ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 679/1046/18
провадження № 51-2442 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Хмельницького апеляційного суду від 27 лютого 2023 року у кримінальному провадженні № 12014240210000504 за обвинуваченням
ОСОБА_7,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Перм РФ, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Нетішинського міського суду Хмельницької області від 15 вересня 2021 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та виправдано його на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
Вироком Хмельницького апеляційного суду від 27 лютого 2023 року вирок суду першої інстанції скасовано. Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
На підставі ч. 5 ст. 74, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено ОСОБА_7 від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь міського бюджету Нетішинської міської ради витрати на лікування потерпілого ОСОБА_8 у сумі 2519,99 грн.
Вироком апеляційного суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 10 липня 2014 року, приблизно о 22:30 год., керуючи автомобілем "ВАЗ 2102", д.р.н. НОМЕР_1, що належить ОСОБА_9, рухаючись по автодорозі "Нетішин-Комарівка-Стригани" за селом Комарівка Славутського району Хмельницької області, діючи недбало, проявив необережність, порушив вимоги п.п. 12.1, 12.2, 12.3, 13.1, 13.3, 19.3 Правил дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку, виявивши перешкоду у вигляді попутного транспортного засобу, що рухався попереду, не вибрав безпечної швидкості та інтервалу, і в умовах недостатньої видимості, внаслідок засліплення світлом фар зустрічного автомобіля, не зупинився, а продовжив рух, внаслідок чого здійснив наїзд на неповнолітнього велосипедиста ОСОБА_8, який рухався попереду в попутному напрямку.
В результаті наїзду потерпілому були заподіяні тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я.
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.п. 12.1, 12.2, 12.3, 13.1, 13.3, 19.3 ПДР стало безпосередньою причиною виникнення даної ДТП та її наслідків - отримання потерпілим ОСОБА_8 тілесних ушкоджень.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати вирок апеляційного суду та закрити кримінальне провадження, в задоволенні цивільного позову відмовити. Зазначає, що його вину не доведено, висновки суду ґрунтуються на припущеннях та не відповідають фактичним обставинам справи. Стверджує про недопустимість таких доказів, як протокол огляду місця події від 11 липня 2014 року з додатками, що складений з порушеннями вимог процесуального закону; протоколу огляду місця події від 14 жовтня 2014 року, оскільки він містить невідповідну інформацію щодо стану дорожнього покриття; протокол проведення слідчого експерименту від 16 лютого 2015 року; висновки експерта від 21 листопада 2014 року та від 31 березня 2015 року є похідними від протоколу слідчого експерименту, а тому теж є недопустимими; а висновок судово- медичної експертизи не підтверджує його винуватості.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу надійшло заперечення від прокурора, який просив залишити вирок апеляційного суду без зміни.
Засуджений та його захисник у судовому засіданні підтримали скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарги та просив залишити вирок апеляційного суду без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Мотиви суду
У касаційній скарзі засуджений висловлює доводи щодо оскарження фактичних обставин справи та надання власної оцінки доказам, що, виходячи з вимог ст.ст. 433, 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Засуджений стверджує про необхідність закриття кримінального провадження щодо нього, однак не наводить чіткої підстави, передбаченої ст. 284 КПК України, для такого закриття. Крім того, закриття кримінального провадження вимагає дослідження доказів для надання їм певної оцінки, встановлення інших обставин справи, які не були встановлені судами попередніх інстанцій. Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати чи доводити обставини, які не були встановлені під час судового розгляду в попередніх інстанціях, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Тобто, наведене не є компетенцією суду касаційної інстанції, а тому вимоги засудженого щодо закриття касаційним судом кримінального провадження щодо нього, пов`язані з необхідністю дослідження доказів у справі, не ґрунтуються на законі.
Натомість, вказані обставини перевірялись апеляційним судом.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Оскаржуване судове рішення відповідає наведеним вимогам закону.
Під час перегляду оскаржуваного вироку судом касаційної інстанції у межах передбачених законом повноважень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено. Ці висновки підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення.
Апеляційний суд належним чином вирішив питання допустимості всіх доказів у провадженні. Дотримуючись положень ст. 94 КПК України, суд оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого переконання про те, що вина ОСОБА_7 доведена поза розумним сумнівом. Тому доводи засудженого з цього приводу не заслуговують на увагу.
Відповідно до вироку, його вина доведена показаннями потерпілого ОСОБА_8, який у судовому засіданні пояснив, що рухався на велосипеді по краю дороги, перешкод для вчинення об`їзду (кущів, ям) на дорозі не було, тому напрямок руху не змінював. Почув, що ззаду їде автомобіль, який жодних звукових сигналів не подавав, після чого відчув удар, від якого впав разом з велосипедом і втратив свідомість. Свої показання потерпілий підтвердив під час проведення слідчого експерименту. Заподіяння потерпілому середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, механізм їх утворення безпосередньо внаслідок ДТП підтверджується висновками судово-медичної експертизи, згідно якої у ОСОБА_8 виявлено тілесні ушкодження у виді: закритої черепно-мозкової травми - забій головного мозку, садна в ділянці лобу, перенісся та лівого ока, закритого перелому правої ключиці, садна та гематома на різних частинах тіла.
Твердження засудженого про те, що висновок судово-медичної експертизи не доводить його винуватості у скоєному є безпідставним, оскільки, відповідно до ст. 94 КПК України суд здійснює оцінку доказів у їх сукупності та взаємозв`язку. Вказаний висновок судово-медичної експертизи доводить факт отримання потерпілим перелічених у висновку тілесних ушкоджень саме внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а тому суд правильно визнав його належним доказом.
Також винуватість ОСОБА_7 підтверджується показаннями свідка ОСОБА_10, яка була очевидцем події та підтвердила обставини, викладені потерпілим. Суд обґрунтовано взяв до уваги дані, що містяться в протоколі огляду місця ДТП, протоколах огляду транспортних засобів, де встановлено сліди на місці події, стан дороги, а також виявлені на транспортних засобах пошкодження.
Засуджений у касаційній скарзі стверджує про недопустимість як доказу протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, оскільки при його складанні не були дотримані всі необхідні вимоги до даного процесуального документа. Суд апеляційної інстанції перевірив цей протокол з точки зору його допустимості та встановив, що вступна частина протоколу містить прізвища, імена, по-батькові понятих, їх адреси, а у доданій схемі ДТП - номери їх мобільних телефонів, а тому зробив обґрунтований висновок, що ці особи достатньо ідентифіковані. Протокол підписаний усіма учасниками, у тому числі ОСОБА_7, містить повну інформацію про місце ДТП, виявлені сліди з прив`язкою їх місця розташування до проїзної частини.