ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 211/1479/22
провадження № 61-10916св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Задирака Людмила Іванівна,
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2023 року у складі колегії суддів: Мірути О. А., Хейло Я. В., Тимченко О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вона працює прибиральницею виробничих приміщень станції Кривий Ріг-Головний у виробничому підрозділі "Вокзал станції Дніпро-Головний" філії "Вокзальна компанія" в АТ "Українська залізниця".
21 січня 2022 року її було ознайомлено з наказом про відсторонення її від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відсторонення було здійснено на підставі статті 46 КЗпП України, на виконання частини 2 статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІ, наказу Міністерства охорони здоров`я "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" від 04 жовтня 2021 року № 2153, пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.
З оспорюваним наказом позивачка не згодна, оскільки при його винесенні відповідач не врахував факт добровільності вакцинації від COVID-19, роботодавець не має права застосовувати будь-які заходи впливу до працівника, якщо останній не бажає її проходити.
Відповідач порушив її право на працю, передбачене статтею 43 КЗпП України, оскільки відсторонення від роботи можливе лише з підстав, визначених статтею 46 КЗпП України.
Обмеження прав громадян на працю можливе лише в умовах військового чи надзвичайного стану, який в Україні на час винесення оспорюваного наказу не було запроваджено.
Зазначала, що щеплення від COVID-19 не входить до переліку обов`язкових щеплень відповідно до статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", а необхідність мати щеплення проти COVID-19 не передбачено жодним документом, укладеним між нею та роботодавцем, як і не передбачено повноваження підприємства на її відсторонення роботи з підстав відсутності вищевказаного щеплення.
До того ж вона не відмовляється та не ухиляється від вказаного щеплення, а лише тимчасово утрималась до моменту опублікування в офіційних джерелах результатів щодо досліджень наявних в країні вакцин. Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України 24 грудня 2020 року № 3018, встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд поновити її конституційне право на працю та заробітну плату шляхом скасування наказу № 42 від 21 січня 2022 року про відсторонення її від роботи, стягнувши з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 січня 2022 року по 04 березня 2022 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 березня 2023 року позов задоволено.
Скасовано наказ в.о. начальника вокзалу станції Дніпро-Головний філії "Вокзальна компанія" в АТ "Українська залізниця" від 21 січня 2022 року № 42 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати з 22 січня 2022 року.
Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22 січня 2022 року по 04 березня 2022 року у сумі 12 879 грн 60 коп.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що застосування до позивачки передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків.
Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ "Укрзалізниця", всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19, тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним.
Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.
Оскільки право позивачки на працю з відповідною оплатою безпідставно порушено відповідачем, шляхом видання оскаржуваного наказу, тому з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню невиплачена заробітна плата за час незаконного відсторонення від роботи.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, АТ "Українська залізниця" оскаржило його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2023 року апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" задоволено.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення у справі, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ "Українська залізниця" про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без задоволення.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що за характером виконуваних обов`язків прибиральниці виробничих приміщень (прибирання туалетів) Кривий Ріг-Головний у виробничому підрозділі "Вокзал станції Дніпро-Головний" філії "Вокзальна компанія" АТ "Українська залізниця", позивачка підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Апеляційний суд вважав, що роботодавець правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи, а оспорюваний наказ є законним та таким, що відповідає "нагальній суспільній необхідності", пропорційним цій меті, а позивачка не довела, що таке відсторонення було безпідставним.
При цьому зазначив, що відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення ОСОБА_1 відмовитися від виконання обов`язку, метою якого є захист здоров`я не лише її, але й інших осіб, з якими вона контактує в силу свого місця роботи.
З огляду на те, що за позивачкою на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачкою причин, що зумовили її відсторонення від роботи та після її допуску до роботи (виконання робіт), суд апеляційної інстанції не встановив порушення права ОСОБА_1 на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
21 липня 2023 року ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2023 року та залишити в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 березня 2023 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи та без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
07 вересня 2023 року від АТ "Укрзалізниця" до Верховного Суду надійшов відзив, в якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
12 вересня 2023 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення у справі, у яких вона підтримала вимоги касаційної скарги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
20 листопада 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює прибиральницею виробничих приміщень станції Кривий Ріг-Головний у виробничому підрозділі вокзал станції Дніпро-Головний філії "Вокзальна компанія" в АТ "Українська залізниця".
Згідно листа-ознайомлення, працівників вокзалу станції Кривий Ріг-Головний у виробничому підрозділі "Вокзал станції Дніпро-Головний" філії "Вокзальна компанія" АТ "Українська залізниця" ознайомлено з: пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з додатком; наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" з додатком; наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01 листопада 2021 року № 2393 "Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" з додатком; постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" з додатком (в частині, що стосується АТ "Укрзалізниця"). У разі відмови або ухилення працівника від ознайомлення із вказаним листом, складається акт в присутності та за підписами не менше трьох осіб.
З вказаним розпорядженням ОСОБА_1 ознайомлена 18 грудня 2021 року.
Наказом в.о. начальника вокзалу станції Дніпро-Головний від 21 січня 2022 року № 42, ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 22 січня 2022 року без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19. Підстава: стаття 46 КЗпП України, частина 2 статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ, наказ МОЗ "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" від 04 жовтня 2021 року № 2153, пункт 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.
Наказом в.о. начальника вокзалу станції Дніпро-Головний від 28 лютого 2022 року № 117, ОСОБА_1 допущено до роботи з 04 березня 2022 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV "Перехідні положення"). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що "обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України" (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).