ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 2040/7125/18
касаційне провадження № К/9901/69330/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Юрченко В.П.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2018 (суддя - Шевченко О.В.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2018 (головуючий суддя - Ральченко І.М., судді - Бершов Г.Є., Присяжнюк О.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі у тексті - позивач, платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі у тексті - відповідач, Управління, податковий орган), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Управління від 08.05.2018 №0327061-1307-2030.
На обґрунтування зазначених вимог позивач послався на протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з підстав того, що нерухоме майно (житловий будинок) знаходилось у 2017 році у спільній сумісній власності позивача та його дружини ОСОБА_2, оскільки, було придбано у період перебування вказаних осіб у зареєстрованому шлюбі. З часу реєстрації за позивачем права власності на житловий будинок, він перебував у спільній сумісній власності позивача та його дружини, а відтак, кожен з подружжя повинен був сплачувати податок на нерухомість за належну йому частину і без врахування збільшення податку на 25000,00 грн.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 19.09.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2018, позов залишив без задоволення.
Залишаючи позов без задоволення, суди дійшли до висновку про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки, його прийнято контролюючим органом на підставі свідоцтва на право власності, відповідно до якого, житловий будинок належить позивачу на праві власності. У зазначеному свідоцтві та інших доказах у справі не міститься інформація про те, що даний об`єкт належить позивачу на праві спільної сумісної власності.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які полягають у тому, що житловий будинок перебував у спільній сумісній власності подружжя. Скаржник вважає, що суди неправильно застосували положення підпункту "б" підпункту 266.1.2 статті 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), які підлягали застосуванню до спірних правовідносин та безпідставно не встановили факт рівності часток у праві власності подружжя. Зауважує, що Сімейним кодексом України, зокрема, статтями 60, 61, 63, встановлено презумпцію спільності майна подружжя, відтак, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17. Також, скаржник посилається на ухвалу Верховного Суду від 05.07.2018 у справі №876/2669/18, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою податкового органу на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2018 у справі №813/2669/18 з підстав того, що рішення прийнято у справі незначної складності, і вважає, що таким чином, Верховним Судом зроблено висновок про відповідність вказаної постанови суду апеляційної інстанції судовій практиці.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28.12.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12.12.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 13.12.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.05.2018 №0327061-1307-2030, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, за 2017 рік у розмірі 27116,80 грн.
Сума зазначеного податкового зобов`язання у розмірі 27116,80 грн визначена із розрахунку: 661,5 кв м (загальна площа житлового будинку, який є об`єктом оподаткування за 2017 рік) х 3,2 грн за 1 кв м (ставка податку) = 2116,80 грн; збільшення суми податку на 25000,00 грн відповідно до підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України, оскільки, об`єктом оподаткування є будинок загальною площею 661,5 кв м.
Відповідно до свідоцтва про право власності від 23.11.2009 серії НОМЕР_1, виданого Виконавчим комітетом Люботинської міської ради на підставі рішення виконкому Люботинської міської ради від 17.11.2009 №489, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа 661,50 кв.м., житлова площа 267,20 кв м, з допоміжними будівлями та спорудами), належить на праві приватної власності, частка 1/1, ОСОБА_1 . Також, на підставі вказаного свідоцтва до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено відповідний запис про державну реєстрацію від 24.11.2009 права приватної власності ОСОБА_1 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Також, судами установлено, що рішенням 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 №542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" було встановлено ставку податку для об`єктів нежитлової нерухомості, яка знаходиться у власності фізичних та юридичних осіб, у розмірі 0,1 відсотка (3,2 грн за 1 кв м). Об`єктом оподаткування у даному випадку є нерухоме майно - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
За інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 09.07.2018 №130159210, загальна площа вказаного житлового будинку складає 661,5 кв м.
Правовою підставою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення визначені положення підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.