П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2023 року
м. Київ
Справа № 9901/459/21
Провадження № 11-75заі23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Желєзного І. В.,
суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Шевцової Н. В.
за участю:
секретаря судового засідання Зейфман І. М.,
позивачки ОСОБА_1,
представника позивачки - Наконечного В. Л.,
представника відповідача - Лаптієва А. М.
розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправним і скасування рішення, зобовʼязання вчинити певні дії
за апеляційною скаргою Верховної Ради України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2023 року (у складі колегії суддів Хохуляка В. В., Васильєвої І. А., Гімона М. М., Пасічник С. С., Усенко Є. А.) та апеляційними скаргами ОСОБА_1, Верховної Ради України на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2023 року (у складі колегії суддів Хохуляка В. В., Васильєвої І. А., Гімона М. М., Пасічник С. С., Усенко Є. А.)
УСТАНОВИЛА:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог
1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України (далі - відповідач), у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Верховної Ради України про позбавлення її права брати участь у п`яти пленарних засіданнях Верховної Ради України, прийняте 5 листопада 2021 року на двадцятому пленарному засіданні шостої сесії ІХ скликання;
- зобов`язати відповідача опублікувати в газеті "Голос України" оголошення про прийняття судом пункту 1 резолютивної частини рішення суду;
- зобов`язати головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради України під час пленарного засідання оголосити про прийняття судом пункту 1 резолютивної частини рішення суду.
2. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що за змістом статті 51 Закону України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України" (далі - Регламент) для прийняття рішення про позбавлення народного депутата України права брати участь у пленарних засіданнях Верховної Ради України обов`язково мають існувати такі умови: народний депутат України має виголошувати на пленарному засіданні образливі слова на адресу іншого народного депутата або депутатської фракції (групи); заяву про позбавлення такого народного депутата України права брати участь у пленарних засіданнях має подати особа /фракція / група, щодо якої було допущено образливі висловлювання. У цьому контексті позивачка переконує, що основна мета статті 51 Регламенту (дух закону) полягає в тому, щоб стимулювати народних депутатів до певної етичної поведінки під час пленарних засідань та забезпечення толерантного спілкування між депутатами. Як наслідок, лише неетичні та образливі висловлювання, проголошені народними депутатами України безпосередньо під час їх виступів на пленарних засіданнях, можуть бути підставою для застосування до таких депутатів відповідних заходів виливу.
3. Разом із цим позивачка наполягає, що заяву від 19 жовтня 2021 року про її позбавлення права брати участь у п`яти пленарних засіданнях парламенту у зв`язку з "недопустимим висловлюванням", пов`язаним з передчасною смертю народного депутата, подали народні депутати, щодо яких позивачка не висловлювалася. Тому така заява, на переконання позивачки, не є належною підставою для прийняття оскаржуваного рішення. Крім того, позивачка стверджує, що під час пленарного засідання 8 жовтня 2021 року вона не висловлювалася образливо щодо народних депутатів чи депутатських фракцій / груп, натомість фактично образливі висловлювання, на думку Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України (далі - Комітет), містилися не в самому її виступі на пленарному засіданні, а були нібито написані в чаті депутатських фракцій, тобто в особистих текстових повідомленнях. У зв`язку із цим позивачка наполягає, що листування в чатах не може бути підставою для позбавлення народного депутата України права брати участь у пленарних засіданнях.
4. Також позивачка зазначає, що спірним рішенням було порушено її права: на участь у пленарних засіданнях парламенту; на отримання виплат, пов`язаних з виконанням депутатських повноважень; на недоторканність честі, гідності та ділової репутації. Незважаючи на те, що це рішення вичерпало свою дію після того, як позивачка пропустила п`ять пленарних засідань Верховної Ради України, вона наполягає, що повне відновлення її порушених прав неможливе без визнання протиправним і скасування цього рішення, що є умовою для подальшого стягнення на її користь недоотриманих сум заробітної плати, вирішення питання про відшкодування завданої їй моральної шкоди, а також для відновлення її доброго імені та ділової репутації.
Позиція відповідача
5. Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову з огляду на його безпідставність та необґрунтованість. Так, представник відповідача наполягав, що Верховна Рада України, вирішуючи внутрішньоорганізаційне питання етики та моралі, діяла виключно в межах повноважень та прийняла рішення про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь у п`яти пленарних засіданнях парламенту у спосіб, що визначені положеннями статті 51 Регламенту.
6. Разом з тим, посилаючись на приписи статей 4, 5, 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), статті 46 Регламенту, представник відповідача доводить, що законодавець поширив компетенцію суду адміністративної юрисдикції виключно на одну форму актів Верховної Ради України, а саме постанови - як індивідуально-правового так і нормативно-правового характеру, однак позивачка оспорює інше рішення, прийняте відповідачем на підставі частини першої статті 49 та частини п`ятої статті 51 Регламенту, тому сторона відповідача вважає, що це рішення перебуває поза межами компетенції суду адміністративної юрисдикції, у зв`язку із чим справа підлягає закриттю з підстав, передбачених у пункті 1 частини першої статті 238 КАС України.
Установлені судом першої інстанції обставини справи
7. 8 жовтня 2021 року на двадцятому засіданні шостої сесії ІХ скликання Верховної Ради України виступив народний депутат України ОСОБА_2 та повідомив, що в партійному чаті "Слуга народу" позивачка написала, що одним ворогом менше (про смерть ОСОБА_3 ), що він вважає неприпустимим, а також звернувся до Голови Верховної Ради України з проханням зробити моральні висновки.
8. 19 жовтня 2021 року на ім`я Голови Верховної Ради України ОСОБА_4 надійшла заяванародних депутатів, подана за підписами співголови депутатської групи "Партія "За майбутнє" ОСОБА_5, заступника голови депутатської фракції Політичної партії "Всеукраїнське об`єднання "Батьківщина" ОСОБА_17, члена опозиційної фракції Політичної партії "Опозиційна платформа - За життя" ОСОБА_6, голови депутатської групи "Довіра" ОСОБА_7, голови депутатської фракції політичної партії "Голос" ОСОБА_18, заступника голови депутатської фракції Політичної партії "Слуга Народу" ОСОБА_19, співголів депутатської фракції Політичної партії "Європейська солідарність" ОСОБА_8 та ОСОБА_9, у якій, зокрема, зазначено, що народний депутат України ОСОБА_1 стала автором недопустимого висловлювання, пов`язаного з передчасною смертю народного депутата України ОСОБА_10 . У зв`язку із цим висловлено прохання відповідно до частини п`ятої статті 51 Регламенту доручити Комітету розглянути питання позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь у пленарних засіданнях (до п`яти пленарних засідань) у зв`язку із цинічною поведінкою і демонстрацією неповаги до колеги ОСОБА_10, прийняти відповідне рішення.
9. 22 жовтня 2021 року Комітет за результатом розгляду згаданої вище заяви народних депутатів стосовно висловлювання народного депутата України ОСОБА_1 ухвалив висновок, у якому зазначив таке.
10. На пленарному засіданні Верховної Ради України 8 жовтня 2021 року народні депутати України - члени депутатської групи "Партія "За майбутнє" звернулися з такою заявою, виголошеною під час виступу з трибуни народним депутатом України ОСОБА_11 : "Ми хочемо, наша група "Партія "За майбутнє", звернутися в першу чергу до фракції "Слуги народу". Тільки що у вашому партійному чаті керівник комітету, який має піклуватися людьми, дітьми, пані ОСОБА_12 написала, що одним ворогом менше (про ОСОБА_13, про смерть ОСОБА_14 ). Я хотів би попросити вас, шановна фракція "Слуга народу", зробити висновок зі слів пані ОСОБА_12 . Я вважаю, що це неприпустимо, яким би політичним опонентом чи людиною не був пан ОСОБА_15, - померла людина, звичайна людина, крім того, наш колега по парламенту".
11. З питань, порушених у заяві та у виступі з трибуни із заявою від народних депутатів України - членів депутатської групи "Партія "За майбутнє", Комітет звернувся з листом від 20 жовтня 2021 року № 04-28/08-2021/323937 (680372) до народного депутата України ОСОБА_1 з проханням надати до 21 жовтня 2021 року пояснення щодо її висловлювання, про яке йдеться в заяві народних депутатів України - представників депутатських фракцій (депутатських груп).
12. У відповідь на лист Комітету народний депутат України ОСОБА_1 у листі від 21 жовтня 2021 року № 53д9/5-2021/ 325054 (681588) зазначила: "Я не виголошувала образливі слова щодо жодного із народних депутатів України або депутатських фракцій (депутатських груп), які направили заяву щодо, як на їх думку, мого висловлювання, пов`язаного із передчасною смертю народного депутата України ОСОБА_10". А також вказала "на відсутність доказів щодо висловлювання, мовлення, виголошення мною образливих слів (аудіозапис, стенограма, відеозапис тощо)". Далі зазначила: "При наданні мені права на репліку під час пленарного засідання 8 жовтня 2021 року я, керуючись невід`ємним правом кожної людини на свободу слова та думки, намагалася пояснити сутність та значення написаного, що стало приводом для безпідставного обурення, проте, вимкнувши мій мікрофон, мене було позбавлено можливості донесення моєї думки щодо написаного".
13. Згідно зі стенограмою пленарного засідання Верховної Ради України, яке відбулося 8 жовтня 2021 року, після виступу з трибуни із заявою від народних депутатів України - членів депутатської групи "Партія "За майбутнє" головуючий на пленарному засіданні -Голова Верховної Ради України ОСОБА_16 надав слово народному депутату України ОСОБА_1, яка у своєму виступі зазначила таке: "У мене два зауваження. Перше зауваження. Звідки "за майбах" знає про те, що пише в чаті "Слуга народу"? Це раз. А, по-друге, коли люди, які борються за свободу слова, яка гарантована кожній людині тут в залі Конституцією, і вважають, що вони можуть накидати комусь якісь платки на рота, то мені здається, що позор це вам".
14. Народний депутат України ОСОБА_1 у своєму виступі не спростувала і не заперечувала проти написаного нею тексту в чаті депутатської фракції Політичної партії "Слуга народу", чим фактично визнала факт та зміст висловлювання, яке є образливим.
15. На підставі зазначеного,ураховуючи положення частини п`ятої статті 51 Регламенту, Комітет прийняв рішення ухвалити висновок та рекомендувати Верховній Раді України без обговорення прийняти рішення про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь у п`яти пленарних засіданнях Верховної Ради України і довести таке рішення до відома виборців через газету "Голос України".
16. 5 листопада 2021 року на двадцятому засіданні шостої сесії ІХ скликання Верховної Ради України на підставі частини п`ятої статті 51 Регламенту 234-ма народними депутатами України підтримано пропозицію Комітету і прийнято рішення позбавити народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь у п`яти пленарних засіданнях Верховної Ради України і довести таке рішення до відома виборців через газету "Голос України", про що здійснив оголошення головуючий на пленарному засіданні.
Розгляд справи судом першої інстанції
17. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду 15 листопада 2021 року постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження у справі, оскільки вважав, що оскаржуване рішення є внутрішнім управлінським актом, спрямоване на внутрішню організацію відповідної форми діяльності Верховної Ради України (проведення пленарних засідань), а також на організацію політичної роботи народних депутатів. На таке рішення не поширюються правила частини першої статті 266 КАС України. Тому заявлений позов не можна розглядати за правилами адміністративного судочинства.
18. Позивачка не погодилася із цим судовим рішенням та оскаржила його в апеляційному порядку.
19. Велика Палата Верховного Суду постановою від 12 травня 2021 року задовольнила апеляційну скаргу ОСОБА_1, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 листопада 2021 року скасувала та направила справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
20. Розглянувши справу по суті, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 5 квітня 2023 року позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення Верховної Ради України про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь у п`яти пленарних засіданнях Верховної Ради України, прийняте 5 листопада 2021 року на двадцятому пленарному засіданні шостої сесії Верховної Ради України ІХ скликання; у задоволенні решти позовних вимог відмовив; стягнув з Верховної Ради України на користь позивачки понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн.
21. Це судове рішення в частині задоволення позову суд першої інстанції мотивував тим, що обставини справи та спірне рішення не містять посилань і/або встановлених фактів, які б вказували на те, що під час пленарного засідання позивачкою виголошувалися образливі слова на адресу іншого народного депутата або депутатської фракції (депутатської групи). Суд першої інстанції зазначив, що відповідач не навів належного обґрунтування наявності передбачених законом підстав, які зумовлюють застосування до народного депутата санкції дисциплінарного характеру. При цьому суд першої інстанції зауважив, що висловлювання, які Комітет уважав образливими, містилися не у виступі позивачки на пленарному засіданні, а були написані в чаті депутатської фракції. Проте, проаналізувавши приписи статті 51 Регламенту, суд першої інстанції виснував, що підставою для позбавлення народного депутата України права брати участь у пленарних засіданнях можуть бути образливі висловлювання, виголошені на пленарному засіданні.
22. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що обставинами справи підтверджено, що всупереч встановленим частиною п`ятою статті 51 Регламенту положенням заяву до Комітету подали депутати депутатських груп і фракцій, на адресу яких не були виголошені образливі слова. Разом з тим заяви від депутатів депутатської групи, на адресу депутата якої були виголошені образливі слова, які вважають, що конфлікт не вичерпано і порозуміння між народними депутатами не досягнуто, не надходило до Комітету.
23. Вказані обставини, що мають безпосереднє значення для прийняття рішення про позбавлення народного депутата ОСОБА_1 брати участь у пленарних засіданнях, на думку суду першої інстанції, не були враховані Верховною Радою України при ухваленні спірного рішення.
24. З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне рішення прийнято відповідачем за відсутності підстав, прямо передбачених частинами четвертою - п`ятою статті 51 Регламенту, отже, це рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
25. Відмовляючи в задоволенні позову в іншій частині, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на доводи позовної заяви, якими обґрунтовано наявність підстав для задоволення позовних вимог, належним та достатнім способом відновлення порушеного права позивачки є скасування рішення про позбавлення народного депутата права брати участь у пленарних засіданнях (до п`яти пленарних засідань). При цьому, за висновком суду першої інстанції, скасування такого рішення призведе до поновлення порушеного права, змін в обсязі прав сторони, одержання особою бажаного результату.
26. Аналізуючи доводи відповідача, якими останній обґрунтовував свою позицію під час розгляду цієї справи, суд першої інстанції, зокрема, зауважив, що ухвалами Верховного Суду від 10 серпня 2022 року та від 1 березня 2023 року надано оцінку його доводам щодо перебування спірних правовідносин поза межами компетенції суду адміністративної юрисдикції та відмовлено в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі. Крім того, суд першої інстанції врахував, що Велика Палата Верховного Суду в постанові, якою скасовано ухвалу про відмову у відкритті провадження в цій справі, дійшла висновку, що адміністративний суд має юрисдикцію для розгляду цієї справи, оскільки парламент у спірних правовідносинах виконує владні управлінські функції, позивачка перебуває на публічній службі, а рішення відповідача стосується проходження останньої та потребує судового контролю.
27. Додатковим рішенням від 7 червня 2023 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду задовольнив частково заяву представника позивачки про розподіл витрат на професійну правничу допомогу: стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 537,50 грн; у задоволенні решти вимог заяви представника позивачки про розподіл витрат на професійну правничу допомогу відмовив.
28. Додаткове рішення суд першої інстанції умотивував тим, що позивачкою заявлено вимоги немайнового характеру і позов задоволено частково. З огляду на заявлений розмір відшкодування витрат на професійну правову допомогу, який відповідачем не заперечувався, суд першої інстанції дійшов висновку, що заява представника позивачки про розподіл витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню в сумі, пропорційній до розміру задоволених позовних вимог.
Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційних скаргах
29. Не погодившись із рішеннями суду першої інстанції, відповідач подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційні скарги, які зареєстровано 5 травня 2023 року та 12 липня 2023 року.
30. У цих апеляційних скаргах відповідач просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 5 квітня 2023 року та додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 червня 2023 року, а провадження у цій справі - закрити.
31. Так, скаржник наполягає, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, допустив порушення норм процесуального права та розглянув спір, який не належить до його компетенції і повноважень, а також неправильно застосував норми матеріального права.
32. Скаржник наголошує, що правила статті 266 КАС України, якою визначено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Верховної Ради України, поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України. Тому скаржник уважає, що законодавець поширив компетенцію суду адміністративної юрисдикції лише на одну форму акта Верховної Ради України - постанову, однак 5 листопада 2021 року Верховна Рада України не приймала постанови чи іншого акта, а прийняла передбачене її Регламентом інше рішення, яке не оформлюється у вигляді акта Верховної Ради України, як визначено частиною другою статті 46 її Регламенту. Скаржник переконує, що політичні питання, порушені в позові ОСОБА_1, перебувають поза межами судового контролю; рішення щодо внутрішньоорганізаційних питань дотримання народними депутатами України етики та моралі знаходяться у виключній компетенції парламенту. Отже, на думку скаржника, вимога про скасування оспорюваного позивачкою рішення залишається поза межами компетенції суду адміністративної юрисдикції, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
33. Крім того, скаржник уважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, порушив не лише норми процесуального, а й конституційного права, втрутившись у компетенцію та повноваження Верховної Ради України. У цьому контексті скаржник наполягає, що відповідальність народного депутата України за образливі висловлювання та непристойні слова, допущені ним щодо іншого народного депутата або депутатської фракції (депутатської групи), передбачена Конституцією та законами України. Отже, в межах спірних правовідносин Верховна Рада України, вирішуючи внутрішньоорганізаційне питання етики та моралі, діяла виключно в межах повноважень та прийняла оскаржуване рішення у спосіб та відповідно до положень статті 51 Регламенту. Натомість суд першої інстанції, як уважає скаржник, дійшов висновку, що заяву до Комітету повинен був подати померлий народний депутат України, а не лідери всіх депутатських фракцій і депутатських груп, які були обурені таким неетичним коментарем щодо померлого колеги.
34. В обґрунтування апеляційної скарги на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 червня 2023 року, представник відповідача зазначає про його ухвалення з порушенням норм процесуального права, зокрема частини третьої статті 252 та частини третьої статті 300 КАС України.
35. 10 липня 2023 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла апеляційна скарга представника позивачки на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 червня 2023 року, у якій представник позивачки, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема частини третьої статті 252 та частини третьої статті 300 КАС України, просить скасувати це рішення в частині відмови в розподілі витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 33 075 грн та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в цій частині.
36. В обґрунтування апеляційної скарги представник позивачки наполягає, що в цій справі фактично пред`явлено лише одну позовну вимогу про визнання протиправним та скасування рішення Верховної Ради України про позбавлення права позивачки брати участь у п`яти пленарних засіданнях Верховної Ради України, яке прийняте 5 листопада 2021 року на двадцятому пленарному засіданні шостої сесії ІХ скликання, інші ж позовні вимоги є похідними діями, необхідними для повного відновлення порушених прав позивачки. Тому скаржник уважає, що інші позовні вимоги, не мають враховуватись як окремі позовні вимоги під час розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Рух апеляційних скарг
37. Ухвалою від 9 травня 2023 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою Верховної Ради України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 5 квітня 2023 року в цій справі.
38. Ухвалою від 19 липня 2023 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 червня 2023 року в цій справі.
39. Ухвалою від 20 липня 2023 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою Верховної Ради України на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 червня 2023 року в цій справі.
40. Ухвалами від 19 липня та 15 серпня 2023 року Велика Палата Верховного Суду призначила цю справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Позиція інших учасників справищодо апеляційної скарги
41. Представник позивачки у відзиві на апеляційну скаргу, яка подана на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 5 квітня 2023 року, зазначила, що суд першої інстанції повно з`ясував усі обставини в цій справі та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до приписів статті 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.
42. Представник позивачки у відзиві на апеляційну скаргу, яка подана відповідачем на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 червня 2023 року, зазначила, що така є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, оскільки відповідач помилково вважає, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті додаткове рішення виключно з формальних підстав та необґрунтованих міркувань представника відповідача.
43. Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, яка подана позивачкою на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 червня 2023 року, зазначив, що відповідно до вимог статті 139 КАС України заявлені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 49 612,50 грн є неспівмірними, з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на обсяг наданих послуг та кількості задоволених вимог.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
44. Частиною четвертою статті 22 КАС України встановлено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України.
45. Особливості провадження в цій категорії справ визначені статтею 266 КАС України, частиною п`ятою якої встановлено, що судом апеляційної інстанції в цій категорії справ є Велика Палата Верховного Суду.
46. У цій справі ОСОБА_1 оскаржує дії відповідача щодо підтримання пропозиції Комітету про позбавлення її як народного депутата України права брати участь у п`яти пленарних засіданнях Верховної Ради України.
47. Оцінюючи висновки суду, рішення якого переглядається, та аргументи учасників справи, насамперед потрібно відреагувати на доводи відповідача про те, що на спір у цій справі не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
48. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
49. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
50. Конституційний Суд України в Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
51. У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України наголосив, що утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
52. Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
53. Рішення, прийняті суб?єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб?єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
54. Як постулює частина третя статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
55. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
56. Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
57. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
58. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб?єктивних прав та обов?язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов?язку.
59. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
60. Водночас за правилами частин першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
61. Так, пунктами 1, 2 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
62. Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
63. Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
64. За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
65. У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, у якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.
66. Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
67. Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.
68. Обов?язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб?єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
69. Варто звернути увагу й на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачитити у світлі її преамбули, яка проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.
70. Пунктом 1 статті 8 Конвенції гарантовано, що кожен має право, зокрема, на повагу до свого приватного життя.