ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2023 року
м. Київ
Справа № 1-7/12
Провадження № 13-5зво23
Велика ПалатаВерховногоСудуускладі:
головуючого судді ОСОБА_1,
судді-доповідача ОСОБА_2,
суддів: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_20,
захисників: ОСОБА_21 (в режимі відеоконференції),
ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24,
ОСОБА_25,ОСОБА_26, ОСОБА_27,
засуджених: ОСОБА_28,
ОСОБА_29 (в режимі відеоконференції),
потерпілих: ОСОБА_30, ОСОБА_31,
представників потерпілих: ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34,
ОСОБА_35,
прокурора ОСОБА_36,
перекладача ОСОБА_37,
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за заявами
захисників ОСОБА_22 в інтересах ОСОБА_28 та ОСОБА_23 в інтересах ОСОБА_29 про перегляд за виключними обставинами вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 листопада 2012 року, ухвал Апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2013 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2014 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини
1. За вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 листопада 2012 року, залишеним без зміни 22 квітня 2013 року Апеляційним судом Київської області, було засуджено:
ОСОБА_28, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Махарадзе Республіки Грузія, громадянина Республіки Вірменія, зареєстрованого у АДРЕСА_1, жителя АДРЕСА_2, такого, що не має судимості в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за ч. 3 ст. 27 і пунктами 1, 5, 6, 8, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, за ч. 3 ст. 27 і ст. 348 КК - довічного позбавлення волі, за ч. 3 ст. 27 і ч. 1 ст. 263 КК - позбавлення волі на строк 5 років, а на підставі ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів йому визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна;
ОСОБА_29, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця і жителя АДРЕСА_3, громадянина Республіки Вірменія, раніше судимого 24 липня 1990 року Верховним Судом УРСР за ст. 17 і пунктами 1, 4 ст. 99, ч. 1 ст. 232 Кримінального кодексу Вірменської РСР до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років у виправно-трудовій колонії посиленого режиму; з 24 липня 1992 року перебуває у розшуку за втечу з місць позбавлення волі; з 26 травня 2009 року перебуває у міжнародному розшуку (країна-ініціатор - США),
за пунктами 1, 5, 6, 8, 11, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, за ст. 348 КК - довічного позбавлення волі, за ч. 1 ст. 263 КК - позбавлення волі на строк 5 років, за ч. 1 ст. 129 КК - обмеження волі на строк 2 роки, а на підставі ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів йому визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
Вирішено цивільні позови, питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у справі.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 13 лютого 2014 року змінив згадані судові рішення: виключив із них указівку на засудження ОСОБА_28 та ОСОБА_29 за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК. У порядку ч. 1 ст. 395 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) на підставі ст. 49 КК звільнив ОСОБА_29 від призначеного за ч. 1 ст. 129 КК покарання у зв`язку із закінченням строків давності. Суд касаційної інстанції визначив вважати засудженими: ОСОБА_28 - за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27 і пунктами 1, 5, 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 27 і ст. 348, ч. 3 ст. 27 і ч. 1 ст. 263 КК, до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна; ОСОБА_29 - за сукупністю злочинів, передбаченихпунктами 1, 5, 6, 11, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ст. 348, ч. 1 ст. 263 КК, до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
Справу було розглянуто за процедурою КПК 1960 року.
2. Суд першої інстанції визнав засуджених винуватими у вчиненні за обставин, детально викладених у вироку, ряду злочинів. Зокрема, ОСОБА_28 - у тому, що він організував умисне вбивство двох чи більше осіб, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб, з корисливих мотивів, на замовлення та за попередньою змовою групою осіб, а також вбивство працівників правоохоронних органів у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків; незаконне придбання, носіння, зберігання вогнепальної зброї та бойових припасів;ОСОБА_29 - в умисному вбивстві двох чи більше осіб, учиненому способом, небезпечним для життя багатьох осіб, з корисливих мотивів, на замовлення та за попередньою змовою групою осіб, вчиненому особою, яка раніше вчинила умисне вбивство; у вбивстві працівників правоохоронних органів у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків; у незаконному придбанні, носінні та зберіганні вогнепальної зброї та бойових припасів; у погрозі вбивством за наявності реальних підстав побоюватися здійснення цієї погрози.
Згідно з вироком ОСОБА_28, маючи умисел на заволодіння бізнесом у незаконний спосіб, у травні 2006 року прибув до м. Києва і, користуючись родинними зв`язками, увійшов у довіру до ОСОБА_38, котрого переконав залучити його як партнера для організації спільного проєкту. У подальшому вони придбали в рівних частках ТОВ "Галена" із землею площею 2,8 га на АДРЕСА_4, на якій почали будувати торговий центр "4ROOM" (далі - ТЦ, торговий центр, ТЦ "4ROOM"). Для реалізації вказаного проєкту ОСОБА_39 у другій половині 2006 року позичив 2 700 000 дол. США та вклав їх разом зі своїми заощадженнями в будівництво ТЦ. Оскільки ОСОБА_28 виїхав на територію рф та замість обіцяних великих інвестицій вклав у будівництво лише приблизно 30 000 дол. США, ОСОБА_39 вимушений був відкрити у "БТА-Банк" кредитну лінію з фінансування будівництва торгового центру. Навесні 2008 року, дізнавшись про приблизну дату завершення будівництва, ОСОБА_28 висунув потерпілому вимогу переоформити на нього більшу частину права власності на ТОВ "Галена". Однак ОСОБА_39, попри неодноразові залякування та погрози з боку ОСОБА_28, відмовив йому. Тоді ОСОБА_28 вирішив організувати особливо тяжкий злочин проти життя та здоров`я особи. Із цією метою він на початку червня 2009 року підшукав виконавців - ОСОБА_40 (стосовно якого відмовлено у порушенні кримінальної справи у зв`язку зі смертю) та ОСОБА_29, котрі погодились убити ОСОБА_38 і двох його охоронців - працівників спецпідрозділу міліції "Титан". Вступивши у попередню змову з ОСОБА_29 та ОСОБА_41, ОСОБА_28 надав їм кошти для переїзду на територію України, придбання вогнепальної зброї, автомобіля, оренди житла, поінформував про особу потерпілого й наявність у нього озброєної охорони тощо, а пізніше координував по телефону дії співучасників злочину.
Надалівлітку 2009 року ОСОБА_29 та ОСОБА_42 прибули до м. Києва, орендували житло поблизу ТЦ, придбали необхідні для вчинення злочину засоби та знаряддя, зібрали інформацію щодо пересування ОСОБА_38 та роботи торгового центру. Діючи за вказівкою ОСОБА_28, ОСОБА_29 та ОСОБА_42 02 жовтня 2009 року о 14:20 під`їхали на автомобілі до входу в ТЦ і, незважаючи на перебування там інших людей, здійснили з пістолетів марки "Glock" прицільні постріли по ОСОБА_43, охоронцях ОСОБА_44 та ОСОБА_45 . Останній, попри поранення, виконуючи свої службові обов`язки, також застосував зброю і влучив в ОСОБА_40, який після цього втік. Натомість ОСОБА_29 продовжив переслідувати ОСОБА_38 й стріляти, доки не впевнився у заподіянні йому тілесних ушкоджень, несумісних із життям. Унаслідок наведених протиправних дій ОСОБА_43, ОСОБА_44 та ОСОБА_46 було заподіяно численних вогнепальних поранень, від яких вони померли.
Крім того, під час учинення вбивства на замовлення у спосіб, небезпечний для життя багатьох осіб, ОСОБА_29 заподіяв вогнепальне поранення випадковому очевидцю події ОСОБА_47 .
Залишаючи місце злочину, ОСОБА_29 зупинив автомобіль під керуванням ОСОБА_48 і під погрозою вбивства із застосуванням зброї наказав відвезти його на вул. Зодчих у м. Києві. Звідти ОСОБА_29 пішов до орендованої квартири АДРЕСА_5, зателефонував ОСОБА_28, якому повідомив про виконання замовлення.
Після втечі поранений ОСОБА_42, керуючи автомобілем, вчинив дорожньо-транспортну пригоду і був затриманий правоохоронцями, доставлений у лікарню, де невдовзі помер.
Стислий зміст рішення Європейського суду з прав людини
3. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) у рішенні від 06 жовтня 2022 року, яке набуло статусу остаточного 06 січня 2023 року, у справі "Суслов та Батікян проти України" (заяви № 56540/14 і № 57252/14) з урахуванням змін, унесених у його текст 16 грудня 2022 року відповідно до Правила 81 Регламенту Суду, констатував порушення:.
- ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв?язку з непроведенням ефективного розслідування на національному рівні тверджень ОСОБА_29 про жорстоке поводження та у зв?язку з неналежними умовами тримання під вартою у Київському СІЗО;
- п. 1 ст. 6 Конвенції стосовно обох засуджених у зв`язку з проведенням закритого судового розгляду їхньої справи в суді першої інстанції;
- п. 1 ст. 6 та підп. "b" і "с" п. 3 ст. 6 Конвенції стосовно обох засуджених у зв?язку з ненаданням належних можливостей для підготовки захистуу дні проведення судових засідань;
- п. 1 ст. 6 та підп. "d" п. 3 ст. 6 Конвенції стосовно ОСОБА_28 у зв`язку з відсутністю у нього можливості допитати свідків сторони обвинувачення ОСОБА_49, ОСОБА_50 та ОСОБА_51 ;
- п. 1 та підп. "c" п. 3 ст. 6 Конвенції у зв?язку з порушенням права ОСОБА_29 на правову допомогу на стадії досудового розслідування, що полягало у відсутності доступу до захисника на початковому етапі розслідування, недопущенні певний час обраного на власний розсуд захисника та незадокументованих допитах без присутності захисника;
- п. 1 ст. 6 Конвенції стосовно ОСОБА_29 у зв`язку з визнанням допустимим доказом показань свідка ( ОСОБА_52 ), як стверджувалося, отриманих під примусом.
4. ЄСПЛ присудив ОСОБА_29 2 500 євро, які держава-відповідач має виплатити в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої унаслідок недодержання міжнародних зобов`язань за ст. 3 Конвенції (п. 206), і постановив, що з огляду на право заявників клопотати про відновлення кримінального провадження на національному рівні встановлення порушення ст. 6 Конвенції само собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, котрої зазнав ОСОБА_28 (п. 207).
5. Водночас міжнародна судова установа не встановила порушення матеріального аспекту ст. 3 Конвенції у зв?язку зі стверджуваним жорстоким поводженням з ОСОБА_29 з боку працівників міліції під час перебування в ізоляторі тимчасового тримання та психологічним тиском на нього через перебування під контролем влади його фактичної дружини - свідка ОСОБА_52 з огляду на відсутність документальних доказів на підтвердження цього.
6. Також ЄСПЛ не констатував порушення п. 1 та підпунктів "c" і "d" п. 3 ст. 6 Конвенції у зв?язку з видаленням ОСОБА_28 районним судом із зали засідання. Згідно з позицією ЄСПЛ неправильна й недопустима поведінка заявника в залі суду першої інстанції з урахуванням повного і справедливого інформування його про можливі наслідки вказувала на відмову ОСОБА_28 від права брати участь у судовому провадженні, а захисник засудженого брав участь у засіданнях і належним чином здійснював захист останнього (пункти 138-141).
Короткий зміст вимог заяв про перегляд судових рішень та узагальнені доводи заявників
7. У поданій заяві захисник ОСОБА_23 просить Велику Палату Верховного Суду (далі - Велика Палата) переглянути на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі - КПК) зазначені вирок і ухвали щодо ОСОБА_29, скасувати їх через істотні порушенням вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Аргументуючи свою позицію, заявник наводить доводи, суть яких зводиться до того, що в цій справі ЄСПЛ установив такі порушення конвенційних прав ОСОБА_29, які в сукупності непоправно вплинули на загальну справедливість провадження. За твердженням сторони захисту, закритий судовий розгляд справи, відсутність умов для підготовки ОСОБА_29 до захисту в поєднанні з неналежними умовами тримання під вартою та обмеженням в ознайомленні з матеріалами справи унеможливили надання йому ефективної правової допомоги. Вважає, що з огляду на висновки міжнародної судової установи переважна більшість покладених в основу оспорюваного вироку доказів є недопустимими, а решти доказів недостатньо для визнання доведеним пред`явленого ОСОБА_29 обвинувачення. На думку захисника, недопустимі докази, одержані з порушенням констатованого ЄСПЛ права на захист, пов`язані зі свідком ОСОБА_52 та похідні від них, підлягають виключенню, а показання свідків, які не були безпосередньо сприйняті судом, слід оцінювати критично. Водночас, посилаючись на практику Суду у справах "Яременко проти України (№ 2)" та "Шабельник проти України (№ 2)", заявник зазначає, що у межах екстраординарної процедури Велика Палата не уповноважена здійснювати новий аналіз доказів і висновувати про їх достатність. Тому, на переконання заявника, попередній юридичний стан, який ОСОБА_29 мав до порушення його конвенційних прав, повинен бути відновлений лише шляхом нового публічного розгляду справи в суді першої інстанції. Крім того, захисник просить Велику Палату перевірити питання, які не були розглянуті міжнародною судовою установою, зокрема щодо невмотивованості вироку, упередженості місцевого суду та порушення таємниці наради суддів.
8. Захисник ОСОБА_22 у своєму зверненні в інтересах засудженого ОСОБА_28 також заявляє вимогу про перегляд на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК згаданих вироку й ухвал та їх скасування з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції. Заявник вважає, що висновки ЄСПЛ у рішенні на користь ОСОБА_28 зумовлюють необхідність відновлення провадження, адже встановлені порушення, неможливість допитати певних свідків обвинувачення, неналежні умови для підготовки захисту в поєднанні з непублічним судовим розглядом вплинули на його загальну справедливість. На переконання захисника, Суд визнав більшість покладених в основу вироку доказів отриманими з порушенням Конвенції, а інші є сумнівними з точки зору достовірності. Сторона захисту зазначає, що через безпідставне застосування заходів безпеки до свідка ОСОБА_49 його вагомі показання ОСОБА_28 не міг спростувати; викривальні свідчення ОСОБА_29 та свідка ОСОБА_52 є недопустимими, як і всі похідні докази; показання родичів та знайомих загиблого ОСОБА_38 ґрунтуються на припущеннях. Перелічуючи інші наведені у вироку докази, захисник заперечує їх належність. Як ідеться в заяві, закритий судовий розгляд, обмеження в ознайомленні з матеріалами провадження та незабезпечення ОСОБА_28 послугами перекладача не відповідає принципу рівності сторін, а допущені місцевим судом численні порушення не були виправлені судами вищих інстанцій. Заявник наголошує, що після виключення недопустимих доказів обвинувачення відновлення конвенційних прав засудженого потребує повторного дослідження зібраних у справі фактичних даних на предмет достовірності, що перебуває за межами компетенції судів касаційної та апеляційної інстанцій. Крім того, захисник ОСОБА_22 указує на необхідність перевірки скарг засудженого, котрі не досліджував ЄСПЛ, та на існування підстав для звільнення ОСОБА_28 з-під варти.
9. На заяви захисників про перегляд судових рішень за виключними обставинами потерпілим ОСОБА_53, представником останнього та потерпілого ОСОБА_31 - адвокатом ОСОБА_54 подано заперечення. У них вони, наводячи доводи про необґрунтованість заявлених вимог, просять залишити їх без задоволення. При цьому акцентують увагу на відсутності правових підстав для скасування оспорюваних вироку й ухвал, адже в цій справі ЄСПЛ не встановив, що рішення національних судів суперечать Конвенції по суті.
10. Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 та ОСОБА_21, засуджених ОСОБА_29 та ОСОБА_28, які підтримали подані заяви, пояснення потерпілих ОСОБА_30, ОСОБА_31 та їхніх представників - адвокатів ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, котрі заперечили прийнятність вимог сторони захисту, міркування прокурора ОСОБА_36 про часткове задоволення заяв і зміну судових рішень шляхом виключення з них посилань на окремі докази обвинувачення, а саме: показання свідків ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, перевіривши викладені у заявах доводи, дослідивши постановлене на користь засуджених рішення ЄСПЛ від 6 жовтня 2022 року та матеріали кримінальної справи, Велика Палата дійшла таких висновків.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Правові наслідки констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції
11. У цій справі суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій визнали доведеною винуватість ОСОБА_28 та ОСОБА_29 у вчиненні злочинів.
12. Заперечуючи справедливість засудження, ОСОБА_28 та ОСОБА_29 звернулись до ЄСПЛ із заявами про недодержання Україною міжнародних зобов`язань. За наслідками розгляду поданих заяв Суд постановив рішення, в якому констатував порушення конвенційних прав засуджених.
13. За змістом ст. 46 Конвенції та ст. 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон № 3477-IV) Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вона є стороною. Порядок виконання рішення Суду визначається цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
14. Відповідно до абз. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 3477-IV виконання рішення міжнародної судової установи передбачає: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
15. Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції та протоколів до неї; б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
16. У Рекомендації № R(2000)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень ЄСПЛ від 19 січня 2000 року (далі - Рекомендація № R(2000)2) Комітет міністрів закликав Договірні Сторони забезпечувати повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, у таких випадках:
- коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
- коли рішення Суду спонукає до висновку, що a) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
17. З урахуванням наведеного, приписів ст. 2 КПК й положень гл. 34 цього Кодексу при здійсненні провадження за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК Велика Палата у цій справі має дослідити, чи спонукає постановлене на користь ОСОБА_28 та ОСОБА_29 рішення ЄСПЛ до висновку, що оскаржені вирок і ухвали суперечать Конвенції по суті або що в основі констатованих порушень лежать такі недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат провадження на національному рівні.
Аналіз змісту й характеру встановлених ЄСПЛ порушень
Заборона катування
18. Як убачається з рішення ЄСПЛ у справі "Суслов та Батікян проти України", констатація міжнародною судовою установою порушення щодо ОСОБА_29 ст. 3 Конвенції у зв?язку з недопустимими умовами тримання його під вартою в Київському слідчому ізоляторі обумовлена тим, що уряд не спростував тверджень заявника про брак особистого простору в камері, а також наявними в Суді відомостями про побутові умови тримання в цьому ізоляторі у відповідний період часу (пункти 114-116).
19. Наразі про умови утримання засудженого в місцях позбавлення волі уряд України звітує перед Комітетом міністрів Ради Європи в межах плану дій про заходи щодо виконання рішення ЄСПЛ у справі "Суслов та Батікян проти України".
20. Згідно з даними, розміщеними на офіційній вебсторінці Департаменту виконання рішень ЄСПЛ, присуджене ОСОБА_29 відшкодування моральної шкоди за недодержання міжнародних зобов`язань за ст. 3 Конвенції в розмірі 2 500 євро виплачено (https://hudoc.exec.coe.int/ENG#{%22fulltext%22:[%2256540/14%22],%22execidentifier%22:[%22DH-DD(2023)924E%22).
21. Разом із цим ЄСПЛ з`ясував, що на скарги ОСОБА_29 про жорстоке поводження не було відповіді понад чотири місяці, а подальше розслідування складалося головним чином з допиту працівників міліції, чиї показання були прийняті беззаперечно, тоді як самого заявника не було допитано і яких-небудь слідчих дій з метою перевірки його тверджень не було проведено. Спираючись на свою попередню практику розгляду подібних справ (зокрема, рішення у справі "Каверзін проти України", заява № 23893/03), котра свідчить, що така ситуація в Україні становила системну проблему, Суд виснував про недодержання Україною позитивного зобов?язання за Конвенцією забезпечити ефективне розслідування скарг на жорстоке поводження. Міжнародна судова установа наголосила, що органи державної влади повинні негайно реагувати як на офіційні скарги осіб, так і на факти самостійного виявлення чітких ознак застосування жорстокого поводження. При цьому розслідування має бути достатньо широким, щоб дозволити правоохоронним органам узяти до уваги не лише дії представників держави, котрі застосовували силу, але й усі супутні обставини (пункти 104-107).
22. Безпосереднє здійснення такого розслідування, у тому числі на виконання рішень ЄСПЛ, належить до повноважень правоохоронного органу згідно з визначеною законодавством процедурою та компетенцією (підслідністю), а не суду. Тому новий судовий чи апеляційний розгляд справи не є за законом способом усунення допущеного щодо ОСОБА_29 порушення ст. 3 Конвенції.
Право на справедливий суд
23. Розглядаючи питання додержання у провадженні щодо ОСОБА_28 та ОСОБА_29 гарантій їхнього права на публічний розгляд справи судом, ЄСПЛ зазначив, що всупереч національному законодавству рішення про закритий розгляд справи не було оформлене вмотивованою ухвалою, а проблема, яка слугувала підставою для задоволення клопотання родичів потерпілого про недопущення публіки, могла бути вирішена в інший спосіб, у тому числі шляхом недопущення громадськості до окремих засідань або процесуальних заходів. Ураховуючи свою практику в попередніх справах, Суд виснував, що обмеження права заявників за п. 1 ст. 6 Конвенції не було виправдане захистом важливого суспільного інтересу, а процедури апеляційного та касаційного перегляду не були достатніми для виправлення ситуації (пункти 124-127).
24. ЄСПЛ наголосив на значенні публічного судового розгляду, вказавши, що гласність сприяє реалізації мети п. 1 ст. 6 Конвенції, тому винятки із цього принципу допускаються лише для захисту вагомого суспільного інтересу. Саме в цьому контексті оцінюється сумісність рішення про проведення закритого судового розгляду кримінальної справи із правом на публічний судовий розгляд та встановлюється, чи було забезпечено баланс між міркуваннями стосовно суспільного інтересу й необхідністю відкритості, чи були всі докази відкриті стороні захисту та чи було провадження у цілому справедливим (п. 122).
25. Разом із цим, констатуючи порушення щодо обох засуджених п. 1 ст. 6 Конвенції у зв`язку з непроведенням публічного судового розгляду, міжнародна судова установа не вказала, що це вплинуло на загальну справедливість провадження або поставило під сумнів його кінцевий результат на національному рівні.
26. Слід також зазначити, що закритий для публіки розгляд справи не впливає на порядок оцінки судом зібраних у провадженні доказів, передбачений нормами процесуального законодавства, зокрема ст. 67 КПК 1960 року. Відповідно до ч. 3 ст. 20 цього Кодексу слухання справ у закритому засіданні суду здійснюється з додержанням усіх правил судочинства.
27. Варто зауважити, що КПК 1960 року, за процедурою якого здійснювався судовий розгляд цієї справи, не містить прямої вимоги видалення суду до нарадчої кімнати для прийняття рішення про розгляд справи в закритому судовому засіданні. Частиною 1 ст. 273 вказаного Кодексу визначено перелік ухвал, які виносяться судом у нарадчій кімнаті і викладаються у вигляді окремого документа. Натомість ч. 2 цієї норми закону передбачено, що всі інші ухвали за розсудом суду може бути винесено або у зазначеному вище порядку, або після наради суддів на місці із занесенням до протоколу судового засідання. А відтак процесуальний закон не містив заборони ухвалювати усно з унесенням до протоколу рішення про слухання провадження у закритому режимі.
28. Як неодноразово наголошував ЄСПЛ, принцип остаточності рішень суду (res judicata) є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Він означає, що перегляд остаточного та обов`язкового судового рішення не допускається з метою формального нового слухання справи, а лише для виправлення судових помилок та недоліків судочинства (наприклад, рішення у справі "Пономарьов проти України", заява № 3236/03, п. 40).
29. Ураховуючи вказаний принцип та позицію міжнародної судової установи у справі "Суслов та Батікян проти України" в наведеному аспекті, Велика Палата вважає, що констатоване ЄСПЛ порушення Україною права засуджених на публічний розгляд справи не спонукає до висновку про необхідність саме скасування оспорюваних судових рішень і призначення нового розгляду. До того ж, при здійсненні такого розгляду суд, за наявності підстав, не позбавлений процесуального права прийняти рішення, належним чином його вмотивувавши, про слухання у закритому режимі.
30. Як неодноразово стверджував ЄСПЛ, встановлення порушення пунктів 1 і 3 ст. 6 Конвенції щодо заявника не призводить до висновку про те, що останнього було засуджено неправомірно, і неможливо робити припущення щодо того, що могло б статися, якби цього порушення не було (Бьоз проти Бельгії, заява №71409/10).
31. ЄСПЛ установив, що на стадії судового розгляду ОСОБА_28 та ОСОБА_29 не було надано належних можливостей для підготовки свого захисту. Порушення п. 1 та підпунктів "b" і "c" п. 3 ст. 6 Конвенції Суд констатував у зв`язку з тим, що засуджені були позбавлені харчування та відпочинку в дні засідань, трималися в залі суду в металевій клітці (в суді першої інстанції) або в скляній кабіні (в суді апеляційної інстанції) та постійно перебували в кайданках, а також були серйозно обмежені у спілкуванні із захисниками під час судових засідань. ЄСПЛ дійшов висновку, що це суперечило вимогам справедливого судового розгляду та рівності сторін (пункти 147-152, 200).
32. Як наголосила міжнародна судова установа в рішенні у цій справі, обов`язок держави щодо забезпечення права обвинуваченого на захист у кримінальній справі включає обов`язок організувати провадження у такий спосіб, щоб не перешкоджати його здатності зосередитися та застосовувати розумові здібності для захисту своєї позиції. У випадку тримання підсудних під вартою умови тримання під вартою, перевезення, харчування та інші подібні умови є важливими факторами, які мають розглядатися у зв`язку із цим. Право обвинуваченого спілкуватися зі своїм захисником без ризику бути почутим третьою стороною є однією з основоположних вимог справедливого судового розгляду в демократичному суспільстві, інакше правова допомога втратила б значну частину своєї ефективності. Крім того, тримання під вартою в залі судового засідання може вплинути на здійснення обвинуваченим прав на ефективну участь у провадженні та на отримання практичної і ефективної правової допомоги (пункти 145, 146).
33. Досліджуючи характер констатованого ЄСПЛ порушення та його наслідки, Велика Палата переконана, що їх слід розглядати у взаємозв`язку з певними особливостями конкретної справи, перебігу судового провадження, з позицією сторін та процесуальною поведінкою учасників провадження.
34. Так, упродовж розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_28 не визнав себе винуватим і відмовився давати показання, а згодом був видалений із зали суду до кінця судового розгляду за численні грубі порушення порядку, що ЄСПЛ у своєму рішенні від 6 жовтня 2022 року визнав цілком правомірним. Неприпустима поведінка ОСОБА_28, що свідчила про відмову ним від реалізації свого права брати участь у судовому провадженні, як наслідок, унеможливила також його спілкування із захисником безпосередньо в судових засіданнях, незалежно від умов тримання в залі суду. Крім того, за матеріалами справи ненадання ОСОБА_28 належних можливостей для підготовки свого захисту не привело до зміни позиції засудженого щодо пред`явленого йому обвинувачення. Водночас ЄСПЛ визнав важливим те, що захисник ОСОБА_28 брав участь у засіданнях і належним чином здійснював його захист.
35. З урахуванням викладеного доводи в заяві захисника ОСОБА_22 про те, що неналежність умов для підготовки ОСОБА_28 до захисту від обвинувачення слугує підставою для скасування рішень національних судів і призначення нового судового розгляду, є непереконливими та неспроможними.
36. На відміну від ОСОБА_28, ОСОБА_29 хоч і не визнав своєї винуватості у вчиненні інкримінованих суспільно небезпечних діянь, але надав суду показання про обставини знайомства із ОСОБА_28 у москві, домовленість про викрадення на його замовлення близького родича ОСОБА_38, деталі підготовки до цього й про телефонні розмови із ОСОБА_28 після подій 2 жовтня 2009 року. Показання ОСОБА_29 в частині, що узгоджується з іншими зібраними у справі фактичними даними, місцевий суд визнав допустимими і послався на них у вироку на обґрунтування доведеності пред`явленого обвинувачення.
37. Ураховуючи висновки ЄСПЛ щодо впливу порушень за п. 1, підпунктами "b" і "c" п. 3 ст. 6 Конвенції на справедливість судового розгляду, Велика Палата вважає, що надані в судовому засіданні показання ОСОБА_29, покладені судом на підтвердження винуватості засуджених, необхідно виключити з вироку й ухвал як такі, що отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, а отже, є недопустимим доказом.
38. Порушення права ОСОБА_28 за п. 1 та підп. "d" п. 3 ст. 6 Конвенції у зв?язку з неможливістю допитати в суді свідків сторони обвинувачення ОСОБА_49, ОСОБА_50 та ОСОБА_55 . ЄСПЛ установив через відсутність достатніх врівноважуючих факторів, які б дозволили справедливо та належно оцінити достовірність неперевірених показань цих свідків. Як зазначила міжнародна судова установа у своєму рішенні від 6 жовтня 2022 року, не було вагомої причини не проводити допит цих свідків у суді першої інстанції, який до того ж не перевірив існування підстав для їх захисту. За висновками Суду, показання свідка ОСОБА_49 були хоч і вагомим, але не єдиним або вирішальним доказом для визнання ОСОБА_28 винним; тому визнання їх допустимими могло значною мірою створити перешкоди для сторони захисту; ОСОБА_28 не отримав відповіді на свої аргументи щодо особи цього свідка, справжності його показань на стадії досудового розслідування, застосування до нього заходів безпеки, а також достовірності телеграми, надісланої цим свідком до суду, з поясненням причини неявки в судове засідання (пункти 160-164).
39. Як зазначив ЄСПЛ, аналізуючи зміст конвенційних гарантій за п. 1 та підп. "d" п. 3 ст. 6 Конвенції, принципи, які мають застосовуватися у випадках, коли свідки сторони обвинувачення не з`явилися у судове засідання, а надані ними під час досудового розслідування показання були визнані допустимими доказами, наведені та уточнені в рішенні у справі "Аль-Хаваджа та Тахері проти Сполученого Королівства" (заяви № 26766/05 і № 22228/06) та в подальшому роз`яснені в рішенні у справі "Шачашвілі проти Німеччини" (заява № 9154/10). Так, Суд неодноразово наголошував, що прийнятність доказів є питанням, яке регулюється національним законодавством і національними судами. Разом із цим підп. "d" п. 3 ст. 6 Конвенції закріплює принцип, за яким перш ніж обвинуваченого можна буде засудити, усі докази проти нього, як правило, повинні бути представлені в його присутності на відкритому слуханні з метою змагальності. Підсудний у кримінальному процесі повинен мати ефективну можливість оскаржити докази проти нього. Винятки із цього принципу можливі, але вони не повинні порушувати права захисту, які, як правило, вимагають не лише того, щоб підсудний знав особу своїх обвинувачів, міг оскаржити їх чесність і достовірність, але й щоб обвинуваченому була надана адекватна та належна можливість відводити й допитувати свідка проти нього, коли цей свідок надає свої показання, або на пізнішому етапі провадження. Стосовно заяв свідків, які виявилися недоступними для допиту в присутності підсудного чи його захисника, п. 1 ст. 6 разом із п. 3 цієї статті Конвенції вимагає від договірних держав вжити позитивних заходів, зокрема щоб дати можливість обвинуваченому допитати свідків проти нього. Такі заходи є частиною старанності, яку договірні держави повинні застосовувати, щоб забезпечити ефективне використання прав, гарантованих ст. 6 Конвенції (рішення у справі "Шачашвілі проти Німеччини", заява № 9154/10, пункти 63, 68).
40. Таким чином, оскільки використання національними судами на підтвердження винуватості засуджених показань свідків ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51 у досудовому розслідуванні суперечить конвенційним гарантіям права на справедливий суд, ці докази сторони обвинувачення підлягають виключенню з вироку й ухвал щодо ОСОБА_28 та ОСОБА_29 .
41. Констатоване ЄСПЛ порушення права ОСОБА_29 на правову допомогу, гарантоване п. 1 та підп. "c" п. 3 ст. 6 Конвенції, полягало у відсутності доступу до захисника на початковому етапі розслідування, недопущенні певний час обраного на власний розсуд захисника та в незадокументованих допитах без присутності захисника на стадії досудового розслідування.