і страхом.
Зазначив, що внаслідок тривалого розгляду кримінального провадження, незаконного засудження він зазнав психологічних страждань, що також підтверджується висновком за результатами проведеного психологічного дослідження від 18 жовтня 2021 року № 1-18/10, складеного експертом Українського центру судових експертиз Линник С. В.
Посилаючись на результати згаданого висновку, яким визначено орієнтовний розмір компенсації йому моральних страждань в 270 мінімальних заробітних плат, позивач вважав, що йому заподіяно моральну шкоду, розмір відшкодування якої становить 5 577 660, 00 грн, у зв`язку з чим звернувся до суду за відновленням та захистом своїх прав.
Стислий виклад заперечень відповідачів
Шевченківська окружна прокуратура міста Києва подала відзив на позов, в якому зазначила, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки позивач усупереч вимогам частини першої статті 12, статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не звернувся з відповідною заявою до органів прокуратури або суду про визначення йому розміру відшкодування шкоди.
Прокуратура вважала, що визначений позивачем розмір відшкодування завданої йому моральної шкоди у сумі 5 580 789, 00 грн є істотно завищеним та не відповідає закону. Вважала посилання позивача на висновок експерта, долучений до матеріалів позову, яким встановлено можливий розмір грошової компенсації моральних страждань в 270 мінімальних заробітних плат, необґрунтованим, оскільки розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" провадиться, виходячи із розміру, що є не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством, що складає 534 516, 67 грн (6 500, 00 грн х 82 місяці + (7 днів / 30 днів) х 6 500, 00 грн), де 6 500, 00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2022 року.
Державна казначейська служба України надала до суду відзив на позов ОСОБА_1, у якому зазначила про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог. Стверджувала, що позивач не має права на відшкодування моральної шкоди, оскільки вина органів, що здійснювали досудове розслідування, не встановлена належно відповідно до вимог закону. Позивач не надав належних доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних та фізичних страждань, наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідачів та їх вини в її завданні. Вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 557 660, 00 грн вважала завищеними і такими, що не мають свого підтвердження. Просила відмовити у задоволенні вимоги про відшкодування судових витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, оскільки замовлення експертизи та отримання відповідного висновку відбулося за ініціативи позивача до звернення до суду із позовом, а отже підстав для відшкодування таких витрат немає. Вважала, що наданий позивачем висновок не є належним та допустимим доказом, оскільки експерт усупереч частині п`ятій статті 106 ЦПК України не був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а отже такий висновок не може бути підставою для встановлення факту заподіяння позивачу моральної шкоди та правильності здійснення розрахунку її розміру.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 23 листопада 2022 року Печерський районний суд міста Києва частково задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд стягнув з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1 500 000, 00 грн.
В іншій частині вимог позову відмовив.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що доведеними є позов в частині відшкодування моральної шкоди за період з 19 липня 2013 року до 26 травня 2020 року, адже очевидним є той факт, що отримання повідомлення про підозру, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Суд погодився з позивачем, що такі дії призвели до душевних переживань, втрати авторитету серед оточення, глобальних змін його життєвого укладу, інших негативних наслідків морального характеру.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виснував, що за конкретних обставин справи відшкодування шкоди у розмірі 1 500 000, 00 грн відповідає засадам розумності, справедливості та доведеності факту незаконного перебування позивача під слідством та судом. Суд врахував, що позивач тривалий період часу перебував під слідством та судом, на нього було покладено певні обов`язки в період часу з 31 березня 2015 року до 21 червня 2016 року, зокрема і як на засудженого в порядку статті 76 КК України, внаслідок чого були істотно порушені його нормальні життєві зв`язки, і позивач був змушений докладати додаткових зусиль для підтвердження та доведеності своєї невинуватості у вчиненні інкримінованих йому злочинів.
Постановою від 21 березня 2023 року Київський апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу ОСОБА_1 та частково задовольнив апеляційну скаргу першого заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва, рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 листопада 2022 року змінив, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди з 1 500 000, 00 грн до 750 000, 00 грн.
Змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції наголосив, що визначення розміру моральної шкоди не у мінімальному розмірі є правом суду, проте розмір грошового відшкодування визначається судом не лише залежно від обсягу страждань, а й залежить від характеру порушення, глибини страждань, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин.
Апеляційний суд врахував, що матеріали справи не містять даних про застосування до позивача в межах кримінального провадження будь-яких запобіжних заходів, немає даних про зміну в сторону погіршення стану його здоров`я.
Враховуючи встановлені обставини справи, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивача, ступінь тяжкості пред`явленого йому обвинувачення, тривалість перебування його під судом і слідством (6 років 10 місяців і 7 днів), ймовірну глибину душевних страждань ОСОБА_1, а також засади розумності, виваженості та справедливості, суд апеляційної інстанції вважав, що розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 750 000, 00 грн є достатнім для компенсації позивачу негативних наслідків морального характеру.
Визначаючи належний розмір відшкодування шкоди, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд відхилили поданий позивачем висновок експерта, зазначивши, що такий не має для суду заздалегідь встановленої сили та оцінюється судом одночасно з іншими доказами.
Щодо посилання Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не врахував той факт, що позивач не дотримався порядку, передбаченого статтею 12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", щодо відшкодування шкоди, оскільки з відповідною заявою до органів прокуратури про визначення ОСОБА_1 розміру шкоди останній не звертався, а відповідно постанова органами прокуратури не ухвалювалася, апеляційний суд зазначив, що заява про відшкодування моральної шкоди розглядається тільки судом з урахуванням фактичних обставин щодо наявності моральної шкоди в межах, встановлених саме цивільним законодавством, з дослідженням доказів, у тому числі висновків експертизи. Такі процесуальні дії суду притаманні змагальному процесу, яким є за чинними на цей час процесуальними кодексами саме позовне провадження.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1
ОСОБА_1 27 квітня 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить:
- змінити рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року в частині визначення розміру суми відшкодування моральної шкоди шляхом його збільшення до 5 557 660, 00 грн;
- скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року в частині висновків про незадоволення вимог позову, ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути із Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 витрати на проведення психологічного дослідження у розмірі 22 900, 00 грн та 229, 00 грн.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_1 .
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 823/782/16, відповідно до яких моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати повністю, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового вираження душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовне вираження;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, щодо застосування статті 106 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Шевченківської окружної прокуратури міста Києва
Шевченківська окружна прокуратура міста Києва 22 червня 2023 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, Шевченківської окружної прокуратури міста Києва
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14, у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 522/17164/16, від 06 лютого 2020 року у справі № 199/6713/14-ц, від 03 лютого 2021 року у справі № 454/192/17, від 01 березня 2023 року у справі № 751/4400/21, щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, за змістом яких відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, водночас потрібно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що був установлений на час розгляду справи;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2016 року у справі № 5-249кс15, відповідно до яких переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку;
- суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінку доказам, наявним у матеріалах справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Шевченківської окружної прокуратури міста Києва, у якому просить відмовити у її задоволенні.
Позивач зазначає, що підстави касаційного оскарження судових рішень є надуманими, зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та до переоцінки доказів.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 26 травня 2023 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судових рішень у справі та відкрив касаційне провадження у справі.
Ухвалою від 30 червня 2023 року Верховний Суд поновив Шевченківській окружній прокуратурі міста Києва строк на касаційне оскарження судових рішень у справі та відкрив касаційне провадження у справі.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційних проваджень, та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що СВ Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві здійснював досудове розслідування в межах кримінального провадження № 12012110100000261 стосовно ОСОБА_1 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою та третьою статті 191 КК України.
19 липня 2013 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою та третьою статті 191 КК України.
Вироком від 22 квітня 2014 року у справі № 761/22020/13-к Шевченківський районний суд міста Києва визнав ОСОБА_1 невинним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою та третьою статті 191 КК України, та виправдав його за відсутністю в діянні складу злочинів.
Вироком від 16 липня 2014 року Апеляційний суд міста Києва скасував вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 22 квітня 2014 року. Суд визнав винним ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою та третьою статті 191 КК України, та призначив йому покарання: за частиною першою статті 191 КК України - обмеження волі строком на 2 роки; за частиною третьою статті 191 КК України - обмеження волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з доступом до матеріальних цінностей та розпорядження ними строком на 3 роки.
На підставі статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно суд призначив ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з доступом до матеріальних цінностей та розпорядження ними строком на 3 роки.
На підставі статті 75 КК України суд звільнив ОСОБА_1 від відбування основного покарання у виді обмеження волі з іспитовим строком 2 роки.
Згідно зі статтею 76 КК України суд поклав на ОСОБА_1 обов`язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи, періодично з`являтися до кримінально-виконавчої інспекції.
Суд задовольнив цивільний позов та стягнув із ОСОБА_1 на користь потерпілої сторони ТОВ "Венбест" загальну суму відшкодування збитків у розмірі 24 020, 00 грн.
Відшкодував з ОСОБА_1 на користь Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві витрати у кримінальному провадженні у розмірі 588, 00 грн.
Ухвалою від 31 березня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував вирок Апеляційного суду міста Києва від 16 липня 2014 року стосовно ОСОБА_1 і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою від 08 липня 2015 року Апеляційний суд міста Києва скасував вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 22 квітня 2014 року стосовно ОСОБА_1 та призначив новий судовий розгляд у суді першої інстанції зі стадії підготовчого засідання.
Ухвалою від 03 серпня 2015 року Шевченківський районний суд міста Києва повернув прокурору прокуратури Шевченківського району міста Києва обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань, від 28 листопада 2012 року за № 12012110100000261 відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою та третьою статті 191 КК України.
12 жовтня 2015 року до Шевченківського районного суду міста Києва скеровано обвинувальний акт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частинами першою та третьою статті 191 КК України, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 листопада 2012 року за № 12012110100000261, та відповідно до авторозподілу присвоєно справі № 761/29684/15-к і прийнято до свого провадження.
17 червня 2016 року у судовому засіданні під час розгляду справи прокурор заявив клопотання про необхідність зміни обвинувачення ОСОБА_1
02 серпня 2016 року змінено обвинувальний акт, погоджений 16 червня 2016 року заступником керівника Київської місцевої прокуратури № 10 Янчук С. В., та вручено ОСОБА_1 за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 190, частиною другою статті 190 КК України, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 листопада 2012 року № 12012110100000261 від.
У той же час за скасованим ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 31 березня 2015 року вироком Апеляційного суду міста Києва від 16 липня 2014 року, ухвалою від 11 серпня 2016 року у справі № 761/26135/16-к Шевченківський районний суд міста Києва засудив ОСОБА_1 до 3 років обмеження волі та на підставі статті 75 КК України звільнив від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 роки, звільнив від відбування покарання.
Ухвалою від 24 жовтня 2016 року у справі № 761/26135/16-к Шевченківський районний суд міста Києва залишив без розгляду заяву прокурора Київської місцевої прокуратури № 10 Рослика А. А. про перегляд ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 11 серпня 2016 року у справі № 761/26135/16-к за нововиявленими обставинами.
Ухвалою від 09 грудня 2016 року у справі № 761/26135/16-к Шевченківський районний суд міста Києва задовольнив заяву прокурора Київської місцевої прокуратури № 10 Рослика А. А. про перегляд ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 11 серпня 2016 року № 761/26135/16-к за нововиявленими обставинами, скасував ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 11 серпня 2016 року про звільнення від покарання ОСОБА_1, відмовив у задоволенні клопотання інспектора Шевченківського районного відділу КВІ м. Києва Бондаренко Т. В. про звільнення засудженого ОСОБА_1 від відбування покарання за вироком Апеляційного суду міста Києва від 16 липня 2014 року.
Вироком від 12 липня 2019 року Шевченківський районний суд міста Києва визнав винним ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України і призначив йому покарання у виді 2 років обмеження волі.
Також визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, і призначив йому покарання у виді 3 років обмеження волі.
На підставі частини першої статті 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначив ОСОБА_1 остаточне покарання у виді 3 років обмеження волі.
На підставі статті 49, частини п`ятої статті 74 КК України звільнив ОСОБА_1 від призначеного судом покарання за частинами першою та другою статті 190 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.
Ухвалою від 02 жовтня 2019 року Київський апеляційний суд залишив без змін вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 12 липня 2019 року.
Постановою від 26 травня 2020 року Верховний Суд скасував вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 12 липня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року стосовно ОСОБА_1, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 закрив на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.