ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 932/7497/21
провадження № 61-11421св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М.,Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідач - Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради,
треті особи: Комунальне підприємство "Жилсервіс-2" Дніпровської міської ради, ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_4, на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2022 року у складі судді Приходченко О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року у складі колегії суддів:Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Ткаченко І. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту житлового господарства Дніпровської міськради, треті особи: комунальне підприємство "Жилсервіс-2" Дніпровської міської ради (далі - КП "Жилсервіс-2" Дніпровської міської ради), ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, про визнання відмови незаконною та зобов`язання вчинити певні дії.
Позов мотивований тим, що 10 лютого 1977 року його батькові - ОСОБА_5 було видано посвідчення про право на зайняття жилого приміщення квартири АДРЕСА_1 . На підставі рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради депутатів трудящих № 81 "Про перенумерацію будинку АДРЕСА_2" від 11 січня 1980 року змінено номер будинку та присвоєно "№ 140", замість " №135 А". Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради "Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста житлових будинків ПАТ "ЕК "Дніпрообленерго" від 10 серпня 2011 року будинок АДРЕСА_3 було передано у комунальну власність територіальної громади міста, а 30 вересня 2013 року вказаний будинок було передано на баланс Комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 25 (далі ? КЖЕП № 25). 01 вересня 2019 року балансоутримувачем будинку стало КП "Жилсервіс-2". На цей час його батько у квартирі АДРЕСА_4 не проживає, а отже не має право на приватизацію. Разом з тим, у цій квартирі проживає він, його дружина - ОСОБА_1, їх повнолітній син - ОСОБА_3 та їх малолітня дочка - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У жовтні 2020 року він звернувся до АТ "ДТЕК "Дніпровські електромережі" із заявою, у якій просив повідомити чи обліковується квартира АДРЕСА_4 як службове житло. Листом АТ "ДТЕК "Дніпровські електромережі" від 28 жовтня 2020 року його повідомлено про відсутність документів на право власності або користування зазначеного житлового приміщення. Листом КП "Жисервіс-2" Дніпровської міської ради від 20 листопада 2020 року № 3/1081 його повідомлено, що на підприємстві наявний акт прийняття-передачі об`єкта в управління КП "Жилсервіс-2" Дніпровської міської в управління ОСББ "Вільямса 140" та посвідчення № 71, видане ОСОБА_5 на право зайняття житлового приміщення АДРЕСА_5, копії яких йому було надано.
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_4, однак у приватизації йому було відмовлено через відсутність у нього оригіналу ордеру. Вважає, що така відмова є незаконною, оскільки порушує його право та право третіх осіб на отримання житла у власність.
Просив суд:
визнати незаконною відмову Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради у приватизації квартири АДРЕСА_4 ;
зобов`язати Департамент житлового господарства Дніпровської міською ради здійснити приватизацію квартири АДРЕСА_4 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дії відповідача щодо відмови у наданні ОСОБА_1 адміністративної послуги з розгляду питання про передачу у власність спірної квартири шляхом приватизації відповідають вимогам частини третьої статті 9 ЖК УРСР, частини першої статті 58 ЖК УРСР, частин першої і другої статті 61 ЖК УРСР, статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", оскільки відповідач не надав ордер на право зайняття приміщення, яке він має право приватизувати, тому у задоволенні позовних вимог в частині визнання дій Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради незаконними слід відмовити.
Позовні вимоги про зобов`язання відповідача провести приватизацію спірної квартири задоволенню не підлягають з тих підстав, що суд не може підміняти орган, до повноважень якого належить прийняття рішення, яке є предметом оскарження, приймати замість нього своє рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта. Наведений висновок викладено у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року № 161/9939/17 у справі (провадження № 61-40053св18).
При цьому ОСОБА_1 не є квартиронаймачем спірного житлового приміщення АДРЕСА_4, ордер на право зайняття квартири ані йому, ані, як стверджує позивач, його батькові, який після отримання розпорядження до відповідного органу для отримання ордеру на право зайняття житлового приміщення не звертався, видано не було.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції і також вказав, що спірна квартира, як службова, на підставі посвідчення № НОМЕР_1 була надана електромайстру ОСОБА_5, працівнику ДПВЕМ "Дніпроенерго". Суд першої інстанцій правильно установив, що позивач не є квартиронаймачем спірного житлового приміщення, а ордер на право зайняття цієї квартири йому чи його батькові не видавався.
Аргументи учасників справи
21 листопада 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди належним чином не врахували норми права, що були чинні у період отримання ОСОБА_5 документу для вселення в надане жиле приміщення у 1977 році. Лише з 11 грудня 1984 року було вперше затверджено форму ордеру та порядок його видачі, тоді як ОСОБА_5 було надано право на заняття житлової площі у квартирі АДРЕСА_1 . Таким чином, на момент видачі посвідчення від 10 жовтня 1977 року № 71 були відсутні норми житлового законодавства СРСР, що регулювали б обов`язковість видачі саме ордеру як єдиної підстави для вселення у службове жиле приміщення. При цьому нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Відповідно до статті 58 ЖК УРСР, яка кореспондується з пунктом 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, що затверджено постановою Ради Міністрів Української РСР І Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470, зазначено, що ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Проте, як вбачається із наявних у матеріалах справи доказів, квартира була зайнята ОСОБА_5 з сім`єю з 1977 року, а тому ордер на спірну квартиру вже видати неможливо. Суди не надали оцінки тому, що належними і допустимими доказами підтверджено, що ОСОБА_5 отримав службову квартиру, яку в подальшому було передано у власність територіальної громади міста Дніпро.
Відсутність у нього ордера не може бути єдиною підставою для відмови у задоволенні позову. Перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Проте жодна із підстав для відмови у приватизації квартири, передбачена пунктом 2 статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" не настала. Таким чином, у порушення приписів частини десятої статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" відповідач відмовив йому у приватизації без законних на те підстав. Крім того, зі зміною власника будинку і категорії житла, її режим як службового житла втратився.
Суди не застосували актуальних правових позицій Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, у зв`язку з чим поза увагою судів залишився той факт, що сім`я ОСОБА_6 прожила у квартирі з 1977 року, тобто майже 50 років. До того ж, з 1977 року сім`я ОСОБА_6 несла витрати на утримання квартири, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (лист АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" від 28 жовтня 2020 року), законність проживання сім`ї ОСОБА_6 відповідачем не оспорена, вимоги про усунення перешкод у користуванні спірним житлом відповідач протягом усього часу його проживання у квартирі не заявляв, жодних доказів незаконності зайняття квартири до суду надано не було.
Cуди дійшли помилкового висновку про те, що він не є квартиронаймачем спірного житлового приміщення АДРЕСА_4, оскільки його батько виселився з квартири, тоді як він - син квартиронаймача, з 1990 року продовжує постійно проживати у квартирі разом зі своєю сім`єю. Отже, він набув прав та обов`язків головного наймача вказаної квартири, а тому й порушено його право на приватизацію житла.
Він обрав належний та ефективний спосіб захисту порушеного права на приватизацію.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц, від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12, у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 758/9406/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 759/3119/16-ц, від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19, від 29 квітня 2020 року у справі № 755/17528/17, від 08 липня 2020 року у справі № 369/12652/15-ц, від 04 серпня 2021 року у справі № 316/672/18, від 09 червня 2021 року у справі № 296/2561/18, від 30 травня 2022 року у справі № 366/1285/20, від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 642/2100/18-ц, від 27 серпня 2021 року у справі № 521/5887/17, від 22 вересня 2021 року у справі № 641/1615/19, від 08 червня 2022 року у справі № 202/3820/19, від 18 грудня 2018 року у справі № 183/2859/16, від 19 червня 2019 року у справі
№ 338/347/16-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 754/6918/18, від 20 травня 2014 року у справі № 64/366-10, від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15).
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що рішенням Ленінської районної ради м. Дніпропетровська від 09 вересня 1977 року № 620 житловий будинок АДРЕСА_2 (раніше ? Дніпропетровськ) затверджено як службове житло Дніпропетровського підприємства високовольтних електричних мереж "Дніпроенерго".
Відповідно до посвідчення від 10 жовтня 1977 року № 71 ОСОБА_5, працівнику ДПВЕМ "Дніпроенерго", надано право на заняття житлової площі у квартирі АДРЕСА_1, як службової.
На підставі рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів від 11 січня 1980 року № 81 проведено перенумерацію будинку АДРЕСА_2 та присовоєно номер? № НОМЕР_2 .
Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 10 серпня 2011 року № 1125 будинок АДРЕСА_3 передано у комунальну власність територіальної громади міста та на баланс КЖЕП № 25.
На підставі акта прийнятя-передачі об`єкта в управління з управління від 01 вересня 2019 року буд. АДРЕСА_3 передано в управління ОСББ "Вільямса 140".
Згідно з довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 7282, виданої 25 червня 2021 року Департаментом адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради, у квартирі АДРЕСА_4 зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до листа Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 27 серпня 2021 року № 3116-3927 відмовлено ОСОБА_1 у наданні адміністративної послуги (приватизації квартири) і зазначено про необхідність подання документів у повному обсязі: засвідчена копія ордеру на квартиру АДРЕСА_4 та документ, який підтверджує набуття ОСОБА_1 статусу наймача.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема, реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач, а у разі неможливості такого відновлення - гарантувати отримання компенсації. Судове рішення, ухвалене на користь позивача, не має спонукати його знову звертатися за захистом до суду (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86).
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (частина друга статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.
У статті 106 ЖК України передбачено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
У разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо із жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття (частина друга статті 107 ЖК України).
Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом (частина третя статті 9 ЖК України).