ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Прокопенка О. Б.
у справі № 9901/41/23 (провадження № 11-84заі23)
за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії за апеляційною скаргою Верховної Ради України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 травня 2023 року (у складі колегії суддів Смоковича М. І.,Данилевич Н. А., Єресько Л. О., Уханенка С. А., Шевцової Н. В.).
Рух справи
У березні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач ) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України (далі - відповідачач, ВРУ), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ВРУ про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь в одному пленарному засіданні ВРУ, прийнятого 23 лютого 2023 року на пленарному засіданні дев`ятої сесії ВРУ IX скликання;
- зобов`язати ВРУ опублікувати в газеті ВРУ "Голос України" оголошення про ухвалення судом рішення про визнання протиправним та скасування рішення ВРУ про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь в одному пленарному засіданні ВРУ, прийнятого 23 лютого 2023 року на пленарному засіданні дев`ятої сесії ВРУ IX скликання;
- зобов`язати головуючого на пленарному засіданні ВРУ під час пленарного засідання оголосити про ухвалення судом рішення про визнання протиправним та скасування рішення ВРУ про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь в одному пленарному засіданні ВРУ, прийнятого 23 лютого 2023 року на пленарному засіданні дев`ятої сесії ВРУ IX скликання.
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 травня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ВРУ про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь в одному пленарному засіданні ВРУ, прийняте 23 лютого 2023 року на пленарному засіданні дев`ятої сесії ВРУ IX скликання. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ВРУ на користь позивача понесені судові витрати у виді судового збору в розмірі 1073,60 грн.
Не погодившись із цим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 травня 2023 року, а провадження у справі - закрити.
Ухвалою від 04 липня 2023 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ВРУ на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 травня 2023 року, а ухвалою від 30 серпня 2023 року призначила цю справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року апеляційну скаргу ВРУ залишено без задоволення. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 травня 2023 року залишено без змін.
З висновками Великої Палати Верховного Суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позовної заяви у цій справі не погоджуємось, а тому відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаємо окрему думку.
Підстави та мотиви для висловлення окремої думки
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовʼязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України в Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої субʼєкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті субʼєктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних субʼєктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обовʼязки у сфері публічно-правових відносин.
Згідно з абзацом десятим пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
За текстом статті 76 Конституції України конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п`ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п`ять років.
Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України.
Конституційний Суд України в Рішенні від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 зазначив, серед іншого, таке: " Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п`ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів. .
Верховна Рада України за своєю природою є представницьким органом державної влади, який відповідно до частини першої статті 76 Конституції України складають чотириста п`ятдесят народних депутатів України - громадян України, обраних на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки. Формування шляхом прямих виборів і функціонування на засадах колегіальності забезпечують Верховній Раді України характер представницького органу.
Особливий зв`язок також існує між повноваженнями окремого народного депутата України і компетенцією Верховної Ради України в цілому. Наявність уповноваженого парламенту залежить від виконання певних вимог, адресованих народним депутатам України, від наявності у них повноважень.
Отже [за текстом згаданого Рішення], Верховна Рада України є повноважною, тобто набуває здатності (стає дієздатною) приймати закони і реалізовувати інші свої конституційно визначені повноваження, за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (частина друга статті 82 Конституції України). Це конституційне положення і уповноважує певну кількість громадян, обраних народними депутатами України (триста і більше), які після складення присяги перед відкриттям першої сесії новообраного парламенту набули повноважень, спільно діяти як Верховна Рада України - єдиний орган законодавчої влади.".
Відповідно до статті 80 Конституції України народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.
За текстом статті 83 Конституції України чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.
Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 зазначено також: "Відповідно до частини першої статті 82 Конституції України Верховна Рада України працює сесійно, тобто протягом певних періодів - сесій, на які вона збирається у визначені Конституцією України строки: на першу сесію - не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів (частина третя статті 82), на чергові сесії - першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року (частина перша статті 83). Під час сесій згідно з частиною другою статті 84 Конституції України рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Тому спільна діяльність народних депутатів України у режимі функціонування єдиного органу законодавчої влади - парламенту - можлива лише на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій і неприпустима поза цими засіданнями і за межами сесій.
Отже, за смислом Конституції України Верховна Рада України як представницький орган державної влади - парламент - є єдиним органом законодавчої влади, який має колегіальний характер і складається з чотирьохсот п`ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на чотири роки на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування, і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Повноваження Верховної Ради України здійснюються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.
Конституційний Суд України виходить з того, що в Конституції України терміни "сесія" й "сесійно" використовуються для характеристики функціонування Верховної Ради України стосовно її діяльності. Положення частини першої статті 82 Конституції України, за яким Верховна Рада України "працює сесійно", треба розуміти так, що вона працює не безперервно, а під час певних періодів - сесій, на які вона збирається у конституційно визначені строки, як правило, двічі на рік. Саме під час сесій проводяться пленарні засідання Верховної Ради України, засідання її комітетів та комісій. Верховна Рада України на сесійний період визначає коло питань, які підлягають розгляду і вирішенню, складає порядок денний чергової сесії, а також визначає дні й тижні пленарних засідань, роботи комітетів та комісій, роботи народних депутатів України у виборчих округах, встановлює кількість і тривалість щоденних пленарних засідань парламенту тощо".
Згідно з пунктом 3 статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів.
За частинами першою, другою статті 84 Конституції України засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України.
Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.
Конституційний Суд України в Рішенні від 14 жовтня 2003 року № 16-рп/2003, з-поміж іншого, зазначив: "Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні і здійснює повноваження, визначені Конституцією України. На реалізацію своїх повноважень вона ухвалює рішення. Прийняття рішень Верховною Радою України здійснюється виключно на її пленарних засіданнях і є процесом формування та вираження волі парламенту України. Рішення Верховної Ради України є результатом її волевиявлення і ухвалюються на колегіальній основі. Волевиявлення Верховної Ради України з питань, віднесених до її відання, реалізується шляхом голосування народних депутатів України".