ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 523/8194/18
провадження № 61-6216св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 січня 2022 року у складі судді Дяченко В. Г. та постанову Одеського апеляційного суду від 07 лютого
2023 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Позов мотивований тим, що сторони познайомилися 12 червня 2017 року, зустрічалися, проживали разом та між ними були інтимні стосунки. Сторони планували весілля, вагітність відповідач сприйняв з радістю, оскільки бажав створити сім`ю та народження дитини. З 13 липня 2017 року до 17 листопада 2017 року відповідач перебував у рейсі, оскільки працює моряком.
19 листопада 2017 року позивачка на спільній вечері з родичами повідомила про стать майбутньої дитини та остаточно визначила дату весілля - 02 грудня 2017 року. Однак через деякий час стосунки між сторонами почали погіршуватись.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивачки народилась донька ОСОБА_5,
в актовому записі про народження батько був записаний відповідно до статті 135 СК України.
Дитина проживає з позивачкою та перебуває на її утриманні.
ОСОБА_1 просила визнати ОСОБА_2 батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та стягнути з нього аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_6 в розмірі 1/4 частки
з усіх видів заробітку (доходу), але менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати подання позову,
а саме з 14 червня 2018 року, і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 26 січня 2022 року позовні вимоги задоволено.
Визнано громадянина України ОСОБА_2 батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, свідоцтво про народження серії НОМЕР_1, видане 09 березня 2018 року Суворовським районним
у м. Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 807.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_6 в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати подання позову, а саме з 14 червня 2018 року, і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнено з ОСОБА_2 на користь держави 704,80 грн судового збору.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, враховуючи висновок експерта Комунальної установи "Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи" від 19 жовтня 2018 року № 96, відповідно до якого за результатом молекулярно-генетичного аналізу ДНК встановлено, що ОСОБА_2 може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, з імовірністю 99,999 %, доведеною є заявлена вимога про визнання батьківства.
Вирішуючи питання щодо стягнення аліментів, суд виходив з обов?язку батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Постановою Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 січня 2022 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
25 квітня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Царенко О. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 січня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не розглянув заяви про виклик свідків. Узяв до уваги висновок експертизи, при цьому не надав оцінки іншим доказам, наявним у матеріалах справи. Заявник вказує, що суди під час вирішення спору не встановили на підставі належних та допустимих доказів обставини, що мають значення для справи, не надали належної правової оцінки усім доказам у сукупності, з яких виходили при вирішенні спору. Суди першої та апеляційної інстанцій не обґрунтовано відмовили
у призначенні повторної судово-медичної експертизи.
Підставою касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі
№ 591/6441/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
04 грудня 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 подала до Верховного Суду додаткові пояснення, які мотивовані тим, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та об?єктивно розглянули справу, підстав для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд немає.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Суворовського районного суду м. Одеси.
21 липня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у додаткових поясненнях, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1
і ОСОБА_2 протягом певного часу, починаючи з червня 2017 року, перебували у близьких стосунках.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 народила доньку ОСОБА_8 .
Відомості про батька дитини записані відповідно до частини першої статті 135 СК України, тобто за вказівкою матері.
Відповідач ОСОБА_2 офіційно визнати дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, своєю донькою відмовився.
Згідно з висновком експерта Комунальної установи "Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи" від 19 жовтня 2018 року № 96 за результатом молекулярно-генетичного аналізу ДНК встановлено, що ОСОБА_2 може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, з ймовірністю 99,999 % (т. 1, а. с.198-204).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
Щодо вимог про визнання батьківства
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5
СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька
і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Нормами статей 125, 126, 135 СК України врегульовано питання про визначення походження дитини, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою.
Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 2) за рішенням суду.
Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають
у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства
є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
Згідно з частиною першою статті 135 СК України при народженні дитини
у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері,
а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.
У контексті доводів касаційної скарги щодо відсутності належних доказів для визнання батьківства відповідача Верховний Суд зазначає, що СК України не визначає будь-яких особливостей предмета доказування у цій категорії справ. Доказами у справі про визнання батьківства можуть бути будь-які фактичні відомості, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. За загальним правилом визнання батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливе за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для визнання батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
Указане відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц, (провадження
№ 61-6030св18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі.