ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2023 року
м. Київ
cправа № 922/1655/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
позивача: Квартенко О.Р. (в режимі відеоконференції),
відповідача: Малишкіна Н.О. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.08.2023
та рішення Господарського суду Харківської області від 06.06.2023
у справі № 922/1655/19
за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера"
про зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера", в якій просило суд зобов`язати відповідача повернути позивачу будівельні матеріали, загальною вартістю 4 304 921, 39 грн, які знаходяться у відповідача на відповідальному зберіганні відповідно до договору від 15.12.2017 №535-17 на будівельний майданчик за адресою: Харківська обл., м. Первомайський, 3-й мікрорайон, 16-А.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушенням відповідачем, як зберігачем за договором зберігання від 15.12.2017 №535-17, своїх зобов`язань в частині повернення майна, переданого на зберігання, після пред`явлення позивачем, як поклажодавцем, відповідної вимоги в порядку пункту 2.1. договору.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність. Зокрема зазначав, що передані позивачем на зберігання матеріали та обладнання використовуються ним у зв`язку з виконанням будівельних робіт за договором підряду від 07.07.2017 №79т-17.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.06.2023 (суддя Добреля Н.С.) позов задоволено повністю. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" повернути Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Харківській області будівельні матеріали, загальною вартістю 4 304 921, 39 грн, які знаходяться на відповідальному зберіганні відповідно до договору від 15.12.2017 №535-17 у Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" на будівельний майданчик за адресою: Харківська обл., м. Первомайський, 3-й мікрорайон, 16-А.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 (колегія суддів у складі: Плахов О.В. - головуючий, Пуль О.А., Фоміна В.О.) рішення місцевого господарського суду скасовано частково, а саме в частині зобов`язання повернути позивачу будівельні матеріали на будівельний майданчик за адресою: Харківська обл., м. Первомайський, 3-й мікрорайон, 16-А. Викладено резолютивну частину рішення в редакції, відповідно до якої позов задоволено частково. Зобов`язано відповідача повернути позивачу будівельні матеріали загальною вартістю 4 304 921, 39 грн, які знаходяться на відповідальному зберіганні відповідно до договору від 15.12.2017 №535-17 у відповідача.
Судами обох інстанцій встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" (зберігач) та Територіальним управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (поклажодавець) 15.12.2017 укладений договір зберігання № 535-17, відповідно до умов якого зберігач зобов`язався зберігати матеріали та обладнання (товар), отримане ним на підставі акта приймання-передачі з моменту підписання договору та повернути товар у цілості та схоронності, а поклажодавець прийняв на себе обов`язок прийняти цей товар назад (пункту 1.1. договору).
Відповідно до умов п. 1.2. договору зберігач зобов`язаний забезпечити схоронність товару та приймає на себе повну матеріальну відповідальність.
Згідно з пунктом 1.4. договору зберігач не вправі користуватись без письмової згоди поклажодавця переданими йому на зберігання матеріальними цінностями.
Пунктом 2.1. договору сторони також погодили, зокрема, що зберігач зобов`язаний повернути прийнятий на зберігання товар на першу вимогу поклажодавця.
Зберігач забезпечує приймання товару згідно з актами приймання-передачі, підписаними представниками сторін. Якість та кількість товару, переданого не зберігання, вказане в актах приймання-передачі, вважається остаточним та не може бути предметом претензій поклажодавця до зберігача (п.п. 3.1 та 3.2 договору).
На виконання умов договору 15.12.2017 між сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі матеріалів та обладнання згідно з договором, відповідно до умов якого поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання матеріали та обладнання на загальну суму 6 876 783, 28 грн.
Найменування та кількість переданих матеріалів та обладнання зазначені в акті на підставі накладних на товар за грудень 2017 року № 355, № 1123, № 1254, № 1299, № 1305, № 569, № 121, № 395, № 234, № 321.
В подальшому, у зв`язку з використанням відповідачем матеріалів та обладнання на суму 2 571 861, 89 грн на підставі акта використання матеріалів та обладнання, 28.12.2018 між сторонами було складено та підписано акт звірки приймання-передачі матеріалів та обладнання згідно з договором, відповідно до умов якого вартість переданого поклажодавцем на зберігання зберігачу товару складає 4 304 921, 39 грн.
Поклажодавець 15.03.2019 звернувся до зберігача з претензією №06-26/675/19, в якій повідомив останнього про порушення своїх законних прав та інтересів, що виникли першочергово на підставі договору підряду від 07.07.2017 №79т-17 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" (підрядник) та Територіальним управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (замовник) щодо реконструкції адміністративної будівлі та благоустрою території Первомайського міськрайонного суду Харківської області, за адресою: Харківська область, м. Первомайський, 3-й мікрорайон, буд.16-А.
Поклажодавець зазначав, що з моменту укладення договору підряду ним та особами уповноваженим здійснювати авторський нагляд суворо контролювався хід виконання підрядних робіт, їх якість та обсяг.
24.01.2019 представниками замовника підрядних робіт, виконавця, та уповноваженої особи з технічного нагляду за будівництвом об`єкта, було оглянуто об`єкт будівництва з метою встановлення фактичного стану будівельного майданчика, відповідності виконання взятих підрядником зобов`язань щодо тривалості будівництва в цілому та окремих видів робіт, а також наявності матеріалів переданих по договору зберігання від 15.12.2017 №535-17, за результатами якого складено акт про порушення виконання умов договору, в якому, зокрема, було встановлено, що роботи на будівельному майданчику не проводились.
Щодо наявності переданих на зберігання матеріалів відповідно до договору зберігання від 15.12.2017 №535-17 оглядом було встановлено його наявність не в повному обсязі, у зв`язку з тим, що на об`єкті зберігалась частина матеріалів, підряднику було запропоновано надати пояснення щодо обсягів та місцезнаходження матеріалів, які перебувають у нього на відповідальному зберіганні.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області неодноразово зверталось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" з письмовими вимогами щодо прискорення робіт, своєчасного завершення етапів робіт та усунення недоліків неякісно виконаних робіт.
Проте вказані заходи не вплинули на кінцевий результат, фактичний стан реконструкції адміністративної будівлі та благоустрою території Первомайського міськрайонного суду Харківської області не відповідає календарному графіку, у зв`язку з чим, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області вимагало у десятиденний строк:
- перерахувати суму штрафних санкцій нарахованих за порушення умов договору підряду від 07.07.2017 №79т-17 в загальному розмірі 1 235 849, 79 грн;
- повернути будівельні матеріали загальною вартістю 4 304 921, 39 грн, які знаходяться на відповідальному зберіганні відповідно до договору зберігання від 15.12.2017 №535-17 у підрядника ТОВ "Будівельна компанія "Укртехносфера" на будівельний майданчик, за адресою: Харківська область, м. Первомайський, 3, 3-й мікрорайон, буд.16-А.
Факт направлення вказаної претензії 15.03.2019 на адресу ТОВ "Будівельна компанія "Укртехносфера" та її отримання останнім 28.03.2019 підтверджується доданим до матеріалів справи рекомендованим повідомлення повідомленням про вручення поштового відправлення з штрихкодовим ідентифікатором 6100140940069.
Проте відповіді на вказану претензію зберігачем надано не було, як і не було в добровільному порядку повернуто поклажодавцю будівельні матеріали загальною вартістю 4 304 921,39 грн, які знаходяться в зберігача на зберіганні відповідно до договору зберігання від 15.12.2017 №535-17, що і стало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем, як зберігачем за договором зберігання зобов`язань в частині повернення майна, переданого на зберігання, після пред`явлення позивачем, як поклажодавцем, відповідної вимоги в порядку пункту 2.1. договору. Місцевим господарським судом також було відхилено доводи відповідача відносно наявності підстав для притримання одержаних на підставі договору зберігання будівельних матеріалів в порядку ст. 856 ЦК України, з огляду на те, що дана права норма застосовується за підрядними правовідносинами в разі коли у сторін є зобов`язання саме за договором підряду, проте предметом розгляду даної справи є зобов`язання відповідача повернути позивачу майно на підставі укладеного договору зберігання. Більш того, зі змісту договору зберігання від 15.12.2017 №535-17 не вбачається, що сторонами було здійснено якісь посилання на договір підряду від 07.07.2017 №79т-17. Окрім цього, умови договору зберігання від 15.12.2017 №535-17 не містять домовленостей сторін про право притримання матеріалів та обладнання в разі порушення позивачем своїх грошових зобов`язань за договором підряду від 07.07.2017 №79т-17, як спосіб забезпечення зобов`язань за таким правочином, будь-які інші зобов`язання, на підставі яких могло виникнути право на притримання речі або забезпечення виконання зобов`язань між сторонами відсутні. Таким чином, наведене свідчить про безпідставність тверджень відповідача щодо виникнення у нього права на притримання матеріалів та обладнання за договором, оскільки право притримання є видом забезпечення виконання зобов`язання, яке укладається в письмовій формі. Також судом визнано необґрунтованими посилання відповідача на те, що використання спірних матеріалів та обладнання підтверджується актами приймання виконаних робіт за листопад 2019 №№ 1, 18, які були предметом дослідження у справі №922/1372/19, за договором підряду від 07.07.2017 №79т-17, оскільки з цих актів неможливо встановити використання саме тих матеріалів, які були передані на зберігання відповідачу за договором зберігання від 15.12.2017 №535-17. Враховуючи те, що строк на повернення майна за договором зберігання від 15.12.2017 №535-17 є таким, що настав, та оскільки в матеріалах справи відсутні докази використання матеріалів за договором підряду, а також докази повернення майна відповідачем за таким правочином позивачу, приймаючи до уваги відсутність підстав для притримання майна, оскільки між сторонами не укладався правочин з приводу притримання майна в забезпечення виконання зобов`язання, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про наявність достатніх підстав для задоволення позовних вимог. В свою чергу суд апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду частково скасував в частині зобов`язання повернути позивачу будівельні матеріали на будівельний майданчик, оскільки зі змісту укладеного між сторонами договору зберігання від 15.12.2017 №535-17, а саме пункту 2.1. не вбачається, що сторонами було погоджено обов`язок зберігача (відповідача) повернути поклажодавцю (позивачу) прийнятий на зберігання товар (будівельні матеріали) за конкретною адресою.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що:
- суди обох інстанцій дійшли помилкових висновків про не пов`язаність правовідносин сторін за договором зберігання від 15.12.2017 № 535-17 та договором підряду від 07.07.2017 № 79Т-17, оскільки у разі відсутності відповідного зв`язку вимога позивача про повернення матеріалів саме на будівельний майданчик є безпідставною. При цьому сам позивач неодноразово визнавав, що спірні матеріали були придбані та призначені саме для виконання робіт за договором підряду від 07.07.2017 № 79Т-17. Право притримання, наявне у підрядника відповідно до ст. 856 ЦК України, не існує окремо та автономно, воно є конкретним проявом загального права кредитора притримувати належну боржнику річ, яке надано законом усім учасникам будь-яких зобов`язальних правовідносин, а тому вказане право реалізується підрядником з урахуванням не тільки приписів ст. 856 ЦК України, а і норм ст.ст. 594, 597 ЦК України щодо права притримання як такого. Ця позиція є загальноприйнятою у вітчизняній доктрині приватного права, а також підтримується і в судовій практиці. Більше того, приписи ч. 2 ст. 594 ЦК України встановлюють надзвичайно широке коло зобов`язань, за якими кредитором може бути застосоване притримання, адже це по-суті будь-які зобов`язання незалежно від їх змісту та незалежно від їх зв`язку з обов`язком передати притримувану річ, якщо тільки можливість застосування притримання прямо не виключена договором або законом. В свою чергу, ані для підрядника чи замовника, ані для зберігача чи поклажодавця таке обмеження/виключення можливості застосування притримання законом не встановлене, як не встановлене воно і безпосередньо у спірних правовідносинах сторін - ані договором зберігання від 15.12.2017 № 535-17, ані договором підряду від 07.07.2017 №79Т-17. Отже, правом притримання за приписами статей 594-597 ЦК України наділений будь-який кредитор за будь-яким зобов`язанням незалежно від того, чи є таке зобов`язання договірним чи позадоговірним, грошовим чи негрошовим, і незалежно від того, чи пов`язане забезпечуване притриманням зобов`язання будь-яким чином із річчю, яка притримується, чи обов`язком таку річ передати. Проте суди наведеного вище не врахували, внаслідок чого помилково зробили висновок про неможливість застосування відповідачем притримання спірних матеріалів та обладнання. У вказаному судові рішення суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 02.04.2019 у справі № 904/2187/18;
- помилковим є висновок судів про безпідставність притримання обладнання відповідачем через те, що сторони не визначили в договорі зберігання права відповідача на таке притримання, оскільки у вітчизняній науці приватного права одностайно підтримується підхід, за яким притримання виникає безпосередньо із закону, а тому не потребує узгодження можливості його застосування в будь-якому договорі. У вказаному судові рішення суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові 29.03.2018 у справі № 915/214/17;
- суди першої та апеляційної інстанції не врахували, що суд ухвалює рішення виходячи з того стану спірних правовідносин сторін, який існує на момент ухвалення такого рішення. Інший підхід був би абсурдним і несправедливим, адже допускав би, наприклад, стягнення боргу, який було сплачено після відкриття провадження у справі, чи примус до виконання обов`язку, який особа вже не повинна виконувати. У свою чергу, завдання господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, полягає, зокрема, у справедливому вирішенні судом спорів (ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України). Питання ж про те, чи справедливо ще й примушувати підрядника, який роками не отримує від замовника зароблених коштів, повертати замовнику майно, з якого підрядник міг би отримати хоча б часткове задоволення своїх вимог, є риторичним. Крім того, суди першої та апеляційної інстанції не врахували, що притримання речі взагалі не може розпочатися до того, як виник обов`язок передати річ. У вказаному судові рішення суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 26.10.2022 у справі № 210/2257/19, від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20, від 03.10.2018 у справі № 910/8875/17, від 20.05.2020 у справ № 815/1226/18, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16- ц, від 04.08.2022 у справі № 607/5148/20;
- притримання є відносно новим для національної правової системи України інститутом, через що практика застосування судами релевантних норм матеріального цивільного права є обмеженою (станом на 02.07.2023 в Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься лише 65 судових рішень Верховного Суду, дотичних до застосування тією чи іншою мірою приписів статей 594-597, 856 ЦК України). За наведених обставин, відповідач свідомо вжив заходів щодо якнайширшого обґрунтування своєї позиції за допомогою доктринальних джерел. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що Європейський суд з прав людини зауважив, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року у справі "Воловік проти України" № 15123/03, § 45) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №145/1330/17 та від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19). Таким чином, правова доктрина є такою самою значущою складовою правової системи держави, як акти законодавства та практика їх застосування, часто зумовлюючи результат тлумачення правових норм на практиці. Більше того, певні положення доктрини все частіше прямо застосовуються у практиці Верховного Суду, у тому числі навіть з прямим посиланням на відповідні наукові джерела.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - суди застосували ст.ст. 3, 594-597, 856 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29.03.2018 у справі № 915/214/17, від 03.10.2018 у справі № 910/8875/17, від 02.04.2019 у справі № 904/2187/18, від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18, від 05.04.2023 у справі №911/1278/20, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, від 04.08.2022 у справі № 607/5148/20, від 26.10.2022 у справі № 210/2257/19. Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування приписів статей 594- 597, 856 ЦК України: у правовідносинах, пов`язаних із притриманням підрядником майна замовника щодо того, чи може підрядник притримувати лише речі, отримані ним у володіння безпосередньо па підставі відповідного договору підряду, або ж вид правомірної підстави отримання підрядником володіння майном замовника не має значення; у правовідносинах, пов`язаних із притриманням кредитором майна боржника, щодо того, чи може бути здійснено право притримати річ кредитором в будь-який момент протягом існування забезпечуваного притриманням зобов`язання з урахуванням того, що жодних обмежень і строків для цього закон не встановлює.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.10.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду на 14.11.2023 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 06.11.2023.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 01.11.2023 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу.
В судовому засіданні 14.11.2023 оголошено перерву до 05.12.2023.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 22.11.2023 від позивача надійшли додаткові пояснення.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.