ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 753/24472/21
провадження № 51-3500км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
потерпілої ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргузахисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 26 травня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року щодо
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 1 жовтня 2015 року за ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК)до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 26 травня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 382 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.
На підставі частин 1, 4 статей 71, 72 КК за сукупністю вироків ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки та штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, який ухвалено виконувати самостійно.
Київський апеляційний суд ухвалою від 30 травня 2023 року вирок місцевого суду залишив без змін.
За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, ОСОБА_7 був засуджений за ч. 1 ст. 286 КК вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 1 жовтня 2015 року до обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк на 3 роки. Також постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_8 матеріальну шкоду у розмірі 125 771,09 грн та моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. Указане судове рішення набрало законної сили 21 грудня 2015 року.
На виконання вироку в частині реалізації призначеного покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки Солом`янський районний суд м. Києва до кримінально-виконавчої інспекції Дніпровського району м. Києва направив копію вироку від 1 жовтня 2015 року.
Крім того, на виконання вироку Солом`янського районного суду м. Києва від 1 жовтня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_7 матеріальної та моральної шкоди Солом`янський районний суд м. Києва направив до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва ГТУЮ у м. Києві виконавчий лист від 1 жовтня 2015 року № 1-кп/760/198/15 та встановив строк пред`явлення до виконання до 21 грудня 2016 року. Однак, після вжитих заходів реагування вирок Солом`янського районного суду м. Києва засудженим ОСОБА_7 не було виконано.
Тобто ОСОБА_7 в період часу з 1 жовтня 2015 року по час притягнення до кримінальної відповідальності, достовірно знаючи про вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 1 жовтня 2015 року, відповідно до якого його визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, та призначено його покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а також постановлено стягнути з ОСОБА_7 матеріальну та моральну шкоду, загальний розмір якої становить 225 771,09 грн, що набрав законної сили 21 грудня 2015 року, діючи з прямим умислом, спрямованим на невиконання цього вироку, маючи реальну можливість його виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, порушуючи п. 1 ст. 129-1 Конституції України, відповідно до якого судові рішення є обов`язковими для виконання, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, не виконав вироку суду шляхом умисного ухилення від його виконання.
Вимоги та доводи, викладені в касаційній скарзі та запереченнях на неї
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Покликається на те, що місцевий суд порушив вимоги ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), адже фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, незважаючи на формальне визнання засудженим вини, ОСОБА_7 по суті заперечував та не визнавав у судовому засіданні, що унеможливило застосування положень ч. 3 ст. 349 КПК. Вказує, що місцевий суд не з`ясував, чи правильно засуджений розуміє зміст фактичних обставин, і не пояснив йому стосовно відсутності права на оскарження таких обставин в апеляційному суді, тобто не роз`яснив йому цієї норми та правових наслідків такого розгляду.
Крім того, касатор вважає, що місцевий суд неправильно кваліфікував дії засудженого, адже, як указує захисник, направлення засудженого, який не перебував під вартою до місця відбування покарання, покладається на підрозділи відповідної інспекції за місцем його проживання. Також зауважує, що засуджений відповідно до вимог ст. 57 Кримінально-виконавчого кодексу України мав отримати відповідний припис про виїзд до місця відбування покарання, водночас матеріали справи не містять інформації та доказів про направлення і вручення ОСОБА_7 вказаного припису, тому, на думку захисника, відсутність такого припису виключає самостійне виконання засудженим вироку Солом`янського районного суду м. Києва від 1 жовтня 2015 року, а також виключає склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК.
Наголошує, що в оскаржуваному вироку місцевий суд неправильно застосував статті 71, 72 КК, адже додатково призначив покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, хоча посвідчення водія у ОСОБА_7 було вилучено працівниками поліції 1 лютого 2014 року і до теперішнього часу не повернуто, тому така міра покарання була повністю виконана ОСОБА_7 . Також зазначає, що потерпілій було відшкодовано матеріальну та моральну шкоду, про що свідчить платіжне доручення - переказ від 24 травня 2022 року, наявне в матеріалах справи.
Захисник посилається й на те, що сплинув відповідний термін для виконання вироку Солом`янського районного суду м. Києва від 1 жовтня 2015 року, тому є підстави для застосування ст. 80 КК, адже відсутні належні та допустимі докази того, що засуджений ухилявся від виконання судового рішення.
Також вважає, що обвинувальний акт суперечить вимогам ст. 291 КПК через невідповідність дати внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань даті вчинення кримінального правопорушення.
У запереченнях на касаційну скаргу потерпіла ОСОБА_8 просить судові рішення залишити без зміни. Вона не погоджується з доводами захисника щодо незаконного застосування судом ч. 3 ст. 349 КПК, адже в судовому засіданні засуджений та захисник підтвердили фактичні обставини кримінального правопорушення й суд роз`яснив наслідки застосування спрощеного порядку розгляду справи. Вказує, що засуджений достовірно знав про вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 1 жовтня 2015 року й умисно ухилявся від його виконання, тому його дії кваліфіковано правильно. Також наголошує, що матеріальну та моральну шкоду було відшкодовано лише після розгляду місцевим судом справи за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та захисник у судовому засіданні підтримали доводи касаційної скарги.
Прокурор і потерпіла в судовому засіданні заперечували проти того, щоб касаційну скаргу захисника було задоволено.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, засудженого, потерпілої та прокурора, перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, та запереченнях на неї, дослідивши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.