Постанова суду № 344/6119/22 від 06.12.2023 про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, державних актів на право власності на...

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 344/6119/22

провадження № 61-11826св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник - адвокат Парфан Тарас Дмитрович, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 березня 2023 року, додаткове рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2023 року у складі судді Шамотайла О. В.та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 липня 2023 року у складі колегії суддів Василишин Л. В., Фединяка В. Д., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, державних актів на право власності на земельну ділянку та свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3, якому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу належав житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (раніше - АДРЕСА_2 ). Житловий будинок разом з господарськими спорудами розташований на земельній ділянці площею 0,1771 га, право власності на яку ОСОБА_3 за час свого життя не оформив.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є: позивачка як донька спадкодавця, дружина спадкодавця ОСОБА_4, донька спадкодавця ОСОБА_2 та син спадкодавця ОСОБА_5 . Вказані спадкоємці отримали право на спадщину за законом на майно спадкодавця, в тому числі на відповідні частки в 1/2 (4/8) домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 (на 1/8 частку кожний). Всі вказані спадкоємці прийняли спадщину.

Інша 1/2 (4/8) домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 належала дружині спадкодавця ОСОБА_4, оскільки вказане нерухоме майно набуто подружжям за час шлюбу.

На час смерті ОСОБА_3 у житловому будинку фактично проживала сім`я позивачки, яка у 1989 році вийшла заміж за ОСОБА_6 і змінила прізвище на ОСОБА_7 .

18 січня 1994 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3, згідно якого стала власником 1/8 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

20 липня 2004 державний нотаріус Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори року Антонюк Л. І. посвідчила, що ОСОБА_4, яка є дружиною ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, належить право власності на частку в спільному майні, набутому подружжям за час шлюбу. Спільне майно подружжя складається з житлового будинку, що в АДРЕСА_1 .

20 липня 2004 року ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право власності на 4/8 домоволодіння і свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/8 домоволодіння.

06 листопада 2019 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на 1/8 частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

21 травня 2002 року виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради за результатом розгляду заяви ОСОБА_4 рішенням № 182 передав їй у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд.

07 листопада 2002 року ОСОБА_4 на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 182 від 21 травня 2002 року отримала державний акт ІІ-ІФ №035162. Відповідно до державного акта ОСОБА_4 стала одноосібним власником земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1, на якій розташований житловий будинок.

06 серпня 2004 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла все своє майно ОСОБА_2 . Заповіт посвідчений державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Антонюк Л. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1-2279.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

03 лютого 2006 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно якого стала власником земельної ділянки площею 0,1000 га та 5/8 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, які належали ОСОБА_4 .

В той же день, відповідно до договору про розподіл спадкового майна, укладеного з ОСОБА_5, ОСОБА_2 стала власником ще 1/8 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд.

Таким чином, на час ухвалення виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради рішення від 21 травня 2002 року про передачу ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, житловий будинок, розміщений за вказаною адресою, знаходився у спільній власності чотирьох осіб: ОСОБА_4 - 5/8 часток; ОСОБА_1 - 1/8 частка; ОСОБА_2 - 1/8 частка; ОСОБА_5 - 1/8 частка. З лютого 2006 року і станом на нинішній час власниками домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 є дві особи: ОСОБА_2 - 7/8 часток і ОСОБА_1 - 1/8 частка.

Незважаючи на це, з 21 травня 2002 року одноосібним власником земельної ділянки площею 0,1000 га, на якій розташований житловий будинок і господарські споруди, стала ОСОБА_4, а з 03 лютого 2006 року право одноосібної власності на вказану земельну ділянку набула ОСОБА_2 .

Позивачка вважає, що рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 21 травня 2002 року № 182 (в частині передачі у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки) та державний акт на право власності ОСОБА_8 на спірну земельну ділянку підлягають визнанню недійсними, виходячи із принципу слідування земельної ділянки за будівлею. Крім того, оскільки ОСОБА_4 розпорядилася на користь ОСОБА_2 майном, яке набула у власність незаконно, визнанню недійсними підлягають також свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане після смерті ОСОБА_4, та державний акт на право власності на земельну ділянку, яке ОСОБА_2 отримала на підставі такого свідоцтва.

Враховуючи викладене, позивачка просила суд:

- визнати недійсним рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 21 травня 2002 року № 182 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним державний акт на право власності на землю серії ІІ-ІФ № 035162 від 07 листопада 2002 року, виданий ОСОБА_4 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 1-254 від 03 лютого 2006 року в частині успадкування ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,1000 га;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 577525 від 21 березня 2009 року, виданий ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка не довела порушення своїх прав.

Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачка ОСОБА_2 надала докази на підтвердження понесення нею витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, позивачка не заявила про їх не співмірність чи про завищення розміру таких витрат.

Не погодившись з такими рішеннями суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Парфан Т. Д. оскаржив їх в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 липня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Парфана Т. Д. задоволено частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсними рішення Івано-Франківської міської ради, державних актів на право власності на земельну ділянку та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, відмовлено.

Додаткове рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2023 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що право позивачки у спірних правовідносинах не порушено.

Так, після смерті ОСОБА_3, будинок перейшов у власність кількох співвласників, відповідно, у них виникло також право спільного користування відповідною частиною земельної ділянки, на якій розміщене це будинковолодіння і яка необхідна для його обслуговування. Набувши право власності на 1/8 частину житлового будинку після смерті свого батька ОСОБА_3, у ОСОБА_1 одночасно виникло право на відповідну частину земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування належної їй частки будинку.

Водночас, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що позивачкою заявлено вимоги, які не забезпечать відновлення її прав, тобто обрано неефективний спосіб захисту порушеного права.

На думку суду апеляційної інстанції, скасування правовстановлюючих документів відповідачки не призведе до захисту права ОСОБА_1 як власника частки в нерухомості на отримання права користування земельною ділянкою, оскільки не забезпечить відновлення порушених прав позивачки.

При цьому, позивачка вимог про захист свого права не заявляла, тому суду першої інстанції необхідно було відмовити саме з підстави обрання неправильного способу захисту порушеного права.

Також апеляційний суд вважав, що відсутні підстави для скасування додаткового рішення у даній справі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

08 серпня 2023 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Парфан Т. Д. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 березня 2023 року, додаткове рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 липня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове - про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У поданому відзиві виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

У поданому відзиві ОСОБА_2 просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

04 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

У зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_9 на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду Олени Грицик від 16 листопада 2023 року № 1473/0/226-23 протоколом повторного автоматизованого розподілу судових справ від 16 листопада 2023 року справу призначено судді-доповідачеві - Коротенку Є. В. Судді, які входять до складу колегії: Зайцев А. Ю., Тітов М. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, 18 квітня 1959 року ОСОБА_10 продав, а ОСОБА_3 купив домоволодіння, що в знаходиться в АДРЕСА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом Станіславської Державної нотаріальної контори Ясінською Л. Г.

Згідно із актом, що міститься в інвентаризаційній справі будинку АДРЕСА_1, складеним представником Міськінвертарбюро від 06 лютого 1959 року, вказане будинковолодіння розташоване на земельній ділянці площею 1771,4 кв.м (0,1771 га). Зазначене також підтверджується генеральним планом (схемою) будинковолодіння.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заповіт ОСОБА_3 не залишив, його спадкоємцями першої черги за законом є: позивачка як донька спадкодавця, дружина спадкодавця ОСОБА_4, дочка ОСОБА_2 та син ОСОБА_5 .

Вказані спадкоємці отримали право на спадщину за законом на майно спадкодавця, в тому числі на відповідні частки в 1/2 (4/8) домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 (на 1/8 частку кожний). Всі вказані спадкоємці прийняли спадщину.

07 листопада 2002 року ОСОБА_4 на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 182 від 21 травня 2002 року отримала державний акт ІІ-ІФ №035162. Відповідно до державного акта ОСОБА_4 стала власником земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

На підставі зазначеного свідоцтва ОСОБА_2 отримала державний акт ЯЖ № 577525 від 21 березня 2009 року на право власності на земельну ділянку.

03 лютого 2006 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 уклали договір про розподіл спадкового майна, відповідно до якого у власність ОСОБА_5 перейшло 2/3 частини грошових вкладів з процентами в філії № 6 Івано-Франківського обласного управління Ощадного банку України та компенсації до цих же рахунків, а у власність ОСОБА_2 перейшла 1/8 частина житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що в АДРЕСА_1 . Договір посвідчено державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Антонюк Л. І., зареєстровано в реєстрі за № 1-249.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду, ОСОБА_1 посилалася на те, що порушення її законного права відбулось внаслідок прийняття виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради неправомірного рішення щодо передачі у одноособову власність ОСОБА_4 земельної ділянки, на якій розміщено житловий будинок, який належить кільком особам на праві спільної часткової власності.

................

Перейти до повного тексту